У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішені наукові завдання щодо розробки та обґрунтування макроекономічних засад інвестиційно-інноваційного розвитку в умовах трансформаційної економіки, методів та форм його практичної реалізації. Дисертаційне дослідження дає можливість зробити наступні висновки та пропозиції. 1. Україна має один з найбільших в Європі виробничий комплекс, хоча сучасні технологічні уклади не є в ньому домінуючими. Інвестиційно-інноваційну політику необхідно сконцентрувати на сукупності заходів та механізмів, спрямованих на впровадження технологічних інновацій, створення сучасної структури виробництва, обсяг фінансування науки привести у відповідність до вимог чинного законодавства (не нижче 1,7% від ВВП), що підвищить конкурентоспроможність національної економіки. 2. Практична реалізація інвестиційно-інноваційної політики в Україні не призвела до позитивних макроекономічних змін. У вітчизняній економіці має місце недостатній рівень застосування існуючого науково-виробничого потенціалу; консервація нераціональної структури промисловості; високий рівень галузей низької переробки; зменшення долі високотехнологічного виробництва, а також обмеженість інвестиційних ресурсів. 3. Альтернативою негативного тренду впровадження інноваційних технологій та продуктів у промисловості може бути лише прискорена реалізація науковообгрунтованої стратегії інноваційного розвитку держави. Системоутворюючий організаційно-економічний фактор реалізації інвестиційно-інноваційного розвитку–інституціональне середовище – потребує подальшого реформування у функціонально-організаційному та правовому аспектах. Тому необхідні подальші як структурні, так і інституціональні перетворення, у першу чергу – вдосконалення правового поля, стимулювання ринку інновацій, впровадження ефективної системи мотивації науковців та системи захисту інтелектуальної власності. 4. Об‘єктивно існуюча обмеженість інвестиційних ресурсів в економіці потребує визначення пріоритетних напрямків інноваційної дільності. Вважаємо, що основою для вибору проривних пріоритетів повинні слугувати переважно критерії шостого технологічного укладу, які відповідають сучасним критеріям енергозбереження та екологічності. 5. Важливим механізмом реалізації стратегії інноваційного розвитку має стати державна цільова програма організації технопарків. Відповідно до реальних можливостей на 2009 рік необхідно запланувати функціонування не менш ніж 10-12 технопарків, у тому числі 2-3 - на міжгалузевій основі, 5-7 спеціалізованих технопарків з розробки програмного забезпечення та інформаційно-комунікаційних технологій; на 2010 рік — не менше 20 технопарків; на 2011 рік — не менш 25-30 технопарків. При формуванні інноваційних та інвестиційних проектів, запланованих для виконання в технопарках, у першу чергу надавати підтримку проектам, пов'язаним з високими технологіями і наукоємними галузями, які забезпечать випереджальну стратегію розвитку у сфері нано- та біотехнологій, оптико-електронних технологій ракето- та літакобудування, а також технологій подвійного використання оборонно-промислового комплексу. 6. На основі узагальнення міжнародного досвіду інноваційної діяльності та стану промислового сектору економіки України, важливо запровадити кластерну модель як основу для формування довготермінової інвестиційно-інноваційної стратегії територіально-промислового розвитку та сприяння процесам утворення виробничих мереж (шляхом запровадження спеціальних державних та регіональних програм, заходів державної підтримки територіальної інтеграції, державних закупівель тощо), налагодженню інформаційного обміну. 7. Необхідно прийняти низку нових законів, а також внести доповнення до закону «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», в яких відобразити роль і значимість наукових досліджень і розробок в проривних наукоємних галузях та до закону «Про державне регулювання діяльності в сфері трансферу технологій» для того, щоб він сприяв активізації трансферу технологій в зазначених галузях. 8. Нагальним є забезпечення в Україні такого макроекономічного регуляторного режиму та порядку оподаткування, які дають змогу суб’єктам економічної діяльності максимально гнучко адаптуватися до змін попиту в ринкових умовах та стимулюють інвестиційно-інноваційні процеси. Спільна участь держави і приватних суб’єктів економіки у венчурних механізмах фінансування сприятиме реалізації багатообіцяючих, але ризикованих інноваційних підприємницьких проектів, у тому числі, пов’язаних з комерціалізацією найважливіших науково-технічних досягнень. При цьому, дозволять мінімізувати фінансовий ризик приватних інвесторів, зберігаючи їх зацікавленість в досягенні пріоритетів, що визначені державою. Реалізація одержаних результатів у дисертаційному дослідженні сприятиме інвестиційно-інноваційному розвитку національного господарства України, що, в цілому, підвищить рівень конкурентоспроможності економіки та забезпечить зростання добробуту населення. | 