У дисертаційному дослідженні отримано наступні наукові результати: 1. Поєднання зовнішнього (регламентація соціально-економічних процесів з боку міжнародних фінансових організацій, комерційна діяльність транснаціональних корпорацій, нав’язування невигідних умов співробітництва «золотим мільярдом» та посилена конкуренція з боку інших країн) та внутрішнього (дефіцит ресурсів, тінізація соціально-економічної діяльності, стратегічна невизначеність курсу перетворень, відчуження переважної більшості населення від національних інтересів) тисків на національну економіку країн з перехідною економікою, спричиняє виклик, який обумовлює доцільність мобілізаційного розвитку з метою забезпечення національної конкурентоспроможності на основі інновацій. 2. Узагальнення теоретичних підходів і міжнародного досвіду формування ефективних відкритих економік дозволяє виділити наступні типи мобілізаційного розвитку національних економік: ліберально-мобілізаційний, функціональними складовими якого в сучасних умовах виступають перерозподіл державної власності як фактор мобілізації ринкового потенціалу, поширення індивідуалістсько-конкурентних цінностей; мобілізаційно-індустріалізаційний тип, якому були властиві найбільш прямі методи регулювання економіки, поширення егалітарно-колективістських та групово-коопераційних цінностей; мобілізаційно-інноваційний тип, сутнісною характеристикою якого виступає формування інноваційної стратегії як необхідного елементу функціонування соціально-економічної системи. Зростання інформаційної компоненти в структурі виробленого продукту та в регулятивних механізмах як сучасні тенденції розвитку світової економічної системи обумовлюють доцільність вибору мобілізаційно-інноваційного типу країнами з перехідною економікою. 3. Провідні країни світу орієнтуються на середньострокову та довгострокову національну конкурентоспроможність, що обумовлює використання індикативного планування з метою оптимізації соціально-економічного розвитку з урахуванням наукових прогнозів технологічних змін і пріоритету інноваційних сегментів економіки. Індикативні плани сприяють мобілізації ресурси для забезпечення національної конкурентоспроможності, не порушуючи механізму функціонування ринкової економіки. Індикативне планування передбачає жорсткий відбір пріоритетних напрямів розвитку шляхом постійного проведення середньо- і довгострокового прогнозу технологічних змін, стимулює взаємодію і узгодження інтересів представників різних соціально-економічних груп, державного і приватного секторів економіки. 4. Інтенсифікація трансферу ефективних міжнародних виробничих і регулятивних технологій обумовлює необхідність використання у країнах з перехідною економікою мережі обмежених експериментів, які полягають у випробуванні інноваційних перетворень на окремих сегментах соціально-економічної системи різного масштабу (підприємство, кластер, регіон), з подальшим аналізом отриманих результатів і поширенням позитивних змін на національному рівні. Обмежений експеримент є початковою ланкою у запровадженні інноваційних перетворень на національному рівні; існує доцільність тісного зв’язку формування мережі обмежених експериментів з реалізацію заходів індикативного плану на національному і регіональному рівнях. 5. Створення спеціалізованої організації пріоритетного розвитку виступає інституційним інструментом мобілізаційного розвитку України в умовах розбудови ефективної відкритої економіки. Основними напрямами діяльності виступають оптимізація управління інноваційними процесами, комерціалізація інноваційних технологій і продуктів на основі проведення відкритих конкурсів проектів; формування інституційної мережі поширення комерційно значущої інформації про результати науково-дослідної діяльності; моніторинг інноваційних перетворень на національному і регіональному рівнях. 6. Проведені розрахунки обумовлюють доцільність апробації на національному і регіональному рівнях наступних податкових змін: об’єднання нарахувань на фонд оплати праці у єдиний соціальний збір і зменшення загальної ставки такого збору, зниження ставки ПДВ, - з метою зниження рівня тінізації соціально-економічної діяльності України, що забезпечує покращення інвестиційної привабливості національної економіки. 7. Зростаюча роль науково-технічного потенціалу в розширенні міжнародної економічної співпраці обумовлює доцільність доповнення системи показників інноваційної активності регіонів коефіцієнтами поширення інноваційної діяльності, концентрації інноваційної діяльності, забезпеченості науково-дослідним персоналом, забезпеченості науково-дослідним персоналом найвищої кваліфікації. 8. Оптимізація фінансування регіонального розвитку виступає фактором забезпечення національної конкурентоспроможності. Складання регіональних індикативних планів соціально-економічного розвитку у відповідності до національних концептуальних засад соціально-економічного розвитку забезпечить узгодження національних і регіональних інтересів. Формування відокремлених регіональних бюджетів розвитку у межах національної системи фінансування інноваційних перетворень на регіональному рівні забезпечить активізацію місцевої ініціативи, що виступає важливим елементом мобілізаційного розвитку національної економіки. | 