Проведене дослідження текстів чотирьох жанрів російського дитячого фольклору – пестушок, забавлянок, примовок та колискових пісень – дозволяє зробити загальні висновки. Формування мовної особистості – глобальна проблема, яка охоплює всі мовні аспекти і перебуває на стику різних галузей науки: лінгвістики, психології, соціології, психолінгвістики, що обумовлює залучення до аналізу мови жанрів дитячого фольклору деяких екстралінгвістичних факторів. Пестушки, забавлянки, примовки та колискові пісні є першим кроком в опануванні дитиною навколишнього світу, а наївна первісна мовна модель світу, що відбивається у них, формує в дитині основи морально-етичних, культурно-національних та вербальних традицій народу, з якого вона вийшла. Пестушки ґрунтуються на простому мовному супроводженні і репрезентують суто монологічні форми. Лексика пестушок закладає в дитині основи асоціативного мислення та мислення за аналогією: кожна лексема-ім‘я візуально супроводжується поняттям, яке вона позначає: частини тіла людини, назви домашніх тварин і птахів, одягу, предметів хатнього вжитку, будов, рослин тощо. На відміну від пестушок, у забавлянках до монологічних форм, які залишаються продуктивними, додаються діалогічні конструкції. Лексика забавлянок теж максимально конкретна, орієнтована на зорове сприйняття. Розширюється лише лексичний діапазон забавлянок – уводяться нові поняття, експансується уявлення про роль особистості в ситуації, перераховуються нові дії. Збільшується кількість дієслів і займенників, вперше використовується лічба. Примовки на відміну від попередніх двох жанрів репрезентують розгалужену класифікацію: різні пісеньки (короткі, кумулятивні, контаміновані), притчі, жарти, перекручування. У їх тексти вводиться новий фантастичний елемент, який посилює експресивність і емотивність тексту. Збільшується кількість лексем-іменників, що називають людей за походженням, національністю, родом занять, соціальним станом. Особливу групу становлять субстантиви з пейоративною семантикою, що не використовуються у пестушках і забавлянках. Значно активізуються евалюативи, що функціонують як засіб творення експресивності текстів і виступають фактором емоційного впливу. Колискові пісні репрезентують менш розгалужену тематичну класифікацію, ніж примовки і представлені лише чотирма типами: пісні про Сон та Дрімоту; монологи про тварин; ліричні пісні і пісні, що відбивають мотив “звеличування колиски”, але саме у творах цього жанру зафіксовано велику кількість експресивних засобів і прийомів (епітетів, метафор). Особливістю лексики колискових є наявність лексем-репрезентантів давньоруської мови: усічених прикметникових та займенникових форм, застарілих префіксальних форм дієслів, нестандартних компаративів. Повтор слів, сполучень, конструкцій у межах одного тексту зумовлений характером і станом мовного розвитку дитини. Тому творення текстів усіх жанрів відбувається на ґрунті певних асоціативно-семантичних формул, рядів і блоків, які сприяють візуально-автоматичному запам’ятовуванню, закладають основи образного мислення, а деякі (особливо перекручування) – вміння зіставляти свої примітивні знання про реальний світ з ситуаціями, що подаються у текстах, і вербалізувати їх. Зосередженість уваги дитини на номінаціях зумовлює наявність у всіх чотирьох жанрах великої кількості іменників. Посилення ролі дієслів простежується у більш пізніх жанрах примовок та колискових пісень. Використання займенників обмежується трьома лексико-семантичними групами – особові, присвійні та вказівні. Прикметники починають активно функціонувати тільки у колискових піснях. Полісемія та епітезація, зафіксовані у пестушках, забавлянках і примовках фрагментарно, у колискових посилюються. Синтаксис усіх чотирьох жанрів є елементарним. Найпростіші структури репрезентовано у пестушках, де, як правило, реалізуються сполучення підмета і присудка за асоціативно-семантичною формулою S + P (суб’єкт + предикат). Іноді вона розчленовується за рахунок об’єкта-додатка (S + P + О) або локатива-обставини місця (S + P + L). Як експресивні синтаксичні конструкції використовуються еліптичні структури, які часто уживаються і в наступних трьох жанрах – забавлянках, примовках і колискових піснях. Специфіка синтаксису забавлянок полягає в тому, що вперше з’являються питально-відповідні структури; у примовках збільшується кількість блоків однорідних присудків, продуктивною стає інверсія; у колискових піснях зафіксовано звертання; маючи великий обсяг, вони містять значну кількість складних безсполучникових речень, активнішим стає синтаксичний паралелізм. З погляду фонетики і ритмомелодики тексти пестушок, забавлянок, примовок і колискових являють собою ритмічні структури, що ґрунтуються, як правило, на мажорних інтонаціях. Проте кожний жанр має і свої ритмомелодійні особливості. Пестушки тяжіють до стабільного римування. Забавлянки характеризуються наявністю ефекту постійної зміни ритму, неочікуваних пауз у межах одного тексту. Примовки відзначаються монотонним спокійним ритмом та використанням внутрішніх рим. Колискові пісні базуються на численних енклітиках і проклітиках, трансакцентації, що не є характерною для творів інших жанрів. Крім того, у колискових піснях кількісно превалюють голосні як основа вокалу, а мелодія і наспів виступають первинними щодо слова і змісту. Отже, існування дитячого фольклору взагалі і пестушок, забавлянок, примовок та колискових пісень зокрема є свідченням високого рівня культури і самосвідомості суспільства, яке постійно піклується про подовження і розвиток нації, її традицій, мови, інтелектуального потенціалу. |
