Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Українська мова


Рябініна Олена Костянтинівна. Інтертекстуальність у дискурсі сучасної української преси: лінгвістичний аспект : Дис... канд. наук: 10.02.01 - 2008.



Анотація до роботи:

Рябініна О.К. Інтертекстуальність у дискурсі сучасної української преси: лінгвістичний аспект. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 — українська мова. — Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2007.

Дисертація містить комплексне дослідження інтертекстуальності як екстралінгвальної ознаки дискурсу сучасної української преси. У роботі сформульовано основні положення теорії інтертекстуальності, визначено засоби інтертекстуальності в дискурсі преси (цитата, алюзія, фреймовий репрезентант, перифраз), подано аналіз їхніх семантико-стилістичних, структурно-синтаксичних та функціональних особливостей, розроблено класифікацію засобів інтертекстуальності за основними джерелами породження (фольклорні, суспільно-політичні, художньо-літературні, кінематографічні, пісенні інтертексти), визначено лінгвістичний аспект пара-, мета- й гіпертекстуальності в текстах друкованих засобів масової інформації початку ХХІ століття.

Дискурс преси ми визначаємо як вид медіадискурсу, як когнітивно-комунікативну одиницю, яка охоплює журналістські тексти в єдності з екстралінгвальними чинниками. Дискурс преси є дворівневою структурою, оскільки має текстуальні й екстратекстуальні ознаки.

Ми з’ясували текстуальні ознаки дискурсу (структурна єдність, інформативність, інтерактивність) та позатекстуальні його властивості: інтердискурсивність, контекстуальність, а передусім — інтертекстуальність. Виділення останньої зумовлене визначальною роллю інтертекстуальності в дискурсі преси та здатністю цього явища до текстової реалізації. Інтертекстуальність, на нашу думку, — екстралінгвальна ознака дискурсу, текстуальним вираженням якої є репрезентація в тексті-реципієнті елемента (або елементів) прототексту. Засобами інтертекстуальності є інтертексти, які формально виявляють зв’язок із прототекстом і містять його смисловий потенціал; це „чуже слово” у „своєму” тексті.

Механізм творення інтертекстів наочно демонструє зв’язок між текстуальними та позатекстуальними ознаками дискурсу преси. Засоби інтертекстуальності передбачають існування принаймні двох текстів, один із яких є донором, а інший — реципієнтом. Обов’язковим компонентом інтертекстуальності є інтерпретація. Апеляція до екстралінгвальної інформації дозволяє простежити зв’язок мовних одиниць із соціокультурними умовами формування дискурсу. Відповідно, екстралінгвальний характер інтертекстуальності як складової ознаки дискурсу забезпечують такі лінгвокультурологічні поняття, як фонові знання, концепти та прецедентні феномени.

За відсутності спеціальної класифікації інтертекстів дискурсу преси на підставі дослідження теоретичних набутків і фактичного матеріалу розроблено власний поділ засобів інтертекстуальності. До інтертекстів періодики належать цитати, алюзії, фреймові репрезентанти, перифрази та їхнє поєднання.

Інтертекстуальність створюється за участі експліцитних та імпліцитних компонентів. До формально виражених належать тексти, один з яких — донор, а другий — реципієнт. Перший, прототекст, проходить авторську інтерпретацію, результатом якої стає виокремлення вислову-інтертексту. Цей вислів також інтерпретується читачем. Така подвійна інтерпретація робить вислів „об’ємним”, забезпечує його існування одразу в двох змістових площинах, тобто наділяє його інтертекстуальністю. Такий прототекст є експліцитним, формально вираженим.

Джерела породження інтертекстуальності можуть і не мати текстової оболонки, а виступають як інформаційне тло для тексту. Інтертекстуальність при цьому набуває ознак імпліцитності. Важливим компонентом цього процесу є контекст. Контекст зумовлює авторське переосмислення інформації з подальшою її трансформацією відповідно до задуму. Відмінність полягає в тому, що інтертекст формується тільки після авторської інтерпретації вже в тексті, натомість експліцитний прототекст первісно містить засіб інтертекстуальності. Формально виражені прототексти полегшують дешифрацію інтертекстів, а тому популярніші за імпліцитні.

Функціональний аспект інтертекстів визначається їхнім типом та прототекстом. Аналіз фактичного матеріалу показав певні тенденції формування й функціонування інтертекстуальності. Найуніверсальнішим інтертекстом є цитата, оскільки вона може мати будь-яке джерело породження і при цьому виконувати будь-яку з основних функцій засобів інтертекстуальності: конститутивну, інформативну, апеляційну, оцінну, розважальну та декоративну. Цитати нерідко стають компонентами інших видів інтертекстуальності завдяки своїй здатності до скорочення форми: повна часткова сегментована.

