Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Економіка сільського господарства і апк


Могильний Олексій Миколайович. Організаційно-економічний механізм державного регулювання аграрного виробництва у трансформаційний період: дисертація д-ра екон. наук: 08.07.02 / Інститут аграрної економіки УААН. - К., 2003.



Анотація до роботи:

Могильний О.М. Організаційно-економічний механізм державного регулювання аграрного виробництва у трансформаційний період. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2003.

У дисертації досліджуються теоретико-методологічні аспекти організаційно-економічного механізму державного регулювання аграрного виробництва в умовах трансформації економіки з урахуванням регіональної компоненти і тенденцій, пов’язаних з інтеграцією України у світову систему господарювання. Висвітлюється економічна сутність категорії “організаційно-економічний механізм”, співвідношення свідомого регулювання відповідними інструментами і дії законів ринкової економіки щодо відтворення сільського господарства і на цій методологічній базі розкривається основна суперечність переходу від централізовано-планової до регульованої ринкової економічної системи. Встановлено періоди аграрної реформи залежно від створення ринкових умов господарювання, визначено внутрішні найбільш сутнісні ознаки організаційно-правової структури галузі змішаного типу, перспективи її розвитку та принципові відмінності від багатоукладності. Розкрито економіко-правові засади взаємовідносин держави і сільськогосподарських кооперативів та закономірну потребу в формуванні кооперативного сегмента аграрного ринку. Пропонується концептуальне забезпечення аграрного виробництва засобами державного регулювання на завершальному етапі перехідного періоду з визначенням пріоритетів, шляхів їх реалізації і ключових завдань кожного з них, а також напрямів удосконалення функцій центральних органів виконавчої влади та критерії ефективності організаційно-економічного механізму державного впливу на основні параметри галузі.

1. Державне регулювання економіки є результатом тривалої еволюції ринкової системи господарювання. Залежно від співвідношення свідомого впливу на економіку і дії ринкового механізму формуються різні її типи (вільна ринкова, централізовано-планова, змішана з переважанням централізації або децентралізації державних регулятивних функцій та різні їх модифікації). На вибір типу (моделі) ринкової економіки впливають внутрішні і зовнішні умови розвитку країни, стратегічні і тактичні цілі та засоби їх досягнення, ресурсні можливості, а також ряд чинників надбудовного характеру.

Організаційно-економічний механізм (ОЕМ) державного регулювання виконує своєрідну роль сполучної ланки між підсистемою аграрного сектора ринкової економіки і дією економічних законів. Його базова регуляторна функція полягає у розв’язанні суперечностей між рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Виходячи з цієї методологічної настанови державне регулювання має адаптуватись до умов комплексної взаємодії різновекторних сил з метою забезпечення динамічно сталого розвитку сільського господарства.

2. Сучасна модель ОЕМ державного регулювання сільськогосподарського виробництва, його методи і принципи мають спонукати суб’єкти аграрних відносин до реалізації внутрішньо мотивованої, економічно відповідальної поведінки за результати діяльності, опанування категоріями ринкової економіки та відповідним стилем господарювання з урахуванням різних комбінацій факторів виробництва, прогнозованого стану внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринків, пріоритетного підходу до інноваційно-інвестиційного розвитку.

Трансформаційний період (перехід від централізовано-планової економіки до економіки, регульованої ринковими засобами) засвідчив, з одного боку, негативний вплив надмірного втручання держави в ринковий механізм, а з іншого, – довів безпідставність покладатися лише на функціонування сільськогосподарського виробництва в режимі саморегулювання. У цьому зв’язку ОЕМ повинен гармонізувати інтереси і потреби суб’єктів господарювання шляхом поєднання інструментів державного регулювання з позитивним впливом конкуренції, вільного ціноутворення, попиту і пропозиції та інших стимулів ринкового середовища.

3. Перехід від централізовано-планового управління аграрним виробництвом до регулювання процесу його відтворення ринковими методами відбувається у складних соціально-економічних і політичних умовах. Основні напрями трансформації аграрних відносин, темпи позитивних зрушень в галузі, їх значимість для економіки в цілому визначаються політичною волею владних структур, дієвістю державних інститутів, наявністю критичної маси реформаторських сил у суспільстві, економічною стабільністю, формуванням ринкової інфраструктури, ємністю внутрішнього ринку і рівнем платоспроможного попиту на продукцію сільського господарства. Як свідчить аналіз, для вказаних елементів характерна незавершеність, внутрішня неузгодженість, відсутність логіки і системної структурованості. А тому існуючі підходи до конструювання ОЕМ державного регулювання аграрним виробництвом, що склалися за період з 1991 по 2000 рік, неможливо ідентифікувати із завершеною моделлю, що характеризується чітко визначеними параметрами участі держави у процесах відтворення галузі.

