У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв’язання наукової задачі вдосконалення теоретико-методичних засад суспільно-географічного дослідження КС. Розроблено практичні рекомендації щодо збереження й використання КС у сучасних соціально-економічних умовах. В результаті проведеного дослідження було сформульовано наступні висновки: 1. КС набуває значення нового чинника економічного і духовного життя багатьох територій, є потужним ресурсом збалансованого розвитку суспільства, виконуючи в новочасному суспільстві безліч сучасних функцій, зокрема: політичну, економічну, соціальну й духовну. У той же час, вивчення й узагальнення сучасних теоретико-методологічних праць із питань оцінки КС дозволило встановити недостатню розробленість концепції використання КС загалом та її понятійно-термінологічного апарату – зокрема. В роботі звернуто увагу на відсутність узагальнюючого дослідження цієї сфери із позицій соціально-економічної географії як на рівні країни, так і на рівні її регіонів. 2. На основі вивчення та узагальнення наукових праць останніх років констатовано, що в сучасній географічній науці формується новий напрям наукових досліджень – географія спадщини, об’єктом вивчення якої є культурна (із включенням нематеріальної) та природна спадщина. Проведена робота дозволила систематизувати підходи до розгляду поняття “культурна спадщина” за типами, поглибити понятійний апарат та сформулювати авторські дефініції термінів „історико-культурні ресурси”, „історико-культурний потенціал” та „історико-культурний каркас”, запропонувати уточнену та доповнену компонентну структуру КС та напрями актуальних суспільно-географічних досліджень сфери КС. 3. Сформульовано принципи суспільно-географічного дослідження КС та розроблено структурно-графічну модель комплексного суспільно-географічного вивчення КС як чинника соціально-економічного розвитку регіонів, мета якого полягає у виявленні та оцінці ІКП регіонів, територіальних особливостей його зосередження, оцінці впливу на соціально-економічний розвиток, визначенні тенденцій, закономірностей, шляхів та напрямів розвитку сфери збереження й використання КС України. 4. Аналіз, класифікація та виявлення недоліків у застосуванні існуючих методичних підходів дозволили запропонувати авторську методику оцінювання КС як ресурсу розвитку території, що складається із двох складових відповідно до територіального рівня її охоплення: регіону або адміністративного району (міста, планувальної зони). Встановлені та розкриті основні етапи оцінювання: формулювання мети; визначення структури (об’єктів, територій та явищ) культурної, в тому числі нематеріальної спадщини, які підлягають оцінюванню; формулювання критеріїв та визначення показників оцінювання згідно з метою дослідження, масштабом та властивостями об’єкта; отримання інтегральних оцінок; визначення напрямів застосування. 5. Розроблено методику дослідження характеру й оцінювання ступеня впливу КС на розвиток регіонів, що включає декілька взаємопов’язаних етапів: виведення комплексної (інтегральної) оцінки ІКП регіону, ранжування та типологія регіонів за інтегральною оцінкою; вивчення напрямків та характеру впливу КС на соціально-економічний розвиток територій; вивчення впливу КС на розвиток туризму в цілому та її окремих видів, зокрема: визначення показників, що характеризують використання ІКП регіону; розрахунок часткових рейтингових оцінок ефективності використання ІКП в соціально-економічному розвитку регіонів; виведення комплексної (інтегральної) оцінки; ранжування та типологія регіонів за інтегральною оцінкою використання ІКП; типізація регіонів у системі координат „Рівень ІКП – Рівень використання ІКП”. 6. Аналіз сучасного стану та основних проблем збереження і використання КС України, показав, що країна та її регіони володіють величезним ІКП, деякі складові якого є унікальними та мають загальносвітове значення. Аналіз територіальної диференціації ІКП показав існування значних диспропорцій насиченості регіонів України об’єктами КС. Найвищий рівень насиченості об’єктами КС спостерігаються у Львівській обл. і м. Київ, найнижчий – у Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській та Миколаївській областях. 