Анотація до роботи:

Корнієнко С.І. Лексичні старослов’янізми в українській літературній мові XIX століття (семантичний і стилістичний аспекти). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01. – українська мова. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2008.

У дисертації досліджено функціонування лексичних старослов’янізмів у творах українських письменників XIX ст. у семантичному і стилістичному аспектах.

У роботі представлено лексичні старослов’янізми. Мовним зразком є твори саме названого періоду, оскільки на сьогодні немає спеціальних робіт, які б підсумували вживання старослов’янізмів у складі української мови у період виникнення і становлення нової української літературної мови, що певним чином позначилось і на функціонуванні мовних одиниць.

Дослідження функціонування старослов’янізмів в українській літературній мові XIX ст. дає можливість визначити їх функціональний статус як складового компонента української мови та як потужний стилістичний засіб, який поступово змінював умови своєї реалізації у мові української художньої літератури.

Пріоритетним стає не концентроване, не фраземне, а поодиноке точкове включення старослов’янських лексем до художнього тексту, в багатьох випадках стилістична маркованість нівелюється. Помітним стає поступове переміщення їх до категорії звичайних номінативних засобів.

1. Слова старослов’янського походження, уживані у творах письменників XIX ст. складають дві функціональні групи. Першу утворюють старослов’янізми, які не мають українських відповідників і ввійшли в нашу мову в процесі заповнення лакун назвами нових, важливих для духовного і культурного життя народу словами. Друга група представлена лексемами на позначення понять, назви яких вже функціонували в українській мові, вступаючи з ними в антонімічні чи синонімічні лексико-семантичні відношення. Старослов’янізми обох груп, за поодинокими винятками, є органічною частиною художньолітературних текстів досліджуваного періоду. Роль складників обох груп полягає у збагаченні лексичної системи у процесі називання нових мовних понять, розширенні словотворчих можливостей та засобів словесно-художнього вираження української мови.

2. Як і при інших запозиченнях, старослов’янізми зазнавали тих чи інших зрушень у їх семантиці. Аналіз фактів уживання елементів старослов’янської мови показав, що запозичення супроводжуволося такими процесами:

збереженням прямого значення і семантичного обсягу;

розширенням семантики слова;

семантичним звуженням лексеми;

повним переосмисленням значення;

3. Незважаючи на неможливість суцільного обстеження усіх текстів художньої літератури періоду XIX ст., нам все ж вдалося виявити склад старословянізмів із значною достовірністю. Без зміни прямого лексичного значення і його обсягу засвоєні старословянізми таких тематичних груп: назви на позначення дій, процесів, руху, переміщення тощо; абстрактні поняття; назви осіб; назви, що належать до церковної сфери; побутові назви; назви рослин. Вони складають 143 лексеми (53%).

Розширили семантику у зв’язку з розвитком переносних значень старослов’янізми таких тематичних груп: абстрактні слова; назви осіб; назви, що належать до церковної сфери. Вони складають 78 лексем (31 %). Звузили семантичний обсяг 24 (9 %), запозичені з переосмисленням 20 (7 %).

4. У творах письменників XIX ст. старослов’янізми вживалися переважно з такою стилістичною метою: індивідуалізація мови персонажів; створення урочисто-піднесеного звучання тексту; досягнення сатиричного, гумористичного та іронічного ефекту; стилізація твору під мовний колорит епохи. Значна частина старослов’янізмів у творах українських письменників виконує нейтральну, номінативну функцію.

5. Основна роль старослов’янізмів у процесі формування сучасної української літературної мови виявляється через їхні функціональні характеристики у мові творів письменників XIX ст.

Дослідження функціонування старослов’янізмів в українській літературній мові XIX ст. дозволяє визначити їх функціональний статус як складового компонента української мови. Упродовж ст. він зазнавав певних змін. По-перше, переважним стає не концентроване, не фраземне, а поодиноке точкове включення їх у текст художнього твору. По-друге, у багатьох випадках нівелюється стилістична маркованість старослов’янізмів. Помітним стає поступове переміщення їх до категорії звичайних номінативних засобів, або майже без підкресленої стилістичної актуалізації.

Письменники XIX ст. широко використовували старослов’янізми і як засіб творення певних соціальних типів: служителів церкви, освіченого люду, канцеляристів, писарчуків, а також осіб, що видавали себе за освічених, щоб протиставити себе простому люду. Старослов’янські запозичення також є засобом психологічних характеристик як позитивних, так і негативних при зображенні чесних, порядних, добрих людей, але й брехунів, лицемірів, гнобителів, хабарників та ін.

Отже, старослов’янізми використовуються в українській літературній мові ст. найчастіше з визначеною стилістичною метою – для надання мовленню урочистого, патетичного звучання, для створення гумористичного, сатиричного та іронічного ефектів, характеристики персонажів певної соціальної групи.

У перспективі доцільне вивчення розвитку семантики запозичених старослов’янізмів, їх словотворчого потенціалу та стилістичних можливостей в українській художній літературі XX та початку XXI ст., простеження тенденцій до використання відповідно до літературних жанрів.

Публікації автора:

1. Прийоми збагачення виражальних можливостей української мови за допомогою церковнослов’янізмів у поетичному словнику Т.Г. Шевченка // Дослідження з мовознавства : Зб. наук. пр. – Т. 1. – Дніпропетровськ : Навч. книга, 1996. – С. 51-55.

2. До питання про взаємовплив старослов’янської і давньоруської мов // Ономастика і апелятиви : Зб.наук. пр. – Вип. 4. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 35-39.

3. Роль церковнослов’янської мови у процесі формування української літературної мови // Ономастика і апелятиви : Зб. наук. пр. – Вип. 4. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 40-43.

4. Стилістична функція старослов’янізмів у творах Г.Ф. Квітки-Основ’яненка та видатних українських байкарів // Дослідження з лексикології і граматики української мови : Зб. наук. пр. – Дніпропетровськ : Навч. книга, 1999. – Т. 1. – С. 56-65

5. Елементи церковнослов’янської мови у творах І.П. Котляревського. // Мови й культура народів Приазов’я : Зб. наук. пр. – Бердянськ, 2000. – С. 34-47.

6. Створення сатиричних, іронічних та гумористичних ефектів засобом змішування урочисто-піднесеної старослов’янської лексики з народно-розмовною мовою ( на матеріалі творчості письменників XIX ст.) // Актуальні проблеми слов’янської філології. – К. : Знання України, 2002. – С. 9-18.

7. Засоби створення урочисто-піднесеного стилю за допомогою старослов’янської лексики // Актуальні проблеми слов’янської філології. – К. : Знання України, 2003. – С. 81-88.

8. Функціонування української лексики старослов’янського походження у творах українських письменників XIX століття // Актуальні проблеми слов’янської філології. – К. : Знання України, 2005. – С. 61-68.

9. Функції старослов’янізмів у біблійних творах І.Я. Франка (на матеріалі поем «Мойсей» та «Іван Вишенський») // Актуальні проблеми слов’янської філології. – К. : Знання України, 2006. – С. 123-129.

10. Старославянизмы в украинском литературном языке XIX века (семантический аспект) // Материалы международных научно-практических конференций научной сессии «X Невские чтения» (23-25 апреля 2008 г.). – Санкт-Петрбург, 2008. – С. 57-60.