4. Конфлікти інтересів між державою і суб’єктами ринкових відносин, особливо з агробізнесовими структурами, розв’язувалися у цей період переважно з використанням так званого “адміністративного ресурсу”, що загострювало суперечності між державою як ініціатором ринкової трансформації і державою як економічним суб’єктом, що дотримується застарілих адміністративно-командних методів управління. Зазначене блокувало дію ринкових стимулів розвитку, затягувало в часі інституційні перетворення, властиві перехідному періоду. Антиринкове спрямування мали такі форми державної підтримки галузі, як бюджетне фінансування, товарні кредити, взаємозаліки, субсидії, списання та реструктуризація податків і платежів до спеціальних фондів, надання державних гарантій на повернення іноземних кредитів, отриманих приватними підприємствами. В сукупності це призвело до ще більш складних і прихованих схем “пошуку неконтрольованої ренти” групами інтересів.

5. Загрозливим (для належного виконання державою функцій регулювання аграрного виробництва) стало зростання обсягів тіньової економіки, негрошові форми розрахунків, порушення договірної дисципліни. Крім того, державний протекціонізм щодо окремих суб’єктів господарювання зумовив створення на аграрному ринку монопольних ніш, які стримували формування ринкового механізму саморегулювання галузі, а це, в свою чергу, значно погіршувало інвестиційну привабливість та унеможливлювало її інноваційно-інвестиційний розвиток. Фактично за аналізований період господарський механізм централізовано-планової системи управління було зруйновано, а сучасний ОЕМ регулювання аграрного виробництва, який би чітко (в нормативно-правовому режимі) визначав обсяги і компетенцію держави та ринку, інституційні межі їх регуляторного поля й об’єктивно обумовлені важелі стримування і противаги ринкової стихії, створено лише частково.

6. Результати досліджень свідчать, що на першому етапі аграрної реформи (1991-1999 рр.) функції ОЕМ державного регулювання було звужено до заходів, спрямованих на земельну реформу і переважно формальну зміну організаційно-правової структури сільського господарства, які до того ж здійснювались без науково-концептуального супроводження і належного фінансового забезпечення, безсистемно, під тиском міжнародних донорів і за принципом — кредити в обмін на реформи. До другорядних було віднесено заходи з адаптації селян до реалій перехідної економіки, розвитку їх економічної культури та підтримання в належному стані об’єктів соціальної інфраструктури на селі. У результаті несистемного підходу до розв’язання завдань системного порядку не отримано очікуваного економічного ефекту від зняття лише адміністративних обмежень у діяльності новостворених аграрних формувань. Більше того, невиважене відсторонення держави від виконання не властивих їй функцій спричинило погіршення фінансово-господарського становища підприємств, посилення темпів руйнування їх матеріальної бази, призвело до суцільної деіндустріалізації галузі, значної втрати агроресурсного потенціалу країною і зрештою до критичного рівня реальних доходів селян.

Незважаючи на негативні прояви аграрної реформи, через відсутність синхронності в усіх компонентах ОЕМ її провадження, період до 2000 р. не було змарновано на імітацію реформ, як вважають деякі вітчизняні і зарубіжні експерти, оскільки за цей час створено нормативно-правове поле для радикальних структурних перетворень у формах власності, ліквідовано державну монополію на землю і майно, започатковано принципово іншу систему аграрних відносин, рушійною силою якої стали економічні інтереси, пов’язані з приватною власністю на засоби виробництва. За цей період питома вага державних підприємств зменшилася від 28 до 6%, а приватних, навпаки, зросла з нуля до 85% (включаючи фермерські господарства). У користуванні недержавного сектора перебуває дві третини земель сільськогосподарського призначення і він має вирішальний вплив на формування продовольчих ресурсів держави та наповнення ними продовольчого ринку.

