1. У дисертаційній роботі представлено нове розв’язання проблеми патогенезу запально-регенеративного процесу при переломах трубчастих кісток та стимуляції їх загоєння. Уперше вивчена клініко-гемостазологічна характеристика різних нозологічних форм патології трубчастих кісток у собак. При цьому доведена патогенетична роль макроциркуляторного гемостазу, фібринолізу та протеолізу в перебігу репаративного остеогенезу після остеосинтезу. На підставі вивчення стану зазначених систем обґрунтовано застосування тіотриазоліну та натрію нуклеїнату для корекції гемостазу при переломах кісток та стимуляції регенерації кісткової тканини, що дозволяє усувати тромбофілію та прискорювати термін повного відновлення функції травмованих кінцівок на 18–22 доби. 2. За результатами моніторингу хірургічної патології серед дрібних домашніх тварин в умовах великого міста в ній переважають рани (9 %), флегмони (7 %), суглобова патологія (6,9 %), абсцеси (6,5 %) та переломи (5,7%). Значною є частка онкологічної патології – 8,6 %, серед якої в собак досить поширені неоплазії кісток. У структурі переломів у собак 80,4 % від кількості травм локомоторного апарата займають переломи кісток стило- та зейгоподію, у тому числі: стегнової кістки – 32,8 %, кісток гомілки – 24,8, передпліччя – 22,8 %. 3. При свіжих переломах трубчастих кісток у собак уміст гемоглобіну в крові суттєво не змінюється, тоді як при остеомієліті та остеосаркомі його концентрація знижується відповідно до 122,7±0,73 та 108,5±9,8 г/л (р<0,01). При переломах кісток зейгоподію та остеомієліті кількість тромбоцитів у крові зменшується в 1,1–1,2 раза (р<0,05), а при паноститі набуває розвитку тромбоцитоз – 548,3±23,2 Г/л (р<0,001). Крім того, при всіх зазначених патологіях кісток розвивається лейкоцитоз, найменше виражений при переломах – у середньому 12,9–13,1 Г/л, більше при остеосаркомі – 14,7±1,32, остеомієліті – 15,6±0,52 та паноститі – 19,1±1,06 Г/л. 4. При закритих переломах кісток зейгоподію зміни гемостазу обмежуються гіперфібриногенемією (5,4±0,6 г/л), помірною тромбінемією та зменшенням в 1,5 раза (р<0,05) активності t-PA. При відкритих переломах зейгоподію гіперкоагуляція ускладнюється дефіцитом активності ФХІІІ – 69,2±3,7% та АТ-ІІІ – 78,1±2,6 %, що класифікується як підгостра форма ДВЗ-синдрому. Натомість при переломах стилоподію спостерігається його гостра форма, яка проявляється гіпофібриногенемією (1,96±0,2 г/л), накопиченням у плазмі метаболітів фібриногену (РФ, РКМФ та ПРФ), подовженням в 1,9 раза ПЧ, зменшенням в 1,8 раза активності ФХІІІ, глибоким дефіцитом АТ–ІІІ – 67,4±2,8 %, пригніченням фібринолізу. При псевдоартрозі хронічна форма ДВЗ-синдрому проявляється гіперфібриногенемією (7,3±0,79 г/л), подовженням утричі ПЧ, високою концентрацією метаболітів фібриногену та активністю ФХІІІ (181±11,5 %) при потенційній формі дефіциту АТ–ІІІ та зниженні удвічі активності t-PA. 5. При відкритих переломах кісток зейгоподію в собак кініногеназна активність крові підвищується у 2,3 раза (р<0,01), при закритих – у 2,8 раза, але найбільше при переломах кісток стилоподію – у 5,1 раза (р<0,001), що в останньому випадку не компенсується інгібіторами протеїназ, ускладнює перебіг коагулопатії, посилює порушення гемодинаміки і мікроциркуляції та сприяє ендотоксикозу. Однак при псевдоартрозі протеолітична активність крові знижується в 1,2 раза (р<0,001) разом з умістом 1-ІП при збільшенні у 2,3 раза кількості 2-М. Такий дисбаланс у системі інгібіторів протеїназ свідчить про розлад цитокінової регуляції репаративного остеогенезу. 