Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Державне управління / Механізми державного управління


Керецман Василь Юрійович. Державне регулювання розвитку регіонів в Україні: теорія і практика : дис... д-ра наук з держ. управління: 25.00.02 / Національна академія держ. управління при Президентові України. - К., 2005.



Анотація до роботи:

Керецман В.Ю. Державне регулювання розвитку регіонів в Україні: теорія і практика. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2005.

У дисертаційній роботі здійснено науково-теоретичне обґрунтування та запропоновано практичні рекомендації у сфері державного регулювання розвитку регіонів в Україні.

З позицій системного підходу, спираючись на вітчизняні та зарубіжні нормативно-правові акти й наукові джерела, досліджено наявний стан та основні проблеми державного регулювання розвитку регіонів. Розкрито й уточнено сутність і зміст понять “регіон”, “розвиток регіону”, “державне регулювання розвитку регіону”, “ефективність державного регулювання розвитку регіону”. Запропоновано способи класифікації регіонів та критерії ефективності їх державного регулювання. Досліджено правові засади та інституційний механізм державного впливу на розвиток регіонів первинного і вторинного територіального поділу.

Визначено пріоритетні напрями вдосконалення державного регулювання розвитку регіонів та запропоновано шляхи його вдосконалення.

Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів державної влади, у викладацькій і лекторській роботі та покладені в основу подальших наукових досліджень у сфері державного управління.

У дисертації розроблені наукові положення та отримані результати, які в сукупності дозволяють розв’язати важливу проблему державного регулювання розвитку регіонів в Україні, зробити низку важливих теоретичних висновків і сформулювати практичні пропозиції щодо вдосконалення теоретичних засад, нормативно-правової бази та інституційного механізму державного регулювання розвитку регіонів, виявити першо-чергові напрями їх удосконалення.

1. Встановлено, що в сучасній Україні все ще домінує вивчення економічних та, частково, екологічних проблем регіонального розвитку і значно менше – теоретичних, правових, управлінських та інституційних. Практично відсутні дослідження, присвячені теоретико-методологічним аспектам проблеми, недостатньо активно дискутуються питання про зміст понять регіону та їх класифікацію, розвитку регіону, його державного регулювання. Фрагментарно вивчаючи зарубіжний досвід державного регулювання розвитку регіонів, вітчизняні фахівці практично залишають поза увагою проблеми організаційно-правового регулювання розвитку регіонів в Україні, що гальмує розвиток законодавства у даній сфері та вдосконалення відповідного інституційного механізму.

2. Рекомендується при визначенні поняття “регіон” виходити з того, що він є сукупністю частин соціального, природно-ресурсного та інших потенціалів держави, які збігаються просторово і по відношенню до яких можуть і повинні здійснюватися певні регулятивні дії з боку держави, місцевих органів влади чи самоврядування та інших суб’єктів. Регіонами в державному управлінні пропонується вважати субнаціональні адміністративно-територіальні одиниці, щодо яких держава зобов’язана здійснювати тотальний регіональний моніторинг, постійні регулятивні дії та прогнозувати виникнення регіональних проблем з тим, щоб дотримуватися конституційної норми про необхідність збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів та забезпечення рівних соціальних стандартів для всіх громадян, незалежно від місця їх проживання. Такі регіони є регіонами первинного територіального поділу. Виникнення тих чи інших проблем на територіях, межі яких можуть не збігатися з межами адміністративно-територіальних одиниць, вимагає від держави їх селективної підтримки, обмеженої певними часовими рамками. Такі території пропонується вважати проблемними регіонами, тобто регіонами вторинного територіального поділу.

3. Принципово важливим є розуміння розвитку регіону як режиму функціонування регіональної системи, який забезпечує позитивну динаміку параметрів якості та рівня життя населення, що проживає на даній території. Такий розвиток не повинен і не може вичерпуватися виключно механічним зростанням елементів його структури, в тому числі економічних. Доведено, що сучасна парадигма розвитку регіону полягає в тому, що він повинен базуватися переважно на внутрішньому потенціалі регіону – регіональній економіці та перевагах міжсекторного співробітництва з делегуванням частини владних повноважень від загальнодержавних до регіональних органів.

