У дисертації зроблено теоретичні узагальнення і висновки, визначено низку заходів та надано практичні рекомендації для активізації притоку ПІІ та підвищення їх ефективності з метою прискорення і структурного оновлення української промисловості. На основі теоретичного аналізу виявлено, що існуючі моделі міжнародного інвестування орієнтовані, насамперед, на інтереси інвестора, а не країни-реципієнти. Крім того, в них не у повній мірі враховується вся складність процесу міжнародного інвестування та взаємодія його елементів в умовах глобального розвитку. Авторські доповнення теоретичних моделей ПІІ компонентами, тісно пов'язаними з мотивацією країн-реципієнтів у глобальному інвестиційному середовищі, дозволяють, з одного боку, чіткіше окреслити сфери впливу держави на приплив іноземного капіталу, а з іншого - врахувати взаємний вплив мікро-, макро- та глобальних факторів на міжнародне інвестування. Така теоретична композиція сприятиме підвищенню наукової обґрунтованості національної політики залучення ПІІ, орієнтованої на ефективний промисловий розвиток. Класифікація ПІІ, що відображає різні авторські підходи та характеризується неоднаковим рівнем дезагрегацій класифікаційних ознак, разом із тим має враховувати і адекватно відображати сучасні форми прямого інвестування у промисловий розвиток ("з нуля", стратегічні альянси, злиття та поглинання в різних модифікаціях), їх взаємозв'язки і логіку розвитку. На тлі переважаючої частки злиттів і поглинань у структурі світових ПІІ, численних прикладів безпрецедентних масштабів таких операцій активно використовуються стратегічні альянси, які найчастіше набувають форми міжнародних спільних підприємств. Утворення СП залишається однією з найбільш поширених форм здійснення ПІІ, оскільки дає вдалу комбінацію переваг та ризиків, що підтверджується і авторськими оцінками переваг/недоліків різних форм прямого інвестування. Останніми роками істотно змінюється галузева і територіальна структура ПІІ. Інвестиційні потоки все більше концентруються у розвинених країнах, що обумовлено їх галузевим перерозподілом – в обробну промисловість, а всередині її - у наукомісткі і високотехнологічні виробництва. Одночасно розвинені країни залишаються основними інвесторами країн, що розвиваються.
Ще однією специфічною рисою міжнародного інвестування є зростання ролі регіонів Східної та Центральної Європи як реципієнта інвестицій - 27 млрд. дол. США, хоча у світових інвестиційних потоках це становить лише 2%. Українська промисловість є системним об'єктом інвестування. Її аналітичне сприйняття саме в такому ракурсі (через характеристики стану та структури, взаємодії всіх елементів, факторів розвитку) дозволяє підійти до проблеми залучення і використання ПІІ з урахуванням перспективних завдань промислового розвитку, орієнтованого на сучасні критерії міжнародної конкурентоспроможності. При цьому, з одного боку, доцільно використовувати принципи бізнес-оцінки промисловості як об'єкта інвестування, особливо з погляду інвестиційної привабливості для стратегічних інвесторів, а з другого – врахувати пріоритети національного розвитку – інновації, структурна перебудова, ресурсозбереження, соціалізація. Масштаби ПІІ в економіку України і, зокрема, в її промисловість є незначними як у абсолютній сумі (на кінець 2001 р. - 2,3 млрд. дол. США), так і відносно (майже у 10 разів менше, ніж, до прикладу, у В'єтнамі). Структурно ПІІ в українську промисловість характеризуються: домінуванням спільних підприємств як форми інвестування, зниженням частки ПІІ із США за рахунок зростаючої інвестиційної активності РФ, країн ЄС, офшорних зон, недостатньою кількістю крупних (за європейськими масштабами) інвестиційних проектів із залученням іноземного капіталу. Дослідження ефективності діяльності в Україні підприємств з іноземними інвестиціями (за показниками продуктивності праці та прибутковості виробництва) дало неоднозначні результати. Продуктивність на підприємствах з ПІІ виявилась вищою, ніж на промислових підприємствах України в цілому, а рентабельність суттєво нижчою. Було також виявлено їх переважаючу експортну орієнтацію та незалежність ефективності від територіального розташування підприємств з ПІІ. За комбінованим значенням двох заданих показників найбільш ефективними виявилися підприємства у формі СП з контрольним пакетом іноземного інвестора.
Зважаючи на важливість не стільки кількісних, скільки якісних параметрів ПІІ, доцільним є постійний поглиблений моніторинг ефективності прямого іноземного інвестування в українську промисловість. Інноваційний шлях розвитку національної економіки і насамперед її структурно деформованої промисловості є можливим лише за умов реалізації відповідної державної інвестиційної політики, орієнтованої як на внутрішні, так і на зовнішні технологічні ресурси. ПІІ в промисловість України практично не сприяють її технологічному оновленню, вони не є глобально інноваційними і дають лише локальні ефекти та ефекти на внутрішньому ринку. З одного боку, Україна має певний потенціал у фундаментальних науках і сфері НДДКР, що приваблює іноземних інвесторів, а з другого - середовище промислової діяльності є в цілому не інноваційним, що обумовлює і відповідну їх мотивацію – використати наявні науково-технологічні можливості України у власних цілях.
Для того, щоб ПІІ в промисловість України набули дійсно інноваційного характеру, необхідно вжити комплекс заходів, зокрема: встановити ефективну систему взаємодії між промисловими підприємствами, НДІ та університетів і створити дійову систему передачі інноваційних технологій; залучити венчурний капітал; прискорити гармонізацію систем ліцензування та сертифікації; підвищити рівень захисту інтелектуальної власності в промисловості. Приватизація залишається одним із найважливіших інструментів у системі механізмів активізації залучення і ефективного використання ПІІ. Справа не тільки в тому, що приватизовані підприємства працюють ефективніше і, таким чином, є більш інвестиційно привабливими, що акціонерний механізм інвестування найбільш адекватний стратегіям зарубіжних корпорацій, а й в тому, що формується ринкове середовище будь-якої і, насамперед, інвестиційної діяльності. В цілому, приватизація стимулює прихід ефективного інвестора в українську промисловість. Широко апробований у світогосподарській практиці механізм залучення ПІІ через вільні економічні зони в Україні не спрацював через ряд об'єктивних і суб'єктивних причин. Загалом можна говорити про показовий приклад невдалої адаптації світового досвіду, коли в період масового створення ВЕЗ системно не враховувались ані загальновизнані критерії, ані власна регіональна специфіка.
Окремі наявні організаційно-управлінські проблеми ВЕЗ можна вирішити за рахунок раціоналізації їх взаємодії з міністерствами, відомствами, митними органами, регіональними владними структурами. Однак далеко не всі створені в Україні ВЕЗ зможуть функціонувати ефективно, оскільки серйозні прорахунки було зроблено у процесі обґрунтування їх доцільності, сфер і напрямків діяльності, механізмів та інструментів стимулювання розвитку. Проте на сьогодні доцільно продовжити термін функціонування діючих зон, з одночасним поглибленням моніторингу їх ефективності, і на цій основі зробити зважені висновки щодо їх подальшого використання як важелів залучення ПІІ. Це важливо і в контексті формування іміджу України як держави з усталеними "правилами гри". |
