Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Українська мова


Пелипась Микола Іванович. Лінгвістична діяльність Максима Рильського : Дис... канд. наук: 10.02.01 - 2008.



Анотація до роботи:

Пелипась М. І. Лінгвістична діяльність Максима Рильського. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, Сімферополь, 2007.

Робота присвячена дослідженню в інтерпретації М. Рильським проблем української мови і загального мовознавства, а також перекладознавства та лексикографії. На матеріалах наукової, публіцистичної та епістолярної спадщини письменника (статті, виступи, замітки, рецензії, відгуки на докторські та кандидатські дисертації, зауваження на берегах рукописів, листи) охарактеризовано його теоретичну і практичну діяльність як ученого-мовознавця.

Висвітлено в оцінках ученого низку основних питань нормативних засад і стилістичних засобів сучасної української літературної мови. Проаналізовано міркування М. Рильського з питань історії національної мови українського народу та української літературної мови. Досліджено рекомендації вченого-мовознавця у сфері лексикографії, насамперед перекладної, та перекладознавства, спрямованих на поліпшення лексикографічної техніки та перекладацької майстерності і на підвищення загальної культури української мови.

  1. У своїх наукових роботах (статтях, виступах, рецензіях, відгуках тощо) М. Рильський порушував важливі питання культури, лінгвостилістики, історії української літературної мови, філософії і психології мови, соціолінгвістики, лексикографії, лінгвістичних аспектів перекладознавства та фольклористики.

  2. Різко критикував М. Рильський порушення норм української мови внаслідок потужної українсько-російської міжмовної інтерференції, невмотивоване й ненормоване вживання прямих запозичень і кальок з російської мови.

  3. Багато уваги приділяв М. Рильський питанням лінгвостилістики. Він обстоював правомірність уживання в художній літературі задля повнокровного представлення в ній лексичного складу української національної мови фольклорної, діалектної, а також розмовної лексики, професіоналізмів і застарілих слів, з чим боролися «літературні редактори» радянської доби. Ставлення вченого до неологізмів у літературній мові залежало від міри їх потрібності та органічності, а також від належності до індивідуально-авторських (їх він заохочував) чи до словотвірних кальок іншомовних слів (їм він давав переважно негативну оцінку). Щодо вживання іншомовних слів в українській мові, то М. Рильський був противником штучного, пуристичного очищення мови, але й рішуче засуджував численні факти невмотивованого й тим більше неправильного вживання іншомовних одиниць.

  4. М. Рильський цікавився також історією національної мови українського народу та української літературної мови. При цьому він зазначав, що залучення матеріалів живої народної мови й мови усної народної поетичної творчості до історико-лінгвістичних розвідок сприяло б точнішому встановленню справжньої хронології виникнення української мови, оскільки він визначав цей час як набагато давніший, ніж це було офіційно прийнято. Учений досліджував мовну поетику героїчного епосу українського народу і виділив низку мовних особливостей народних дум.

  5. М. Рильський характеризував зв'язок між новою українською літературною мовою і діалектним складом живої народної мови, при цьому він визначав основу літературної мови, згідно з прийнятим тоді трактуванням, як «полтавсько-київський діалект». Дослідник виявив таку закономірність: кожний великий письменник не пориває зі своїм материнським діалектом, однак надмірність у використанні діалектизмів утруднює сприйняття художніх творів.

  6. М. Рильський зробив істотний внесок і в розроблення теоретичних питань вітчизняної лексикографії. Він виступав за якнайповніше подання в словниках лексики і фразеології національної мови, у тому числі різних категорій рідковживаних слів. Мовознавець схвалював наявність у нормативних словниках різного роду обмежувальних і рекомендаційних стилістичних ремарок, але водночас звертав увагу на адекватність їх застосування.

  7. М. Рильський визначив п’ять основних принципів практики та теорії перекладу: 1) адекватність змісту стилістичної тональності й виражально-зображальних засобів оригінального та перекладеного творів; 2) принцип розумної збалансованості між збереженням особливостей мови-джерела і дотриманням вимог мови-реципієнта; 3) врахування міжмовної омонімії при перекладі з близьких мов; 4) відтворення мовностилістичної домінанти твору; 5) необхідність перекладу з мови оригіналу без посередництва інших мов.

Публікації автора:

  1. Пелипась М. І. Лінгвістичні концепції перекладацької діяльності М. Рильського. // Культура народов Причерноморья. – Вип. 15. – Сімферополь: Видавництво Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, 2000. – С. 116 –119.

  2. Пелипась М. І. М. Рильський про доцільність використання діалектизмів у художньому творі. // Культура народов Причерноморья. – Вип. 32. – Сімферополь: Видавництво Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, 2002. – С. 361-363.

  3. Пелипась М. І. Перекладознавчі погляди М. Рильського. // Проблеми зіставної семантики. – Вип. 6. – Київ: Видавництво Київського національного лінгвістичного університету, 2003. – С. 407–411.

  4. Пелипась М. І. М. Рильський про вживання слів іншомовного походження. // 350-річчя відродження української державності: минуле і сучасне. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Додаток до № 3–4. – Сімферополь: Видавництво Університету внутрішніх справ, 1998. – С. 128 –129.

  5. Пелипась М. І. Фразеологізми як перекладознавча одиниця у тлумаченні М. Рильського. // М. Т. Рильський – поет, перекладач, учений. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 110-ій річниці від дня народження Максима Тадейовича Рильського. – Керч: Видавництво Керченського економіко-гуманітарного інституту, 2005. – С. 72–79.