Для алюзій не характерна інформативність, через те суспільно-політичні інтертексти зазначеного типу — велика рідкість. Натомість часто зустрічаються фольклорні та літературні алюзії. Трансформації як різновид алюзій здебільшого розважають читачів та „декорують” текст, тому широко використовуються в заголовках.

Фреймові репрезентанти пожвавлюють інформаційний обмін у дискурсі, виступають як акумулятори знань. Для них основною є апеляційна функція, адже цей інтертекст передбачає обов’язкове звернення до фонових знань реципієнтів. Зауважмо таку особливість репрезентантів фреймів: цей інтертекст, з одного боку, ґрунтується на фонових знаннях, а з іншого — сам виступає матеріалом для їхнього творення й поповнення. Основним джерелом породження відповідного типу інтертекстів є соціумно-прецедентні феномени. Про це свідчить те, що репрезентанти екзистенційних фреймів мають кількісну перевагу над лінгвістичними.

Перифрази-інтертексти, що є вторинними номінаціями, формуються на основі найвиразніших ознак об’єкта, а значить, їм притаманна оцінність та апеляція до фонових знань читачів. Ми простежили тенденцію: чим популярнішим є референт, тим більшу кількість варіантів перифразів він породжує. Перифрази є різними за характером прототексту, однак, зважаючи на „заполітизованість” дискурсу преси, переважають суспільно-політичні вторинні назви.

Конститутивна функція характерна для всіх інтертекстів. Найвиразніше вона виявляється у творенні пара–, мета– та гіпертекстуальності. При цьому вербальна складова поєднана з так званими медійними характеристиками, які виявляються у графічних (лапки, зміни шрифту, наявність рамки, тонування чи інші технічні засоби) та неграфічних (іншомовність, порушення мовних норм, анаграма тощо) ознаках.

Особливо ускладнена конструктивна функція в гіпертекстуальності. Так, попри наочність, гіпертекстуальність має імпліцитний характер вияву інтертекстуальності. Формальні зв’язки з основним текстом майже відсутні. Гіпертексти додатково інформують читача, розважають його, виконують декоративну функцію. Недоліком гіпертекстуальності є подекуди інформаційна переобтяженість тексту.

Якщо гіпертекстуальність повністю переносить джерело в текст, журналіст у межах метатекстуальності використовує прототекст як поштовх для творення власного тексту. Взаємозв’язок і взаємопроникнення компонентів текстів наочно демонструють явище єдиного текстового простору. У внутрішньотекстовому коментуванні беруть участь усі типи інтертекстів, що забезпечує різноплановість метатекстів.

Паратекстуальність виявляє всі ознаки дискурсу: інформативність та структурно-текстову зв’язність — через відношення „заголовок — текст”, інтерактивність та контекстуальність — у назвах зовнішньої реалізації.

Інтертекстуальність є універсальною ознакою дискурсу сучасної української преси й виявляється на всіх рівнях журналістського твору, зумовлюючи цим різноманітне функціональне забарвлення дискурсу періодики.

Основні положення й висновки дослідження викладені в таких публікаціях:

  1. Рябініна О.К. Особливості дискурсу преси: інтертекстуальність та інтердискурсивність // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. — 2005. — № 659: Сер. Філологія. — Вип. 44. — С. 104–107.

  2. Рябініна О.К. Історія вивчення природи явища інтертекстуальність в сучасній філології // Вісник Харківськ. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. — 2006. — № 727: Сер. Філологія. –– Вип. 47. — С. 77–80.

  3. Рябініна О.К. Метатекстуальність у дискурсі сучасної української преси // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. — 2006. — № 745: Сер. Філологія. –– Вип. 49. — С. 56–58.

  4. Рябініна О.К. Паратекстуальні зв’язки у дискурсі преси сучасної української преси // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. — 2006. — № 766: Сер. Філологія. –– Вип. 51. — С. 252–256.

  5. Рябініна О.К. Джерела виникнення інтертекстуальності в дискурсі сучасної преси // Вісник Прикарпат. нац. ун-ту ім. В. Стефаника. — 2007. — Сер. Філологія. — Вип. XV–XVIII. — С. 689–692.

  6. Рябініна О.К. Суспільно-політичні інтертексти в дискурсі преси // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Філол. науки. — 2007. — Вип. 15, т. 2. — С. 157–159.