6. Остеопластична саркома в собак супроводжується гіперфібриногенемією (5,23±0,39 г/л) з накопиченням РФ (35,1±2,24 мг%) при достатній активності АТ–ІІІ – 89,5±4,5 % та високій ФХІІІ – 133,9±4,0 %. Проте при остеолітичній формі розвивається підгострий ДВЗ-синдром із високим рівнем РФ – 118,2±4,23 мг%, потенційною формою дефіциту АТ–ІІІ – 71,3±5,7 % та зменшенням активності ФХІІІ та t-PA в 1,4 раза (р<0,001). Для паноститу характерні також помірні гіперфібриногенемія (3,27±0,13 г/л) та тромбінемія (РФ – 26,3±1,6 %), зниження активності t-PA у 2,4 рази, низька активність ФХІІІ (52,2±3,46 %) та висока АТ-ІІІ – 120,8±4,9 %, що є патогномостичним для гострої запальної реакції внаслідок дії флогогенних цитокінів. 7. У перебігу запально-регенеративної реакції після остеосинтезу трубчастих кісток у собак розвивається анемічний синдром, зумовлений зменшенням умісту в крові гемоглобіну на 3-тю – 97,1±2,25 г/л та 27-30-ту добу – 110±3,21 г/л. Крім лейкоцитозу, протягом перших 10–14 діб досить вираженим є моноцитоз – 4,1–6,9 %, що свідчить про патогенетичну роль системи мононуклеарних фагоцитів у репаративному остеогенезі. Застосування тіотриазоліну чи натрію нуклеїнату дозволяє усунути анемію на 14-ту добу лікування (рівні гемоглобіну 144,9±8,6 та 151,6±2,53 г/л відповідно). 8. Підвищення протеолітичної реакції крові в собак після остеосинтезу має два піки – у фазі запалення і резорбції кістки (до 14-ої доби) та дещо менший – на стадії ремоделювання кісткового регенерату (57–60-та доба). Причому, у першому випадку недостатня інгібіторна ємність крові може зумовлювати протеолітичну агресію в ділянці перелому та гальмувати його загоєння. Посилення інгібіторного потенціалу крові при застосуванні натрію нуклеїнату (із 14-ої доби) та тіотриазоліну (із 3-ої доби) сприяє помірному перебігу протеолітичної реакції та прискоренню репаративного остеогенезу. 9. Після остеосинтезу переломів трубчастих кісток гіперкоагуляційні зрушення за сукупністю ознак характеризуються як претромботичний стан та коагулопатія споживання. Про це свідчили тривала (до двох тижнів) гіперфібриногенемія (6,3±0,65 г/л), висока концентрація РФ (76,4±18,5 мг%), подовження ПЧ, зниження активності ФХІІІ (87,1±5,28 %). Тромбофілітичний стан ускладнювався пригніченням фібринолізу зі зниженням у 9,9 раза активності t-PA, що спричинювало дезорганізацію мікроциркуляції, а отже – і дисрегенерацію. При застосуванні тіотриазоліну і натрію нуклеїнату вже з 3-ї доби посилюється в 4,2–4,5 раза, порівняно з контролем, активність t-PA, в 1,5–2,1 раза – АТ–ІІІ, протягом 10–14-ти діб нормалізується ПЧ за достатньо високої активності фібриностабілізувального фактора. 10. Уміст кальцію і фосфору в сироватці крові в період резорбції кістки та на початку її регенерації не є достатньо об’єктивним для оцінки запально-регенеративного процесу при переломах трубчастих кісток. Водночас встановлено два піки підвищення активності в сироватці крові кісткового ізомеру лужної фосфатази – на 3-тю та 14-ту добу після остеосинтезу, що свідчило про посилення активності остеобластів. 11. Застосування тіотриазоліну чи натрію нуклеїнату після остеосинтезу переломів трубчастих кісток у собак скорочує термін прояву клінічних ознак запалення в 1,5–2 рази та прискорює консолідацію кісток на 13–15 діб, а повне відновлення функції кінцівки – на 18–22 доби. |
