У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, обґрунтовуються рекомендації щодо подальшої модернізації навчально-виховного процесу в педагогічному університеті. На основі опрацювання широкого пласту дослідницької літератури, узагальнення досвіду педагогічної діяльності вчителів в незалежній Україні, в дисертації обґрунтована теоретична модель особистості сучасного вчителя, особливості й головні механізми та напрями її формування та розвитку в контексті модернізації педагогічної освіти. Автором визначено співвідношення ідеалу особистості вчителя та його реального втілення в сучасній педагогічній практиці. Проаналізовано суперечності ідеалу і практики (реальності), визначено головні напрями й механізми їх розв’язання. Автором опрацьована ідея вчителя, обгрунтована видатними українськими педагогами, зокрема, К.Ващенком, М.Драгомановим, А.Макаренком, В.Сухомлинським, С.Русовою, К.Ушинським та ін. Базовими серед наукових праць, на методологічній основі яких будувалась авторська концепція, є публікації таких вітчизняних вчених, як В.Андрущенко, С.Гончаренко, І.Зязюн, В.Кушерець, М.Михальченко, І.Надольний, В.Огневєюк, О.Савченко, О.Сухомлинська та ін. В дисертації доведено, що в основі специфічно-професійного “педагогічного” розуміння особистості вчителя знаходяться глибинні філософські дослідження проблеми особистості як людини, включеної в суспільно-історичне буття як його активний суб’єкт, який власною індивідуальністю, світоглядом і культурою утверджує суспільно-прогресивні пріоритети, наукові знання, виховує загальнолюдські моральні цінності. Серед філософських та психологічних праць, присвячених проблемі особистості, автор виокремлює й спирається, насамперед, на концепції, сформовані Л.Коганом, І.Коном, А.Леонтьєвим, С.Рубінштейном, Л.Сохань, В.Шинкаруком, О.Яценко. „Особистість” у цьому зв’язку, постає як узагальнення й практичне втілення всього „людського” - духовного і практичного, того, що виявляється в характеристиках індивіда і реалізується в його діяльності, того що утверджує людину в суспільстві у якості суб’єкта прогресивного поступу людства. З цих позицій автор наближається й до визначення ідеалу вчителя: ідеал вчителя є узагальнення ідеалу особистості як такої й одночасно – продовження останнього до рівня соціального зразка й символу; цей ідеал утверджувався відповідно до “духу епохи”, змінювався разом із зміною світоглядно-філософської парадигми епохи, суспільних вимог. В дисертації виявлено, що в сучасних умовах ідеалом учителя є образ всебічно розвиненої особистості, спроможної долучитися до процесу суспільних і професійних перетворень, бути професіоналом, який здатний до багатоваріативності педагогічної дії, прогнозування можливих результатів, володіє прийомами аналізу та самоконтролю, вміє педагогічно осмислити нові соціально-економічні умови виховання, наслідки ринкових взаємовідносин, оцінити нові тенденції з позицій педагогічної діяльності, щоб не дозволити ні політиці, ні ринку піднестися над педагогікою. На основі аналізу реальної педагогічної практики (автором вивчені суперечності понад десятирічного досвіду власної педагогічної діяльності) встановлено, що в сучасній педагогічній практиці спостерігаються суттєві розбіжності між ідеалом особистості вчителя і реальним суб’єктом (вчителем), який забезпечує навчально-виховний процес. У дисертації аналізуються причини цих суперечностей, шляхи та засоби їх розв’язання. Доведено, що подолання цих суперечностей здійснюється шляхом зміни умов праці, соціального забезпечення навчально-виховного процесу, шляхом зміни суспільного ставлення до вчителя, а також засобами модернізації педагогічної освіти, зокрема, в контексті вимог Болонського процесу. Автор аналізує основні вимоги Болонського процесу та їх реалізацію в педагогічній освіті. Доведено, що для того, щоб завжди бути затребуваним, привабливим і ефективним, учитель має відповідати потребам практики, вимогам часу, тим перспективам, які окреслюються в процесі суспільної трансформації, формувати в собі особистісні якості. Основними напрямами формування особистісних характеристик сучасного вчителя є: поглиблення і розширення наукового світогляду вчителя; підвищення загальної культури вчителя – політичної, моральної, естетичної; постійне оновлення наукових знань, раціональної складової особистості вчителя; кристалізація вольових якостей; підвищення педагогічної майстерності; поглиблення органічного зв’язку вчителя з життям, соціальною практикою; утвердження активної життєвої позиції. |