7. З другої половини 2000 р. спостерігаються якісно нові, більш інтенсивні й цілеспрямовані узгоджені дії в частині забезпечення аграрної реформи фінансово-кредитними, податковими, митно-тарифними та іншими складовими ОЕМ державного регулювання, наближеними до вимог ринкової економіки і потреб сільськогосподарських товаровиробників. Регуляторні рішення, що приймалися у цей період, надали відчутних імпульсів для розвитку, доповнюючи і зміцнюючи ринковий механізм, не обмежуючи підприємницької ініціативи і повноважень щодо розпорядження приватною власністю та економічної відповідальності контрагентів аграрного ринку.

Доцільним з точки зору захисту національних інтересів є переорієнтація державної фінансової підтримки на принципи розвитку аграрної сфери, запропоновані FAO, та практику регулювання країн — членів Кейрнської групи, які мають розвинений агроресурсний потенціал, експортують значні обсяги сільськогосподарської продукції і продовольства, але не спроможні субсидувати їх в обсягах країн — членів ЄС, США та Канади.

8. Приєднання нашої країни до СОТ має суттєво змінити ідеологію державного регулювання аграрного виробництва, яке є найбільш проблемним для економіки України, оскільки потенційні конкуренти — це країни з технологічно розвиненим сільським господарством і захищеним ринком, у тому числі високими імпортними тарифними, значними експортними субсидіями та протекціоністською внутрішньою політикою. При цьому сальдо зовнішньоторговельного обороту АПК країни буде залежати переважно від рівня конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників. До набуття членства у СОТ 10%-й рівень цього показника є всебічно обгрунтованим і підтвердженим на практиці. У подальшому аграрна політика має узгоджуватись з міжнародними принципами та нормами, а тому більшість її програм підлягають поступовому згортанню як такі, що були виправданими лише для економіки перехідного періоду. Напрями фінансової підтримки аграрної сфери повинні коригуватись відповідно до взятих Україною зобов’язань з дотримання правил і стандартів СОТ. Особливе місце має відводитись його багатофукціональності, стимулюванню інвестицій, раціональному розміщенню виробництва, боротьбі зі шкідниками і захворюваннями сільськогосподарських тварин та рослин, страхуванню та гарантуванню певного рівня доходів суб’єктів господарювання, вирівнюванню основних показників регіонального розвитку, а також розвитку сільських територій, поглибленню структурних реформ, науково-дослідницькій роботі, професійному навчанню, сільськогосподарській дорадницькій діяльності та іншим загальноприйнятним програмам.

9. Відхід держави від виконання не властивих їй функцій в умовах становлення ринкових відносин, без обгрунтованої і своєчасної їх компенсації відповідними важелями ОЕМ регулювання аграрного ринку, загострив проблеми міжгалузевих відносин, ціноутворення, економічної конкуренції на ринках засобів виробництва, технологічних і маркетингових послуг, що надаються виробникам сільськогосподарської продукції та продовольства. Тому державне регулювання не можна вважати ринково спрямованим, а ринок – конкурентним без активного сприяння у створенні аграрними формуваннями кооперативного сегмента аграрного ринку, на який би припадало не менше третини загального обсягу реалізації товарів (робіт, послуг). Наявність неприбуткових кооперативних об’єднань сприятиме усуненню зайвих посередників і запровадженню принципу маркетингового ціноутворення. Аграрні підприємства матимуть можливість отримувати прибуток не лише від виробництва сільськогосподарської продукції, а й від кінцевої продукції, яка містить більшу частку доданої вартості, впливати на кон’юнктуру відповідних продуктових ринків, залучати до роботи професійний управлінський персонал тощо.

10. Ефективність ОЕМ державного регулювання аграрного виробництва має забезпечуватись, з одного боку, суспільно вмотивованим впливом держави залежно від рівня платоспроможного попиту суб’єктів внутрішнього ринку, конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, можливостей експорту сільськогосподарської продукції і продовольства та необхідністю стабільного розвитку галузі, а з другого, – створенням системних передумов для повноцінної дії механізму формування цін через попит і пропонування у тих секторах АПК, де можливі паритетні взаємовідносини та еквівалентний обмін товарами між усіма агентами ринку. Критичною межею, за якою ОЕМ державного регулювання блокує переваги ринкового механізму і стримує його функціонування на основі тенденцій заданих економічними законами, є суттєве обмеження можливостей для прозорої реалізації підприємницької ініціативи суб’єктами господарювання, а також втрата ними мотивації до прибуткової діяльності в аграрному секторі економіки.