Проведене дисертаційне дослідження функціонально-структурного аспекту державного управління аграрним сектором економіки України й узагальнення його результатів у цілому підтверджують, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, покладена в основу дослідження гіпотеза підтвердилася. На підставі здійсненого дослідження зроблені такі висновки і запропоновані рекомендації, що мають теоретичне і практичне значення. Аналіз використаних джерел з досліджуваної теми показав, що стан її розробленості характеризується фрагментарністю й відсутністю системного підходу до її вивчення. Система державного управління аграрним сектором економіки України, незважаючи на численні спроби її реорганізації, все ще не пристосована до функціонування в ринкових умовах. Сьогодні відчувається нагальна потреба в радикальному вдосконаленні системи державного управління аграрним сектором економіки, передусім її функцій та структури, що вимагає комплексних досліджень з цих питань. У дисертації доведена необхідність розмежування понять “агропромисловий комплекс” і “аграрний сектор економіки”. На сучасному етапі розвитку держави, коли йдеться про певну частину економіки, доречно вживати термін “сектор”, яким окреслено частину народного господарства, що має певні соціальні й економічні ознаки. Словосполучення “аграрний сектор економіки” вказує на частину економіки, що пов’язана з виробництвом сільськогосподарської продукції та її первинною переробкою. Тому сьогодні більш доцільно вживати термін “аграрний сектор економіки України”, під яким слід розуміти: сектор економіки, що охоплює всі підприємства України незалежно від форми власності і організаційно-правової форми, що виробляють сільськогосподарську продукцію й продукти її первинної переробки, та пов’язані з ними обслуговуючі підприємства, а також організації (установи), що здійснюють розробку та реалізацію державної аграрної політики. Державне управління аграрним сектором економіки визначено як цілеспрямований, організуючий і регулюючий вплив держави на діяльність підприємств та організацій, що утворюють аграрний сектор економіки, через організацію суспільних відносин для забезпечення державної аграрної політики в інтересах громадян держави. Термін “державне регулювання аграрного сектора економіки” може розглядатися як частина державного управління аграрним сектором економіки, яка за умов досягнення сталого розвитку аграрного сектора, стабільності виробництва і реалізації продукції в умовах ринкової економіки має зростати і згодом домінувати. Державне регулювання аграрного сектора економіки має проявлятися, передусім, через непрямі економічні важелі впливу за допомогою нормативно-правового забезпечення господарських процесів в аграрному секторі економіки.
Система державного управління аграрним сектором економіки є складною і включає такі елементи: а) суб’єкт управління (підсистеми) - органи державної влади, що здійснюють розробку та реалізацію державної аграрної політики; б) об’єкт управління (підсистеми) - аграрний сектор економіки; в) управлінську діяльність (процеси) - організацію суспільних відносин, що забезпечує прямі та зворотні зв’язки між суб’єктом та об’єктом управління. 4. Доведено, що, виражаючи суть аграрної політики держави, головна мета суб’єкта державного управління аграрним сектором економіки є відносно стабільною характеристикою його діяльності, яка на різних етапах конкретизується в послідовну систему цілей. Виходячи з головної мети державного управління аграрним сектором економіки – методами державного впливу забезпечити оптимальні умови розвитку аграрного виробництва, темпи, пропорції та якісні характеристики якого визначаються динамікою суспільних потреб та імперативами раціонального природокористування, основними цілями діяльності уряду України щодо аграрного сектора економіки на найближчий період визначено: реформування майнових і земельних відносин; формування ефективного власника і створення необхідних економічних та організаційно-правових умов для післяреформеного розвитку; стабілізацію аграрного виробництва на рівні, достатньому для задоволення потреб в аграрній продукції та забезпечення продовольчої безпеки країни; організацію і державну підтримку структурної перебудови сектора з урахуванням стратегічних маркетингових прогнозів; забезпечення виходу вітчизняних товаровиробників на європейські та світові ринки аграрної продукції, активний пошук своєї ніші для продукції аграрного сектора економіки України; розробку стратегії й тактики реформування системи аграрної науки, освіти, підготовки кадрів та механізму освоєння на практиці досягнень науково-технічного прогресу. Зважаючи на те, що принципи державного управління визначають зміст, організаційну структуру, життєдіяльність компонентів та розкривають його сутність, визначено та обґрунтовано ключові принципи державного управління аграрним сектором економіки України: аграрний протекціонізм, програмне управління, рівність усіх форм господарювання, поєднання економічних і соціальних цілей. У дисертації досліджено особливості реформування державного управління аграрним сектором економіки України. Зазначено, що вони зумовлені впливом таких груп факторів: політичних, адміністративно-управлінських, економічних та соціальних. Як показав аналіз, функції державного управління аграрним сектором економіки безпосередньо випливають з цілей державного управління ним. Усі функції державного управління аграрним сектором економіки запропоновано класифікувати так: основні функції: політичні, економічні, соціальні; управлінські функції: стратегічного планування, прийняття управлінських рішень, організація діяльності, мотивація, контроль; забезпечувальні функції: правове, методико-методологічне, наукове, інформаційне, фінансове, кадрове забезпечення тощо. При цьому вказується, що в сучасних умовах особливого значення набувають функції, які віднесено до групи забезпечувальних.