7. Застосування запропонованої в роботі методики дозволило здійснити порівняльний аналіз і типізацію регіонів України у відповідності до економіко-географічних характеристик ефективності реалізації ІКП у межах їхніх територій. Отримані результати дали змогу оцінити сучасний стан реалізації ІКП, виявити основні внутрішні та зовнішні проблеми використання об’єктів КС у країні та в межах її окремих регіонів. Так, з’ясовано, що порівняно кращою ситуація з реалізацією ІКП є в м. Києві, АР Крим, Львівській, Одеській та Дніпропетровській областях. Найнижчою ефективність використання ІКП є в Миколаївській, Кіровоградській, Житомирській та Сумській областях. Установлено, що більшості регіонів України притаманний показник використання об’єктів КС нижче середнього рівня. Порівняльний аналіз співвідношення двох індексів: оцінки величини ІКП та оцінки його реалізації, дозволив виділити наступні типи регіонів: - низький потенціал спадщини, низький рівень використання (Житомирська, Кіровоградська, Київська, Миколаївська, Херсонська, Черкаська обл.); - низький потенціал спадщини, високий рівень використання (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Одеська, Полтавська, Харківська обл.); - високий потенціал спадщини, низький рівень використання (Волинська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька обл.); - високий потенціал спадщини, високий рівень використання (АР Крим, Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська обл., міста Севастополь і Київ). Існування значних диспропорцій та велика різноманітність типів регіонів за отриманими показниками свідчать про необхідність розроблення та впровадження системних заходів щодо включення КС до пріоритетів загальнодержавного, регіонального та місцевого розвитку. 8. Обґрунтовано основні напрями та розроблено практичні рекомендації щодо збереження й використання КС в сучасних соціально-економічних умовах, зокрема: - одним з основних методів включення об'єктів спадщини в реальне економічне життя країни визнано програмно-цільовий, під яким розуміються комплексні теоретичні, науково-методологічні та науково-методичні основи розроблення та реалізації цільових програм або, інакше кажучи, науково-методичні основи управління вирішенням складних проблем із використанням для цього цільових програм; - сформовано пропозиції, що сприятимуть опрацюванню Стратегії розвитку сфери охорони та використання КС країни, які варто розглядати як концептуальний підхід до вирішення проблем галузі. Основним інструментом її реалізації має слугувати програмно-цільовий метод. Головною ідеєю можливої Стратегії є збереження спадщини в ім'я використання, використання в ім'я збереження. Стратегія може доповнюватись цілим блоком запропонованих концепцій розвитку окремих видів діяльності. ЇЇ практичне значення полягає у визначенні тактичних та довгострокових напрямів та завдань, реалізація яких передбачається шляхом впровадження існуючих та перспективних цільових програм; - обґрунтовано доцільність створення тематичного атласу природної та КС України. Розроблено концепцію створення тематичного атласу „Україна. Культурна та природна спадщина”, запропоновано зміст розділів атласу й перелік карт. Визначено основні завдання й перспективні напрямки картографування спадщини; - обґрунтовано необхідність запровадження навчального курсу, що ознайомить студентів із системою наукових знань про культурну й природну спадщину та її роль у житті суспільства, сприятиме формуванню їхнього світогляду, усвідомленню та розумінню проблем збереження та використання спадщини. Розроблено проект навчальної програми курсу „Культурна та природна спадщина”, який розрахований на студентів географічних факультетів. Визначені основні компоненти та зміст програми навчального курсу. Здійснене дисертаційне дослідження засвідчило, що КС є важливим фактором соціального, економічного і духовного розвитку територій різного рангу. Історико-культурне й природне багатство країни та її територій надає додаткові конкурентні переваги та стає однією з реальних можливостей економічного й соціального підйому. Одержані теоретичні і прикладні результати роботи створюють передумови для формування відповідної методичної бази застосування даного чинника, що підсилює практичну значущість проведеного дослідження. | 