Анотація до роботи:

Малявін А.О. Категорія умови: функціонально-когнітивний аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Донецький національний університет, Донецьк, 2008.

У дисертації на матеріалі сучасної української мови визначаються особливості реалізації категорії умови в мові й мовленні шляхом окреслення її функціонально-когнітивних параметрів. Досліджено сім тисяч граматичних конструкцій, що передають семантику умови. Визначено структурно-функціональну специфіку синтаксичних конструкцій зі значенням умови; з’ясовано місце умови в парадигматичній системі категорій української мови; досліджено формальні вияви категорійної семантики умови.

У роботі докладно проаналізовано взаємодію категорійної семантики умови із семантикою мети, причини, наслідку; розглянуто логіко-філософські основи відношень умови; детальному аналізу піддано структуру і засоби реалізації категорії умови; з’ясовано особливості імпліцитної та експліцитної реалізації умовного змісту в різних синтаксичних структурах; встановлено закономірності трансформацій речень зі значенням умови та особливості парадигми речень зі значенням умови; виявлено когнітивний потенціал категорії умови, зв’язок умови з когнітивним простором особи, колективу й нації.

Аналіз категорії умови у функціонально-когнітивному вимірі, з’ясування засобів реалізації відношень умови на формально-семантичному рівні речення, опис типології структур, здатних поставати репрезентантами семантики умови, дає можливість зробити такі висновки і узагальнення:

1. Умова – це ємна категорія, яка виходить за межі граматики, виникла на основі відношень, які передавали локативно-темпоральні зв’язки, що існують в об’єктивній дійсності, і є продуктом пізнішого й складнішого за суттю осмислення навколишності.

2. Категорія умови є номінаційною й передає значення, здатні у свідомості мовця пов’язувати два простих факти в один складний, компоненти якого витворюють біном умова – мета. Умовно-цільові відношення існують на рівні смислових, оформлюваних як понятійна категорія умови, а на рівні мови відповідають функціонально-семантичній категорії умови.

3. Основною диференційною ознакою категорії умови постає її гіпотетичність, що знаходить свій конкретний вияв у межах семантичної опозиції породжувальна ірреальна/реальна подія – породжена ірреальна/реальна подія. Характерною рисою умовних відношень є обов’язковість, передбачуваність бінарної опозиції умова – мета, де умова передує меті в часі. Визначальними постають, з одного боку, переважно однобічна спрямованість – від умови до мети, що визначає наявність генетичної залежності подій, пов’язаних такими відношеннями і, з іншого, альтернативний характер зв’язку двох ситуацій.

4. Визначаючи статус умови у системі категорій сучасної української мови, ми поділяємо думку тих мовознавців, які вважають її рівнорядною щодо категорій допусту, мети, причини, наслідку.

5. Специфіка категорії умови мотивує наявність різних форм вираження, а відтак до парадигми засобів передачі умовно-цільових відношень залучаємо: складне речення, просте речення, надфразну єдність.

6. Однією з особливостей формального вираження категогорії умови постає можливість імпліцитно реалізувати значення умови. У цьому випадку спостерігається невідповідність одиниць плану змісту й одиниць плану вираження.

7. Метод трансформацій допомагає розкрити глибинний зміст синтаксичних конструкцій зі значенням умови.

8. Ядром парадигми засобів мовленнєвої реалізації значення умови є складнопідрядне речення з детермінантним синтаксичним зв’язком, у якому основним актуалізатором семантики умови постають спеціалізовані сполучники та сполучні вирази.

9. Внутрішньовидовий характер відношень умови залежить від видо-часової й модальної ознак дієслова-присудка головної та підрядної частин: дієслова-присудки у формі умовного способу в обох частинах виявляють нереально-умовні відношення (ірреальні), дієслова-присудки у формі дійсного способу (переважно майбутнього часу) й умовного способу – потенційно-умовні відношення; узагальнено-особові структури в обох частинах – умовно-цільові відношення. Модальні ознаки головної й підрядної частин взаємозалежні: модальність ірреальності виражається в обох частинах одночасно. Часову співвіднесеність дієслів-присудків у формі умовного способу в обох частинах визначають лексичні засоби (завтра, вчора) й ситуація.

10. За детермінантної залежності підрядної частини головна, за нашими спостереженнями, досить часто вміщує корелятивні компоненти, усунення яких може призвести до руйнації умовно-цільових смислових відношень.

11. Речення реального й нереального типу по-різному виявляють альтернативність передаваної інформації. У реченнях нереального типу інформація, звільнена від альтернативи, набуває модальної однозначності – вона кваліфікується як така, що не відповідає дійсності. Отже, в аспекті знань про ситуацію для мовця умовні структури названих типів різняться епістемічним статусом. В одному випадку мовець повідомляє про незнання того, реальною чи нереальною є описувана в підрядній частині ситуація, в іншому – він знає, що ситуація нереальна. Будучи рівнорядними, названі типи умовних речень виявляють зміну епістемічного стану суб’єкта мовлення.

Результати аналізу категорії умови в її функціонально-когнітивному аспекті не вичерпують усіх питань, пов’язаних із вивченням категорії умови в сучасній українській мові, проте відкривають перспективи для подальших наукових розвідок щодо розв’язання проблеми концептуалізації мовних одиниць умовної семантики.

Публікації автора:

1. Малявін А.О. Функціонально-семантичне поле обумовленості в українській мові // Східно-слов’янські мови в їх історичному розвитку: Зб. наук. праць, присвячених пам’яті проф. Самійленка С.П.: Ч.І. – Запоріжжя: ЗДУ, 1996. – С. 30-32.

2. Малявін А.О. Про понятійну категорію обумовленості в українській мові // Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: філологічні науки. – Донецьк: ДонДУ, 1997. – С. 147-150.

3. Малявін А.О. Синтаксична синонімія // Українська мова. Теорія і практика: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. – Донецьк: ДонДУ, 1997. – С. 97-99.

4. Малявін А.О. Спроба аналізу деяких складнопідрядних умовних речень // Функціонально-комунікативні вияви граматичних одиниць: Зб. наук. праць / Укл. А.П.Загнітко (наук. ред.) та ін. – К.: ІЗМН, 1997. – С. 108-111.

5. Малявін А.О. Про статус категорії обумовлення в українській мові // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Випуск 4 / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонДУ, 1998. – С. 48-51.

6. Малявiн А. Про особливостi речень причиново-наслiдкової семантики // Функцiонально-когнiтивнi вияви граматичних структур: Збiрник наук. праць / Ред. кол.: А.П.Загнiтко (наук. ред.) та iн. – К.: IЗМН, 1998. – С. 49-52.

7. Малявiн А. Концепт "умова": спроба когнiтивного аналiзу // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Випуск 5 / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонДУ, 1999. – С. 16-19.

8. Малявін А. Когнітивні параметри концепту “умова” // Записки з українського мовознавства. Вип. 8.– Одеса: “АстроПринт”, 1999. – С.94-99.

9. Малявін А. Про парадигму речень із значенням обумовлення // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Випуск 6 / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонДУ, 2000. – С. 30-37.

10. Малявін А. Імпліцитність та значення обумовлення // Вісник Донецького університету, Сер. Б: Гуманітарні науки. – Вип. 2 / 1999. – С. 107-111.