1. Проблема професійної діяльності та необхідних для такої діяльності особистісних властивостей – професіоналізму – музиканта-виконавця викликає спеціальний науковий інтерес. Вона вивчається в різних аспектах і з різних методологічних позицій. Втім, у рідких випадках вона стає предметом окремого комплексного дослідження. В контексті положень і категорій хорознавства проблема професіоналізму спеціально не розглядалася, хоча майже в кожній праці дослідницького чи навчального характеру з питань хорового мистецтва та хорової освіти розглядаються окремі сторони цієї проблеми. 2. Найбільш розробленими аспектами проблеми професійної діяльності хорового диригента є питання диригентської техніки і шляхів її формування, навичок співу в хорі, інтерпретаційних умінь і деяких інших сторін хормейстерського професіоналізму. Але є і мало вивчені аспекти проблеми. До таких відносяться психологічний та історико-культурологічний аспекти. Перший з них визначається дослідженням цілісної системи властивостей особистості музиканта-професіонала, другий – визначенням типових функцій та історичних обставин здійснення даного виду художньої діяльності. Саме ці аспекти стали головними в нашій роботі. 3. Під «професією» розуміється вид діяльності, що вимагає від суб’єкту певної спеціальної підготовки і звичайно є джерелом засобів існування. Людська цивілізація йде шляхом диференціації видів діяльності. Ця тенденція в розвитку суспільства визначається як професіоналізація. Самий тип культури, у якому панує подібна тенденція може бути охарактеризований як культура професіоналізму. У музичній культурі європейських країн дана тенденція проявила себе особливо виразно у вигляді могутнього шару професійної творчої практики. 4. В дисертації професіоналізм хормейстера трактується в психологічному та культурологічному аспектах і визначається як система індивідуально-типологічних особистісних властивостей суб’єкта, що корелює з соціокультурними функціями керування практикою хорового виконавства та історичними умовами даного виду діяльності. Комплекс професійних властивостей особистості дозволяє людині досягати в певному виді діяльності результатів, що відповідають історично конкретним соціокультурним потребам. 5. Професіоналізм може оцінюватись як така властивість, що має рівневу градацію та відтінки. Говорять про «недостатній», «високий», «бездоганний» професіоналізм. Професіоналізм найчастіше вважають необхідною і бажаною властивістю кожного музиканта (на відміну від дилетантизму). Рідше професіоналізм трактується як негативне явище. В дисертації доводиться доцільність емоційно нейтрального відношення до цього поняття, що має сприяти уточненню його значення, підвищенню його еврістичного потенціалу. 6. Поняття професіоналізму пропонується розуміти ширше від поняття художньої майстерності (розвинутих умінь в певній галузі діяльності). Професіонал у будь-якій творчій справі має володіти майстерністю. Але не тільки ця властивість характеризує професіонала, але також визначеність соціального і економічного статусу в структурі суспільної практики, корпоративні етичні відносини, інтереси до фахових питань та інше. 7. В дисертації розроблена описова модель хормейстерського професіоналізму. Основою для побудови такої моделі стала психологічна теорія готовності людини до певної діяльності. Пропонується розрізняти готовність особистості до певних дій (так званий “атитюд”, “установка”) і готовність до діяльності. Друга з цих категорій значно ширше за змістом, складніше й істотніше для вивчення музичної діяльності, зокрема, професійної діяльності хормейстера. Аналіз суджень про структуру готовності, що висловлюються в психологічній і педагогічній літературі, привів до висновку такої теоретичної «формули»: готовність до діяльності обумовлюється характером, свідомістю, потенціями і тенденціями особистості. 8. Кожний з встановлених компонентів отримав конкретизацію стосовно діяльності хормейстера. Комплекс здібностей складається в процесі онтогенезу особистості на основі різних природних задатків та досвіду діяльності. У даний комплекс властивостей входять: 1) загальні фізіологічні і психічні здібності індивіда, 2) загальні музичні здібності, 3) музичні здібності до хорового музикування (у першу чергу – вокальні дані), 4) здатність до керування хоровим співом. 9. Компетентність хорового диригента характеризується: 1) навичками вокалізації; 2) навичками жестикуляції і міміки; 3) умінням образно уявляти хорове звучання (внутрішній слух); 4) умінням керувати звучанням хору за допомогою жестикуляційно-мімічних засобів комунікації, 5) умінням готувати себе і хор до інтерпретації творів; 6) психолого-педагогічними, музично-теоретичними, музично-історичними знаннями. Серед різноманітних мотивів діяльності хормейстера найбільш специфічними й плідними є схильність до хорової музики і диригентської творчості, відношення до даного виду мистецтва як до високої естетичної, етичної, виховної та дидактичної, ідейної цінності (аксіологічний мотив). 10. Аналіз категорії професіоналізму в культурологічному аспекті опирався на виявлення соціокультурних функцій хорового мистецтва і, відповідно, завдань музиканта-виконавця, що виконує провідну роль у даному виді творчої діяльності. Виявлено, що хорова музика має усі функції, що властиві музичному мистецтву. При тому, вона виявляє особливо могутні потенції у виконанні експресивної, комунікаційної, соціально-організуючої (консолідуючої), ціннісно-орієнтаційної, виховної та дидактичної функцій. 11. У дисертації запропонована музично-культурологічна типологія хормейстерського професіоналізму, в основу якої покладено критерій культурних функцій музиканта-фахівця й умов його творчої діяльності. Вирізняються такі культурологічні типи хормейстерського професіоналізму: а) корифей, б) доместик, в) регент, 4) диригент. Кожний тип має певні свої властивості, що відрізняють його від інших типів. Загальними властивостями усіх типів (тобто, культурологічним інваріантом хормейстерського професіоналізму) виступають функції організаційних та керуючих дій. Головними варіантними (історично змінними) функціями є зразкове вокальне інтонування, імпровізація та композиція, консолідація співу з ритуалом, виховання та навчання хористів. 12. У дисертації запропонована стадіальна модель становлення і розвитку хормейстерського професіоналізму в Україні. Виділено 3 етапи історії, що репрезентують різні культурологічні типи професії хорового диригента. Початковий етап охоплює період Київської Русі і Польсько-Литовської Унії. Він представлений фігурою доместика. Наступний етап – період українського культурного відродження (17-18 століття) висунув на перший план типову постать регента. Третій період, якому притаманні процеси зростання національної самосвідомості (19- початок 20 століття), характеризується широким розвитком аматорського, напівпрофесійного та цілком світського концертного музикування. Показова ознака цього етапу – поява власне хорових диригентів (М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко та ін.). Сьогоднішня практика хорової культури базується на диригентському типі хормейстерського професіоналізму. Проте, кінець 20 – початок 21 століття ознаменовані явищем культурного плюралізму, відтворення та відновлення музичних мов, традицій давніх та екзотичних культур. Це надає актуальності усім історико-культурним типам професіональної діяльності керівника хору. 13. Цей висновок має безпосереднє практичне значення для процесу підготовки кваліфікованих представників хормейстерської професії в середніх та вищих учбових закладах. Разом з висновками щодо психологічного змісту категорії хормейстерський професіоналізм, висловлені положення можуть бути враховані при плануванні стратегії і тактики спеціальної освіти, зокрема, в справі складення професіограми хормейстера з певним рівнем підготовки та при плануванні учбового процесу. | 