У роботі здійснено лінгвістичний аналіз дискурсивного втілення завершальної фази конфліктної взаємодії з позицій когнітивно-дискурсивного підходу до вивчення мовленнєвих явищ. Погляд на конфліктний дискурс як розумово-комунікативну діяльність, сукупність процесу і результату уможливлює виокремлення його статичних
та динамічних характеристик. Розгляд статичних характеристик дозволяє виділити сталі, незмінні елементи конфліктного дискурсу. Динамічні характеристики включають фази розвитку конфліктного дискурсу, серед яких вирішальною
є завершальна фаза, яка ілюструє розв’язку конфлікту та характеризується здійсненням активних вербальних/невербальних дій учасниками конфлікту
і фіксацією результатів/наслідків конфлікту. За принципом розташування в межах конфліктного дискурсу завершальна фаза розташована контактно або дистантно та має формальні і прагматичні ознаки для її виокремлення у дискурсі, до яких можна віднести засоби графічного оформлення тексту, емоційно-експресивні засоби мовлення, прагматичні типи висловлень (висловлення-вибачення, виправдання, образи та ін.), невербальні засоби комунікації, порушення/відновлення Принципу Кооперації. Когнітивний аспект дискурсивного втілення завершальної фази конфліктної взаємодії характеризується тим, що зазначена фаза представлена збалансованими або незбалансованими когнітивними структурами, в основі яких лежить один із концептів – БОРОТЬБА, ЗГОДА або ГАРМОНІЯ. Концептуальну модель завершальної фази конфліктного дискурсу можна побудувати за допомогою фреймової структури, що являє собою інтеграцію предметноцентричного та акціонального фреймів. Функція предикації
у досліджуваних дискурсивних фрагментах реалізується за допомогою груп дієслів фізичного та морального впливу. Прагматичний аспект дискурсивного втілення завершальної фази конфліктної взаємодії пов’язаний з цілеспрямуванням комунікативного процесу за допомогою певних стратегій і тактик у площину одного з типів прагматичних ситуацій – роз’єднання, погодження чи примирення комунікантів відповідно на отримання перлокутивного ефекту гармонізації, дисгармонізації або псевдогармонізації міжособистісних стосунків мовців. У завершальній фазі конфліктного дискурсу мовці послуговуються мовленнєвими стратегіями і тактиками завершення конфлікту, вибір яких залежить від низки чинників – індивідуально-особистісного, ситуативного
і гендерного. До основних стратегій виходу з конфлікту належать стратегії суперництва, співробітництва, компромісу, уникнення і пристосування, кожній
з яких притаманний типовий набір тактик. Реалізація стратегії суперництва відбувається за допомогою використання тактик демонстративних дій, іронії, фіксації своєї позиції, фізичного насилля, психологічного насилля або психологічного тиску. Використання стратегій співробітництва та компромісу характеризується застосуванням тактик виправдання/вибачення, самозвинувачення/самокритики, схвалення дій співрозмовника, обіцянки, фіксації своєї позиції, переконання/пояснення, доброзичливості, пошуку компромісу. Стратегії уникнення та пристосування реалізуються шляхом вживання тактик відмови, обіцянки, вибачення/виправдання, самооборони, демонстративних дій, поступки, демонстрації покори. Завершальна фаза конфліктного дискурсу вирізняється специфікою вживання вербальних та невербальних засобів комунікації. Характер їх взаємодії дозволяє здійснити поділ невербальних засобів на заміщувальні, що виконують функцію заміщення вербального повідомлення невербальним, підсилюючі, що вживаються для підсилення вербальної інформації, та контрадикторні невербальні засоби, які висвітлюють прихований зміст вербального повідомлення і при цьому суперечать йому. Прагматично релевантним є гендерний чинник дискурсивного втілення завершальної фази конфліктної взаємодії. За кількісними підрахунками, жінкам притаманне використання стратегій пристосування та уникнення, а чоловікам – компромісу. Ведення стратегії суперництва відрізняться застосуванням тактик фізичного та психологічного насилля чоловіками і використанням тактик демонстративних дій, фіксації своєї позиції, звинувачення/докору, іронії жінками. Реалізуючи стратегію співробітництва і компромісу, чоловіки переважно застосовують тактики доброзичливості й пошуку компромісу, а жінки – поступки. Гендерно маркованими є вербальні та невербальні засоби комунікації,
а саме: лексичні засоби вираження оцінки, стилістично знижені мовні одиниці, табуйована лексика, засоби вираження епістемічної модальності, звертання,
а також позначення дотику, відстані між комунікантами, усмішки, плачу і погляду. Таким чином, отримані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблеми конфліктної комунікації, зокрема питань вивчення когнітивних і прагматичних особливостей конфліктного дискурсу. Перспективним убачається дослідження інших етапів конфліктного дискурсу в ракурсі їх етнокультурної, когнітивної, гендерної специфіки прояву в англомовному соціумі. |
