У висновках до дисертаційної роботи викладено і систематизовано основні теоретичні та практичні результати дослідження. Основну увагу приділено з’ясуванню міфопоетичних витоків сугестії в російських телевізійних текстах. На основі аналізу відображення фрагментів міфопоетичної картини світу в текстах і телетекстах різної жанрово-стильової належності та адресації визначено основні прийоми і засоби впливу на масову свідомість, які ґрунтуються на актуалізації міфопоетичних ресурсів мовної системи, у російських телевізійних текстах. Художні тексти є органічним середовищем існування міфопоетичної мови, яка виявляє власні закони об’єктивації в текстах різних жанрів. Для прозового й драматичного текстів характерною є ідентифікація образів передусім у позиції суб’єкта осмислення, якій кількісно багаторазово поступається ідентифікація образу в позиціях суб’єкта зіставлення й об’єкта зіставлення. В російських прозових і драматичних текстах інтенсіональне поле образів “вода”, “вогонь”, “дракон”, “ведмідь”, “олень” утворюють переважно міфопоетичні дескриптори, які апелюють до етноміфопоетичного шару смислів східнослов’янської культури і є основою для оптимізації комунікативного простору реципієнтів, оскільки цей блок інформації зберігається в підсвідомості всіх носіїв етнолінгвокультурної спільноти. Міфопоетичний шар смислів зберігається при перекодуванні художнього літературного тексту в телевізійний для перегляду дорослою аудиторією, а також в анімаційних інтерпретаціях для дітей. Телевізійний текст виявляє екстенсіонально-інтенсіональну варіативність досліджуваних образів. Спектр міфопоетичних дескрипторів інтенсіонального поля вербально й візуально виражених образів телетексту збігається зі спектром образів літературного тексту, але об’єктивація міфопоетичного шару смислів у телетексті відбувається здебільшого за допомогою візуальних образів, які мають розгалужену систему форм, характеризуються високою частотністю, тяжіють до втілення однією формою кількох дескрипторів. Сугестивний вплив у текстах телемистецтва виявляється на рівні актуалізації міфопоетичного блоку смислів, передусім через візуальні образи, а також шляхом дублювання міфопоетичного дескриптора вербальними і візуальними образами, що збільшує сугестивний потенціал мовних одиниць. Прагненню до розуміння реципієнтом текстової інформації підпорядковані основні характерні тенденції реінтерпретації вербального образу при перекодуванні в телетекст, які передбачають: збереження екстенсіоналу й інтенсіоналу образу, трансформацію дескриптора образу (сакралізацію або десакралізацію), повне або часткове семіотичне перекодування образу (вербального образу тексту у візуальні образи телетексту), створення й об’єктивацію нових форм і дескрипторів телевізійного образу. Процес «інерції діахронії», що полягає в моделюванні нового комплексу виражальних засобів і актуалізує міфопоетичний шар смислів, сприяє адаптації міфологічного образу до адекватного, сучасного сприйняття. Регулятивно-сугестивні смисли міфопоетичної картини світу, що лежать в основі художніх текстів і телетекстів, виявляють свою присутність у художньо-публіцистичних та травестійних телевізійних текстах. Серед основних засобів сугестії в телевізійних текстах виявлено “укорінення фактологічної інформації в концептуальну”, яке полягає в міфологізації вербальних і невербальних одиниць тексту. Фоново-культурна інформація в тексті міфологізується і впливає на свідомість реципієнта латентно через актуалізацію міфопоетичних смислів. Процес “укорінення фактологічної інформації в концептуальну” в досліджуваних телевізійних текстах реалізується шляхом міфологізації суб’єкта й хронотопу телетексту. Образ “міфологічної особистості” в телетексті структурується на основі прийомів “абсолютизації” через “сакралізацію”, “демонізацію” чи перегравання за трикстерним типом. Для маніпулювання масовою свідомістю важливим є підбір відповідної лексики, передусім актуалізація міфопоетичного й емоційно-експресивного її шару. Навмисне порушення мовних канонів у телетексті є основою для втілення міфологеми абсурду, яка проявляється в ломці часу і простору, реалізується шляхом заперечення норм і стереотипів, втілюється в абсолютизації негативних рис, посиленні ентропії, що досягається на рівні парадоксальних ситуацій і процесу мовної гри, – усе це служить нейтралізації патогенного тексту. З-поміж міфопоетичних вербальних засобів сугестії в сучасних телевізійних текстах значимими виявилися “міфологізація, сакралізація смислу” та “міфологізація на основі трикстерного обігрування”, які реалізуються в телетексті шляхом використання широкого спектра прийомів на різних рівнях мовної системи. Серед невербальних засобів сугестії, які ґрунтуються на актуалізації міфопоетичного шару смислів, у телетекстах важливе місце посідають певні атрибути, лялькова антропність, фон зображення, колоративна палітра, нумеративи, ритуальність. Таким чином, результати дослідження свідчать про регулятивно-сугестивну функцію міфопоетичних смислів у російських телевізійних текстах. Міфопоетичні смисли, які є активними в складі ментальних просторів комунікантів, виступають потужним каналом здійснення впливу на свідомість реципієнта. Ця теза може стати вихідною в подальших розвідках в окресленому напрямку. |