4. Державним регулюванням розвитку регіонів слід вважати цілеспрямований систематичний вплив з боку держави, спрямований на підтримання соціально орієнтованого, сталого й збалансованого розвитку регіонів з метою забезпечення максимально високих і рівних соціальних стандартів життя населення, незалежно від місця проживання, який полягає у створенні необхідної нормативно-правової бази, інституційного, інформаційного та кадрового забезпечення з використанням програмно-цільових методів та відповідного фінансово-економічного інструментарію.

5. Запропоноване розуміння державного регулювання регіонального розвитку передбачає множинність суб’єктів та об’єктів даного процесу. Суб’єктом державного регулювання розвитку регіонів у широкому розумінні є держава як головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує та організовує спільну діяльність людей і соціальних груп. Суб’єктами державного регулювання розвитку регіонів у вузькому розумінні доцільно визнати окремі елементи системи державних органів, до яких належать як центральні та регіональні органи виконавчої влади, так й інші суб’єкти.

Об’єктами такого регулювання в широкому розумінні повинні бути суспільні відносини, які виникають у процесі впливу держави на регіональні ситуації і проблеми. У вузькому розумінні об’єктами державного регулювання розвитку регіонів є окремі регіональні ситуації чи проблеми, які не можуть бути розв’язані без того чи іншого державного впливу.

6. Стосовно проблеми державного впливу на регіони принципово важливо враховувати саме соціальну ефективність, що випливає із соціального характеру Української держави. Критеріями соціальної ефективності, які можуть бути застосовані в контексті державного регулювання розвитку регіонів, потрібно вважати показники, що дають можливість бачити і, бажано, вимірювати досягнутий через державне управління рівень задоволення назрілих потреб, інтересів і цілей суспільства, окремої соціальної групи, конкретної особи. Доведено, що найбільш адекватним при оцінці ефективності державного регулювання розвитку того чи іншого регіону є критерій якості людського розвитку. Як допоміжні можуть застосовуватися інші підходи, зокрема рівень економічного чи соціально-економічного розвитку.

7. Визначено й розкрито принципово нове розуміння проблемного регіону як території, котра не в змозі самостійно вирішити свої соціально-економічні проблеми чи реалізувати свій потенціал, а тому вимагає певної селективної підтримки з боку держави. Регіональними проблемами при цьому слід вважати системний прояв дисбалансу, протиріччя у функціонуванні одного чи кількох взаємозв’язаних потенціалів даної території. До проблемних регіонів доцільно зараховувати кризові, відсталі, депресивні, прикордонні та авангардні регіони. При цьому ототожнення проблемних та депресивних регіонів, як пропонують більшість авторів, є некоректним. Серед депресивних регіонів, у свою чергу, слід розрізняти старопромислові, аграрно-промислові та видобувні.

Пріоритетними напрямами вдосконалення державного регулювання розвитку регіонів є регіоналізація, розробка та реалізація державної регіональної політики, впровадження програмно-цільових методів та вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення.

8. Обґрунтовано, що в сучасній Україні ще не склалися умови для зміни наявного обласного устрою. Більш прийнятною і доцільною для України є регіоналізація в межах унітарно-децентралізованої держави, без зміни наявного обласного поділу. Змістом регіоналізації в Україні повинна стати децентралізація, деконцентрація та субсидіарність. Саме регіональна, унітарно-децентралізована держава дає можливість враховувати інтереси регіонів завдяки розширенню їх економічної самостійності, відповідальності регіональних та місцевих органів влади і самоврядування, у вирішенні питань розвитку територій з урахуванням місцевої специфіки й культурно-історичних традицій.

9. Відсутність довгострокової стратегії регіонального розвитку та державної регіональної політики є найбільш небезпечною, але найменш усвідомленою передумовою територіальної дезінтеграції держави. Показано, що державна регіональна політика в Україні на нинішньому етапі перебуває в стані розробки, не має достатнього інституційного забезпечення і спрямована більше не на розвиток регіонів, а на їх епізодичну підтримку, причому ця підтримка з об’єктивних економічних причин не може бути орієнтована на розвиток та є, як правило, реакцією на певні надзвичайні обставини, що мали місце в регіоні.

10. Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й світового досвіду, потреб сучасного розвитку регіонів в Україні дає підстави запропонувати такі практичні рекомендації з метою їх подальшого впровадження в практичну діяльність:

розробити й прийняти закони, які б нормативно закріпили довгострокову концепцію регіонального розвитку, базові засади державного регулювання розвитку регіонів, визначили його предмет, коло суб’єктів, форми й методи такого регулювання, а саме: “Про основні засади державного регулювання розвитку регіонів в Україні”, “Про основні положення державної регіональної політики в Україні”, “Про загальні принципи розробки і реалізації цільових регіональних програм”, “Про регіональний моніторинг”, “Про проблемні регіони” (або краще два самостійні закони – “Про державну підтримку депресивних регіонів” та “Про регіони пріоритетного розвитку”);

сформувати належний інституційний механізм забезпечення регіонального розвитку, який повинен включати профільний комітет парламенту, дорадчий орган при Президентові, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, здійснити перерозподіл повноважень між органами державного управління та місцевого самоврядування на регіональному рівні;

упроваджувати в процесі державного регулювання регіонального розвитку програмно-цільовий метод як такий, що найбільше відповідає вимогам концентрації сил і засобів для досягнення пріоритетних цілей розвитку регіонів;

для об’єктивного аналізу стану регіонів, прогнозного, інформаційного та аналітичного забезпечення використовувати альтернативні інформаційні системи, що взаємодіють і доповнюють одна одну та дають можливість здійснювати регіональний моніторинг. Регіональним моніторингом слід вважати спеціально організовану й постійно діючу систему необхідної статистичної звітності, збирання та аналізу статистичної інформації, здійснення додаткових інформаційно-аналітичних обстежень (опитування населення тощо) і діагностики стану, тенденцій розвитку й гостроти загальнорегіональних ситуацій і регіональних проблем. Щодо регіонів первинного територіального поділу, межі яких збігаються з субнаціональними адміністративно-територіальними одиницями, необхідно здійснювати тотальний моніторинг, а щодо регіонів вторинного поділу – проблемно-орієнтований моніторинг.

Публікації автора:

Монографія

1. Керецман В.Ю. Державне регулювання регіонального розвитку: теоретичні аспекти: Монографія. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 188 с.

Статті в наукових фахових виданнях

  1. Керецман В.Ю. Проблеми формування та інституціалізації регіональної політики в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: ОРІДУ УАДУ, 2001. – Вип. 6. – С. 131-141.

  2. Керецман В. Регіон як науковий та правовий термін: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – Вип. І. – С. 20-27.

  3. Керецман В.Ю. До питання про створення і функціонування регіональних агентств розвитку в Україні // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 2. – Ч. 1. – С. 77-82.

  4. Керецман В.Ю. Правовое регулирование взаимодействия местных государственных администраций и органов местного самоуправления на Украине // Современные проблемы государственного управления / Под общ. ред. В.Егорова, А.Быстрякова, В.Герасимова. - М.: Изд-во РАГС, 2002. – С. 78-84.

  5. Керецман В.Ю. Теоретико-методологічні засади поняття регіону // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2003. – Вип. 4 (16). – С. 165-176.

  6. Керецман В.Ю. Регіональний розвиток як предмет державного регулювання // Вісн. НАДУ. – 2003. – № 4. – С. 397-401.

  7. Керецман В.Ю. Поняття та зміст державного регулювання регіонального розвитку: Зб. наук. пр. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 1. – С. 54-60.

  8. Керецман В.Ю. Наднаціональне регулювання регіонального розвитку в ЄС: виклики для України // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 1 (15). – С. 21-27.

  9. Керецман В.Ю. До проблеми інформаційного забезпечення регіонального розвитку // Статистика України. – 2004. – № 2. – С. 34-37.

  10. Керецман В.Ю. Становлення регіоналістики: окремі етапи // Упр. сучас. містом. – 2004. – № 2/4-6(14). – С. 23-28.

  11. Олуйко В.М., Керецман В.Ю. До питання правового забезпечення державного регулювання розвитку регіонів в Україні // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. – 2004. – № 1-2 (9-10). – С. 282-288. – Авторські – с. 282-285.

  12. Керецман В.Ю. До проблеми правового регулювання регіонального розвитку в країнах Європи // Вісн. держ. служби. – 2004. – № 2. – С. 22-26.

  13. Керецман В.Ю. Співвідношення понять державного регулювання регіонального розвитку та регіонального управління // Упр. сучас. містом. – 2004. – № 3/7-9(15). – С. 79-84.

  14. Керецман В.Ю., Панов А.В. Правові та інституційні засади діяльності Карпатського єврорегіону // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 3 (19). – С. 347-357. – Авторські – с. 352-357.

  15. Керецман В.Ю. Проблемні регіони: поняття та класифікація // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. – 2004. – № 3 (11). – С. 261-267.

