Проведене в межах дисертаційної роботи дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу, що виділення та аналіз приміської зони великих міст як специфічного об’єкта управління створює основу для обґрунтування принципів раціоналізації механізмів управління приміською зоною великих міст та формування нових організаційних структур на основі раціонального розподілу та інтеграції повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, сприятиме підвищенню ефективності соціально-економічного розвитку великих міст та їх приміських зон. Узагальнення результатів дослідження дозволяє сформулювати низку висновків і рекомендацій, що мають теоретичне й практичне значення. Приміська зона великих міст – це перехідна смуга, що об’єктивно формується навколо них, в межах якої перетинаються тенденції тяжіння прилеглих територій до центрального поселення та просторового зростання й розширення міста. Приміська зона як об’єкт управління – це складна система, що складається з підсистем (адміністративних районів, селищних рад, міст обласного підпорядкування), у певному розумінні відособлених одна від одної за характерними рисами, і водночас – взаємозв’язаних загальною метою – забезпеченням потреб міста. В свою чергу, кожен з територіальних елементів приміської зони представляє собою сукупність складних підсистем (індустрія, сільське господарство, будівництво, транспорт, комунальне господарство, охорона здоров’я, освіта і т.п.). Тому, для формування раціональної системи управління необхідне нормативно-правове закріплення приміських зон як виокремлених специфічних об’єктів. На прикладі Одеси виявлено, що специфічними властивостями приміської зони великих міст, які впливають на характер взаємодії між об’єктом та суб’єктом управління, є:
складна внутрішня структура адміністративно-територіального устрою; концентрація господарства, яка вимагає розвантаження території, пошуку оптимального поєднання функцій; концентрація інфраструктури, що потребує формування цілісних систем інфраструктурного обслуговування міста; поліфункціональність в умовах обмеженості територіальних ресурсів - на території приміської зони розташовані як об’єкти, функціонування яких спрямоване на обслуговування потреб міста, так і об’єкти, що відіграють значну роль у загальнодержавній й навіть міжнародній спеціалізації країни. висока щільності функцій та їх просторова конкуренція на території приміської зони; експоненційний характер діяльності, який вимагає ешелонування території та відповідного розподілу й інтеграції управлінських функцій на основі врахування балансу інтересів міста та територіальних громад приміської зони; високе антропогенно-техногенне навантаження, що потребує екологічного оздоровлення, формування каркасу екологічної безпеки; накладання інтересів різних рівнів влади та місцевого самоврядування, формування зони спільних управлінських інтересів. На даний час суб’єктами управління територіями приміської зони великих міст виступають органи виконавчої влади різного рівня та місцевого самоврядування, які представляють інтереси відповідних територіальних громад, що входять до складу приміської зони. Приміська зона великих міст є територією спільних інтересів. Інтенсивне економічне використання приміської зони призвело до високої територіальної концентрації господарських об’єктів, управління якими, на даний час, віднесені до повноважень різних органів (в залежності від форм власності, галузевої приналежності, територіального розташування тощо). На території приміської зони спостерігається прагнення різних галузей та відомств використовувати приміську зону як інтегральну територіальну інфраструктуру, що має комплекс умов для розвитку багатьох виробництв, і це призводить до рішень, які далеко не завжди враховують інтереси приміської зони як цілісної території. Це дає підстави розглядати приміську зону великих міст як територію спільних управлінських інтересів. Раціоналізація механізмів управління приміською зоною великих міст – це процес формування таких взаємозв’язків між суб’єктами й об’єктами управління в межах приміських зон великих міст, які забезпечують соціальну, організаційну та правову обумовленість і ефективність кожного елементу управлінської діяльності, враховують об’єктивні потреби суспільного розвитку та відповідають наявним ресурсним можливостям системи управління. Основними принципами раціоналізації механізмів управління приміською зоною великих міст, які обумовлюються її характерними властивостями є:
різноманітність та диверсифікованість організаційної структури, що пронизує систему управління вертикальними та горизонтальними організаційними взаємодіями; адекватність реальним властивостям і потребам об’єкта управління; узгодженість цілей управління між собою для уникнення суперечностей, що виникають в результаті поліфункціональності використання приміської зони великих міст. На основі обґрунтованих принципів запропоновано методологічну схему раціоналізації механізмів управління приміськими зонами великих міст, яка передбачає нові організаційні форми взаємодії органів влади різного рівня на території приміських зон:
спільні робочі органи (консультативні, дорадчі групи, комісії і т.п.) як тимчасові, так і постійнодіючі, що формуються, як правило, на паритетній основі з числа посадових осіб органів виконавчої державної влади і, за узгодженням, з числа виборних посадових осіб місцевого самоврядування; погоджувальні комісії, створювані на паритетній основі з метою врегулювання розбіжностей, що виникають з питань взаємин територіальних і галузевих органів адміністрації приміської зони, міста й органів місцевого самоврядування. Організаційним механізмом раціоналізації управління приміською зоною великих міст є створення асоціативного органу – Координаційної ради, який сприятиме управлінню зазначеними територіями на науковій основі з урахуванням об’єктивних потреб суспільного розвитку та забезпечує соціальну, організаційну та правову обумовленість і ефективність кожного елемента управлінської діяльності. Асоціативний орган управління приміською зоною великих міст надає можливість об’єднати зусилля органів державного управління та місцевого самоврядування у формуванні господарської, соціальної і культурної інтеграції міст та прилеглих до них територій, а також удосконалювати форми взаємодії між органами державної влади й органами місцевого самоврядування з метою органічного поєднання загальнодержавних, міських і місцевих інтересів на рівні приміської зони великих міст.
|
