У дисертаційній роботі, виконаній в новому когнітивно-прагматичному напрямі, здійснено комплексний аналіз природи й функціонування МА вибачення в англомовному дискурсі XVI–XXI ст. МА вибачення має конвенціональну природу, його психологічна база відображає суб’єктивний чинник вибачення – інтенцію позбавитися / запобігти відчуттю провини й сорому шляхом здійснення МА вибачення для досягнення психологічної гармонії в спілкуванні. Когнітивна основа МА вибачення – етичний концепт ВИБАЧЕННЯ, який реалізується ім’ям apology (n) і включає смисли: «прохання про прощення, виправдання, визнання / пом’якшення провини» (інтенсіонал концепту), а також «вираження співчуття, розкаяння, жалю» (імплікаціонал). Цей концепт моделюється у вигляді когнітивного сценарію, який разом із перлокутивним ефектом слугує розрізненню корегувального й превентивного підтипів МА вибачення: у сценарії корегувального підтипу МА вибачення слоти ПРОВИНА та ВИБАЧЕННЯ мають проспективний вектор зв’язку, у превентивному підтипі – ретроспективний; корегувальні МА вибачення виражають почуття жалю за скоєну провину, а превентивні запобігають виникненню такого почуття у разі передбачуваного порушення соціокультурних норм етикету. Інтеграція лінгвокогнітивних і прагматичних критеріїв дозволила визначити прагматичний статус МА вибачення як гібридного, що поєднує дві рівноправні складові домінуючої іллокутивної сили вибачення: емотивної – вираження психологічного стану провини, сорому, та спонукальної – прохання про вибачення. Соціально-етичні підстави МА вибачення – соціокультурні конвенції і норми етикету, зазнають історичного варіювання. Вибачення як прояв дискурсивного принципу ввічливості є втіленням стратегій ввічливості дистанціювання (негативної ввічливості): «Запитуй, ухиляйся», «Виражай пошану», «Вибачайся» і відповідних тактик. У XVI–XXІ ст. вони історично змінюються відповідно до змін домінуючого принципу ввічливості з позитивного на негативний. Корегувальний підтип МА вибачення в англомовному дискурсі має прагмасемантичні різновиди, які включають: історичні константи для XVI–XXІ ст. – прохання про вибачення, номінація емоційного стану, виправдовування (аргументація) та історичні змінні – визнання провини (XVI–XVII і XIX–XXІ ст.), обіцянка виправитися (XIX–XXІ ст.). Із двох складових іллокутивної сили вибачення в різновиді гібридного МА прохання про вибачення превалює спонукальна складова, в інших різновидах – емотивна. У межах однієї репліки прагмасемантичні різновиди МА вибачення, які є окремими висловленнями здатні утворювати кластери. Набір конфігурацій кластерів і їх частотність кількісно й якісно збільшується в наш час. Вибачення реалізуються як простими, так і складними МА трьох типів. В останньому випадку у складених МА вибачення служить метакомунікативним, етикетним актом-функцією, який сприяє здійсненню МА-тези іншого типу; у комплексних МА вибачення служить тезою, яка обґрунтовується МА-функціями інших типів; композитні МА містять вибачення-функції, що поєднуються з МА інших типів копулятивним або протиставним зв’язком і виступають як доповнення. Їх історичні зміни торкаються локуції простих МА, зростання ролі асиндетичного зв’язку між компонентами складних МА, змін їх конфігурацій. Мовні засоби реалізації вибачення формують відповідне прагматичне поле. Його домінанта утворена прямими МА, що містять перформативне дієслово або імперативні речення з іллокутивними дієсловами вибачення, їх іллокуція вибачення провідна та єдина; центр – непрямими полііллокутивними експліцитними розповідними або питальними реченнями з семами вибачення, де іллокуція вибачення провідна, але не єдина; периферія поля містить МА інших типів із супровідною іллокуцією вибачення. Домінанта поля вибачення історично скорочується, центр і периферія кількісно і якісно розширюються. Перспективність отриманих результатів і висновків полягає у можливості їх використання для подальших досліджень прагматичних явищ у когнітивно-прагматичному ракурсі на матеріалі англійської та інших мов у синхронії та діахронії. | 