  16. Керецман В.Ю., Петрище П.А. Регіоналізація: досвід Словацької Республіки та перспективи України // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 4. – С. 332-337. – Авторські – с. 332-335.

  17. Керецман В.Ю. Ідея регіоналізації в Україні: основні підходи // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. – 2004. – № 4 (12). – С. 299-306.

  18. Керецман В.Ю., Лендьєл М.О. Досвід діяльності агентств регіонального розвитку у країнах Центральної Європи // Зб. наук. пр. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 2. – С. 306-311. – Авторські – с. 307-310.

  19. Керецман В.Ю. Регіональний моніторинг як інформаційно-аналітична база державного регулювання розвитку регіонів // Статистика України. – 2004. – № 4 (27). – С. 23-26.

  20. Керецман В.Ю. До проблеми законодавчого забезпечення розвитку регіонів в Україні // Вісн. держ. служби. – 2004. – № 4. – С. 51-55.

  21. Керецман В.Ю., Лендьєл М.О. Пошук парадигми регіонального розвитку у країнах Центральної Європи на етапі вступу до ЄС // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 4 (20). – С. 288-295. – Авторські – с. 290-295.

  22. Керецман В.Ю. Вдосконалення організаційного механізму державного регулювання розвитку регіонів в Україні // Упр. сучас. містом. – 2004. – № 4/10-12(16). – С. 132-137.

  23. Керецман В.Ю., Лендьєл М.О. Інституційний механізм регіонального розвитку в країнах Європи // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 278-282. – Авторські – с. 280-282.

Статті в інших виданнях, матеріали конференцій, тези доповідей

  1. Керецман В.Ю. Еволюція місцевого самоврядування в Україні // Актуальні проблеми формування органів місцевого самоврядування / Голов. ред. І.М.Різак. – Ужгород, 1997. – 290 с. – Авторські – с. 180-188.

  2. Керецман В.Ю. До питання про реформування місцевого самоврядування в Україні // Право. Соціальна робота: теорія і практика. - Ужгород, 2000. – С. 40-46.

  3. Керецман В.Ю. Місцеве самоврядування в Україні в контексті адміністративної реформи // На порозі тисячоліть: сучасні підходи до розвитку громад та регіонів // Наук. вісн. Ужгород. держ. ун-ту. – Ужгород, 2000. – Вип. 3. – С. 9-15. – (Сер. “Економіка”).

  4. Керецман В.Ю. Місцеве самоврядування: сучасні моделі та проблеми їх реалізації в Україні // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. – Ужгород, 2000. – С. 163-169.

  5. Керецман В.Ю. Проблеми формування регіональної політики та регіонального управління в Україні // Регіональні студії. – 2001. – № 1. – С. 9-16.

  6. Спеціальна (вільна) економічна зона “Закарпаття” і Міжрегіональна асоціація “Карпатський Єврорегіон” як механізми місцевого економічного та регіонального розвитку // Місцевий та регіональний розвиток в Україні: досвід Закарпаття / За ред. М.Лендьєл. – К.: Міленіум, 2001. – С. 91-104.

  7. Керецман В. Правове регулювання взаємодії місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на регіональному рівні // Регіональні студії. – 2001. – Вип. 3. – С. 50-55.

  8. Деякі проблеми правового забезпечення виконавчої влади в Україні // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. – Ужгород, 2002. – Вип. 1. – С. 67-72. – (Сер. “Право”).

  9. Керецман В.Ю. До питання про правове забезпечення державної регіональної політики в Україні // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. – Ужгород, 2003. – С. 18-20. – (Сер. “Право”).

  10. Керецман В.Ю. Державне регулювання регіонального розвитку та проблема європейського вибору України // Регіональні студії. – 2003. – С. 162-17.

  11. Місцеве самоврядування: поняття, історичний розвиток та основні моделі: Матеріали до курсу лекцій. – Ужгород, 1998.

  12. Регіональна політика та управління у країнах Європи: Матеріали до навч. курсу / Упоряд. В.Керецман, М.Лендьєл. – Ужгород, 2001.

  13. Органи державної влади в Україні: структура, функції і тенденції розвитку: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р.Нижник. – К.-Івано-Франківськ, 2003. – 288 с. – Авторські – с. 62-70.

  14. Виконавча влада в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р.Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 128 с. – Авторські – с. 54-64.