Аналіз функцій органів державного управління аграрним сектором економіки підтверджує, що на сучасному етапі частина функцій державного управління, яка залишилася від попередньої системи, практично не виконується, а частина потребує вдосконалення. Пропонується вивільнити систему органів державного управління аграрним сектором економіки від невластивих їй функцій і водночас зорієнтувати її на надання сільськогосподарським виробникам тих державних послуг, потреба в яких виникла і виникатиме в майбутньому в результаті об’єктивних процесів розвитку аграрного сектора. 8. Доведено, що зміна функцій приведе до об’єктивної необхідності зміни типів організаційних структур в державному управлінні аграрним сектором економіки України. Встановлено, що поступово відбувається перехід до лінійно-функціональних та дивізіональних структур, де посилюється функціональна спрямованість. Разом з тим в організаційних структурах державного управління аграрним сектором економіки України з’явилися програмно-цільові елементи. Проте такі перспективні, передусім через свою гнучкість, здатність до швидкого адаптування до сучасних реалій, програмно-цільові та матричні структури в системі державного управління аграрним сектором економіки України не набули ще достатнього розвитку. 9. Структурний аналіз державного управління аграрним сектором економіки України дає підстави стверджувати, що організаційна структура системи державного управління аграрним сектором економіки України характеризується яскраво вираженою ієрархічністю (чітко простежується вертикальна підпорядкованість органів виконавчої влади між рівнями системи). Проте з’ясовано, що необхідно прагнути до зменшення кількості рівнів державного управління. При цьому на місцевому (точніше, на регіональному, якщо мати на увазі територію області) рівні варто залишити представництво держави через органи виконавчої влади (Управління сільського господарства і продовольства в структурі облдержадміністрації), а в населених пунктах держава має бути представлена тільки інспекційними органами, решта питань має вирішуватися через органи, створені на рівні місцевого самоврядування. 10. Дослідженням установлено, що слабким місцем органів державного управління аграрним сектором економіки в Україні є відсутність зворотного зв’язку: від сільськогосподарських виробників до органів державного управління. Вакуум, що утворився у сфері методичного, правового та консультативного забезпечення співпраці сільськогосподарських підприємств з іншими учасниками аграрного ринку – інвесторами, банками, біржами, постачальниками матеріальних ресурсів, експортерами сільськогосподарської продукції тощо, пропонується ліквідувати, вдосконаливши функціональну та організаційну структуру державного управління аграрним сектором економіки. З урахуванням сучасних умов пропонується модель системи інформаційно-консультаційного забезпечення аграрного сектора економіки України, визначаються основні елементи цієї системи, подаються пропозиції щодо надання конкретних інформаційних та консультаційних послуг різним групам споживачів, а також використання різних джерел фінансування для надання таких послуг. 11. Аналіз світового досвіду державного управління аграрним сектором економіки показує, що при існуванні найрізноманітніших моделей аграрної економіки є багато спільних підходів щодо вдосконалення управління згаданим сектором економіки. Тому з урахуванням цього досвіду та специфіки України розроблена нова функціональна й організаційна структура державного управління аграрним сектором економіки та Мінагрополітики України. При цьому передбачається звільнити Мінагрополітики України від виконавчих функцій і передати їх державним установам (агентствам), підпорядкованим Міністру аграрної політики України. Це дасть змогу зробити процедуру впровадження аграрної політики більш прозорою, залучити до її здійснення крім державних, інші кошти, більш ефективно використовувати кадровий потенціал і загалом сприятиме підвищенню ефективності державного управління аграрним сектором економіки. 12. За результатами дослідження пропонуються зміни функцій місцевих (обласних, районних) органів управління щодо аграрного сектора економіки. Зокрема, місцевими органами управління мають бути делеговані більш широкі повноваження самоврядним організаціям сільгоспвиробників (аграрним палатам, професійним асоціаціям, спілкам). 13. Виходячи з мети (цілей) державного управління аграрним сектором економіки України, з урахуванням сучасної економічної та політичної ситуації, тенденцій розвитку пропонуються конкретні зміни до нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів виконавчої влади щодо аграрного сектора економіки України, а саме: Мінагрополітики України, головних управлінь сільського господарства і продовольства облдержадміністрацій та управлінь сільського господарства і продовольства райдержадміністрацій. 14. Дослідженням доведено, що в процесі подальшої розробки та впровадження нової системи державного управління аграрним сектором економіки України необхідно виходити з положень системного підходу як методологічної основи досліджень та керуватися науково обґрунтованою довготерміновою концепцією, якою б передбачалося вдосконалення функціональної та організаційної структури державного управління аграрним сектором економіки всіх рівнів. Ця концепція має враховувати не тільки сучасний стан суб’єкта і об’єкта державного управління, сучасний рівень розвитку виробничих відносин в аграрному секторі економіки та суспільно-політичні реалії в суспільстві, а й тенденції розвитку цих та інших факторів, які визначають і визначатимуть надалі напрями вдосконалення державного управління. |
