У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та обґрунтовано практичні рекомендації щодо ширшого використання кооперативних принципів і форм для подальшого розвитку і підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та розв’язання соціальних проблем села. Результати проведеного дослідження дають можливість зробити такі висновки теоретичного та науково-практичного спрямування. 1. Кооперація є вагомою складовою розвитку сільського господарства і сільської місцевості, поліпшення умов життя сільських жителів шляхом забезпечення зайнятості, збільшення доходів (трудових і від власності); підвищення якості людського капіталу на селі; покращення побутових умов, розвитку інфраструктури тощо. Необхідною умовою розкриття її потенційних можливостей є широке охоплення економічно активного населення кооперативними процесами, залучення його до самоорганізації в різні типи кооперації: виробничі, обслуговуючі кооперативи, споживчі товариства, кредитні спілки. 2. Усі типи кооперації виконують економічну та соціальну функції. Залежно від сфери функціонування пріоритетність реалізації даних функцій змінюється. Так, у виробничій сфері села домінантною є економічна функція, пов’язана із виробництвом і виробничим обслуговуванням. Соціальна функція спрямована на досягнення соціальних цілей, в тому числі підвищення рівня зайнятості і доходів населення, задоволення споживчих потреб членів кооперативів. Вона є домінантною для кооперативів, які функціонують у соціальній сфері – споживчих товариств і спілок (споживча кооперація), кооперативів із комунально-побутового та соціально-культурного обслуговування. Кредитні спілки (кредитна кооперація) надають позики на цілі і виробничого, і споживчого характеру, реалізуючи таким чином свої функції як у виробничій, так і в соціальній сферах. У соціальній сфері, за аналогією із світовим досвідом, перспективним є створення соціальних кооперативів для соціального обслуговування своїх членів (осіб з фізичними вадами, невиліковними хворобами, похилого віку, які потребують домашнього догляду тощо), а також для соціальної адаптації неконкурентоздатних на ринку праці людей через забезпечення їх робочими місцями. В Україні даний тип кооперативів законодавчо ще не визначений. 3. Виробнича кооперація в аграрному секторі України набула тенденції до згортання – з 2001 до 2006 р. кількість СВК скоротилася на 52%. Цьому є декілька причин: об’єктивні – невідповідність даної організаційно-правової форми господарювання сподіванням членів кооперативу; суб’єктивні – “стимулювання” зміни форми господарювання, в т.ч. адміністративними методами. За рівнем рентабельності, заробітної плати СВК мають найнижчі показники серед існуючих агропідприємств. Водночас вони більше практикують виробництво трудомістких видів продукції, прагнучи зберегти можливість працевлаштування і заробітку для своїх членів. Сільськогосподарська виробнича кооперація себе не вичерпала, в майбутньому вона зможе посісти належне місце, якщо буде організовуватися у формі свідомого об’єднання виробників як власників, а не лише працівників. Перспективним є перетворення неформальної співпраці власників земельних ділянок, яка поширена у формі спільного вирішення проблем забезпечення технікою, трудовими ресурсами (толоки), реалізації продукції у виробничі об’єднання на кооперативних засадах. 4. Вагомим аргументом виробничого кооперування на селі є можливість розв’язання проблеми зайнятості населення через обов’язок працевлаштування виробничими кооперативами своїх членів. Соціальну складову ефективності сільськогосподарської виробничої кооперації доцільно визначати на двох рівнях: загальному та індивідуальному. Загальний соціальний ефект може розраховуватися як сума витрат на створення робочих місць, професійну підготовку і перепідготовку кадрів, на утримання об’єктів соціальної інфраструктури і т.п. Індивідуальний соціальний ефект може оцінюватися через кооперативні виплати, орендну плату, заробітну плату. При цьому індивідуальний соціальний ефект буде різним для постійних і асоційованих членів кооперативу. Ця різниця є істотною (в десятки разів) за рахунок виплати заробітної плати членам-працівникам, що може бути додатковим стимулом до роботи в кооперативі. 5. Сільськогосподарська обслуговуюча кооперація в Україні розвивається у формі багатофункціональних (41,1% від загальної кількості), сервісних (29,6%), заготівельно-збутових (14,3%), переробних (7,4%), постачальницьких (1,8%) кооперативів. Домінування багатофункціональних кооперативів нині пов’язано з відсутністю чіткого бачення перспектив розвитку кооперативу його засновниками, невизначеністю спеціалізації. Негативним чинником інформаційного відображення розвитку кооперації в Україні є нечіткість використання термінів. Так, деякі виробничі кооперативи (члени-засновники, яких працюють безпосередньо в них) ідентифікуються як обслуговуючі лише через те, що надають послуги населенню. Тому існує необхідність чіткішого моніторингу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Для цього в Мінагрополітики варто створити відповідний моніторинговий центр. 6. Помітну роль у розвитку сільських територій, поліпшенні умов життєдіяльності сільських жителів свого часу відігравала споживча кооперація, в системі якої здійснювалися заготівлі сільськогосподарської продукції, торгівля товарами широкого вжитку, розвивались несільськогосподарські види діяльності, надавались побутові послуги. Сьогодні обсяги її діяльності значно згорнулися, що обумовлено як зовнішніми чинниками, так і кризою всередині системи. Кредитна кооперація, вирішуючи проблему акумулювання і перерозподілу фінансових ресурсів на цілі виробничого і соціального характеру, створює передумови до поліпшення умов життя на селі. Для реалізації цих передумов необхідно не лише стимулювати ініціативу сільського населення до кредитного кооперування, а й здійснювати підготовку відповідних фахівців. 7. На даному етапі розвитку кооперація не забезпечує відчутного впливу на виробничу та соціальну сфери села. В середньому по Україні функціонує один сільськогосподарський виробничий кооператив на 9,9 сільрад, один сільськогосподарський обслуговуючий кооператив на 9,8 сільрад, одна кредитна спілка на 24,2 сільські ради. За такого поширення кооперативних форм у сільській місцевості важко стверджувати про ефективність кооперації на макрорівні. Основними перешкодами кооперативного руху є низький рівень кооперативної ініціативи сільських жителів, індиферентність органів місцевого самоврядування, протидія кооперації з боку суб’єктів великого бізнесу (в т.ч. через органи влади). 8. Реалізація потенційних можливостей кооперативного сектора сільської економіки України може здійснюватися за такими стратегічними напрямами: кооперування виробників сільськогосподарської продукції, кооперування сільського населення як споживачів, інтеграція різних видів і типів кооперативних організацій за галузевою та регіональною ознаками. 9. Результати анкетного опитування сільських жителів щодо їхньої участі в кооперуванні свідчать, що люди бажають підтримати кооперативні процеси, але, що важливо, не готові самі їх ініціювати. Особам, зацікавленим у розвитку кооперації, не вистачає необхідних знань, умінь і навичок. Тому пропонується проводити навчальні тренінги, семінари серед бажаючих зайнятися кооперативною діяльністю. Передбачається, що найефективніше ця робота здійснюватиметься місцевими органами самоврядування із залученням наукових установ, вітчизняних і закордонних фахівців. 10. У підвищенні результативності функціонування та активізації розвитку кооперативного сектора економіки вагомішу роль повинно відігравати державне регулювання, але, що дуже важливо – без жорсткого адміністрування. Державна політика підтримки кооперативного руху має включати фінансово-економічне, правове, зовнішньоекономічне сприяння. |
