У дисертації вирішено наукове завдання й сформульовано науково обґрунтовані висновки щодо попередження злочинної та іншої суспільно-небезпечної діяльності осіб із психічними розладами, а також удосконалено підходи щодо вирішення кримінально-правових питань продовження, зміни і припинення застосування зазначених заходів, які мають теоретичне і прикладне значення. 1. Під примусовими заходами медичного характеру доцільно розуміти кримінально-правові засоби, які застосовуються за рішенням суду до осіб, зазначених в ч. 1 ст. 93 КК України, і полягають у здійсненні в умовах психіатричного стаціонару або амбулаторно комплексу спеціальних медико-правових та соціально-реабілітаційних заходів у виді психіатричного лікування, нагляду, догляду та ресоціалізації і мають на меті відновлення їх психічного здоров’я, адаптацію до умов життя в суспільстві та попередження вчинення ними нових суспільно небезпечних діянь і поєднані з можливістю застосовування правообмеженнь, передбачених законами України. 2. Встановлено, що в ст. 92 КК України закріплено не всі цілі, які має переслідувати застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема як цілі законодавець не розглядає соціальну реабілітацію особи. Як наслідок, лише 65,2 % опитаних лікарів-психіатрів розглядають змістом своєї діяльності соціальну реабілітацію психічно хворих. Законодавче формулювання такої мети, як „обов’язкове лікування” є неточним, оскільки мета завжди розглядається як конкретний бажаний результат, який досягається за допомогою окремих дій і засобів, а лікування несе зміст дії, процесу, тобто воно здійснюється для досягнення певного результату. До цілей примусових заходів медичного характеру доцільно віднести: 1) відновлення психічного здоров’я особи, 2) адаптацію її до умов життя в суспільстві та 3) попередження вчинення нових суспільно небезпечних діянь. 3. Розроблено кримінологічну характеристику осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, на підставі якої уточнено критерії оцінки їх суспільної небезпечності як підстави застосування примусових заходів медичного характеру. Доведено, що абсолютизація медичного критерію суспільної небезпечності як причини протиправної поведінки осіб з психічними розладами є неприйнятною. Вибіркове вивчення кримінальних справ показало, що лише у 7,8 % випадків психічний розлад стає безпосередньою причиною вчинення суспільно небезпечних діянь. Суспільну небезпечність переважно обумовлює не окремо взятий психічний розлад, а вся структура особистості, її антисоціальна спрямованість, наявні криміногенні установки. Тому медичний і юридичний критерії суспільної небезпечності необхідно доповнити соціально-психологічним. 4. Існуюча система видів примусових заходів медичного характеру потребує реформування, оскільки надмірна кількість типів психіатричних закладів призводить до втрати чіткості критеріїв їх диференціації, що має наслідком неоднозначне їх розуміння правозастосовчими органами, призводить до помилок у виборі конкретного їх виду. Необхідно оптимізувати види примусових заходів медичного характеру, зокрема скоротити їх види, що пов’язано з поміщенням особи у психіатричну установу. Оптимальним є існування психіатричних закладів із загальним та посиленим наглядом. Таку позицію підтримали 82,3% опитаних лікарів-психіатрів. 5. Встановлено, що існуюче законодавче обмеження, яке дозволяє застосовувати примусові заходи медичного характеру лише щодо неосудних та обмежено осудних осіб, виключаючи осудних, які мають певні психічні розлади, є необґрунтованим. У зв’язку з цим деяким небезпечним категоріям злочинців, що мають психічні розлади в межах осудності, психіатрична допомога взагалі не надається. Зокрема, вибіркове вивчення кримінальних справ показало, що майже 97,1 % злочинців, які вчинили кваліфіковані умисні вбивства, є осудними, але страждають на психічні розлади. 6. Доведено необхідність поширення правообмежень, передбачених законом України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” на осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, зокрема такий їх вид, як надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, що пов’язано із неможливістю здійснення лікарями-психіатрами цього виду заходів (зміна пацієнтом місця проживання, неявка на виклик лікаря, відмова від проходження лікування тощо). 7. Під взаємодією працівників органів внутрішніх справ з представниками психіатричних установ щодо попередження вчинення суспільно небезпечних діянь осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, необхідно розуміти здійснення зазначеними державними органами в межах своєї компетенції передбаченого законодавством комплексу правових, медичних та соціально-реабілітаційних заходів, узгоджених у часі та місці, які здійснюються з використанням наявних сил, засобів та методів цих органів з метою вирішення єдиних задач та досягнення спільної мети – попередження вчинення злочинів та інших суспільно небезпечних діянь осіб, щодо яких здійснюється попередження. З метою вдосконалення нормативно-правової бази взаємодії запропоновано проект Інструкції про організацію взаємодії органів внутрішніх справ та закладів охорони здоров’я щодо попередження суспільно небезпечної поведінки осіб із психічними розладами. 8. Запропоновано внести зміни до п. 3 ст. 76 КПК України, передбачивши обов’язковість призначення судово-психіатричної експертизи у справах про умисні вбивства та по всіх злочинах, вчинених глухонімими, оскільки відсоток психічно здорових осіб зазначених категорій не перевищує 3-4%. Відповідно, наявність висновків судово-психіатричних експертиз у цим справах дозволить більш об’єктивно вирішувати питання про необхідність застосування примусових заходів медичного характеру. 9. Обґрунтовано необхідність викладення ст.ст. 92-95 КК України в новій редакції, а саме: „Стаття 92. Поняття та цілі примусових заходів медичного характеру Примусові заходи медичного характеру є кримінально-правовими засобами, які застосовуються за рішенням суду до осіб, зазначених в ч. 1 статті 93 цього Кодексу, і полягають у здійсненні в умовах психіатричного стаціонару або амбулаторно комплексу спеціальних медико-правових та соціально-реабілітаційних заходів у виді психіатричного лікування, нагляду, догляду та ресоціалізації і мають на меті відновлення їх психічного здоров’я, адаптацію до умов життя в суспільстві та попередження вчинення ними нових суспільно небезпечних діянь і поєднані із можливістю застосовування правообмежень, передбачених законами України. Стаття 93. Умови та підстава застосування примусових заходів медичного характеру 1. Обов’язковими умовами застосування примусових заходів медичного характеру є наявність в особи психічного розладу та вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу. 2. Підставою застосування примусових заходів медичного характеру є суспільна небезпечність особи. Особа вважається суспільно небезпечною, якщо вона заподіює чи виявляє наміри заподіяти шкоду собі, оточуючим або охоронюваним законом правам та інтересам особи або держави, а також коли існує реальна можливість заподіяння цією особою такої шкоди. Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру 1. Суд може застосувати до особи один із таких видів примусових заходів медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із загальним типом нагляду; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим типом нагляду. 2. Виходячи із ступеня суспільної небезпечності особи, суд обирає вид примусового заходу медичного характеру, застосування якого є необхідним і достатнім для попередження вчинення особою суспільно небезпечних діянь, забезпечення її безпеки та безпеки інших осіб. Для встановлення ступеня суспільної небезпечності особи суд оцінює характер та тяжкість психічного розладу і вчиненого діяння, відомості про алкоголізацію чи наркотизацію, а також інші дані про особу, які впливають на її суспільну небезпечність. 3. Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку може надаватися психіатричними закладами всіх форм власності і здійснюється з мінімальними соціально-правовими обмеженнями у виді консультативної, лікувальної, соціально-реабілітаційної та іншої психіатричної допомоги, передбаченої законодавством. 4. Конкретні види та ступінь правоообмежень при застосуванні примусових заходів медичного характеру та їх певних видів визначаються законами України. | 