Проведене дослідження дозволило встановити основні семантичні
та прагматичні параметри німецькомовного спонукального діалогічного дискурсу неінституційного типу, розкрити спонукальний потенціал мовних засобів
та вплив як лінгвальних, так і нелінвальних чинників на його успішність. Спонукальний дискурс – це діалогічна мовленнєва взаємодія комунікантів, яка відбувається під впливом спонукальної інтенції ініціатора і спрямована
на здійснення непрямого директивного впливу на адресата в конкретній комунікативній ситуації. Комунікативна мета адресанта полягає у тому,
щоб спонукати адресата до мовленнєвих чи немовленнєвих дій. Інтегративний підхід до встановлення семантичних та прагматичних параметрів спонукального дискурсу дозволив з’ясувати, що його зміст формується як результат впливу на адресата відповідних мовних засобів, що містять оцінні, аргументативні та дейктичні значення. Особливу роль у контексті спонукання відіграють номінаційні процеси та інтенційно зумовлене актуальне членування дискурсу. Способи організації спонукального дискурсу зумовлюються логікою предметних відношень, що поєднують денотати. Комплекс цих відношень
у структурі спонукального дискурсу відображається у вигляді семантичної сітки
з обов’язковою наявністю трьох семантичних вузлів: 1) вузла сфери адресанта,
2) вузла сфери адресата та 3) вузла сфери предмета. Їх вершини формуються іменами основних денотатів. Соціолінгвальна діяльність адресанта відображена у мовленні двома типами номінативних одиниць: 1) ініціальні номінативні одиниці та 2) неініціальні номінації (специфічні форми звертання, що містять прагматично марковану семантику). Лексико-семантичні засоби (номінативні одиниці, що вносять прагматично марковане чи зберігають референтне значення відповідно до нових комунікативних умов, а також лексеми з оцінно-стилістичним наповненням) вплітаються адресантом у тематично-денотативну канву дискурсу, утворюючи певну тематичну модель цілісного неімперативного спонукання. Успішність такого спілкування залежить від адресанта, комунікативної мети, умов спілкування та адресата. Істотним для успішності спонукання
є чинник адресата, з ним безпосередньо узгоджуються способи досягнення адресантом комунікативної мети. Ситуація мовлення є гнучкою стратегічною процедурою, вона зазнає значного трансформування під впливом таких обставин, як бажання чи небажання адресата виконувати ті чи інші дії. Прагматичними засобами реалізації комунікативної мети адресанта є комунікативні стратегії, ключовими серед яких є стратегії подання та отримання інформації, стратегії ввічливості (негативна/позитивна), стратегія компромісу, стратегія завуальованості та стратегія поради. Механізм пріоритетних стратегій формується ініціатором переважно через доцільне поєднання в одній ситуації мовлення кількох стратегій з метою інтенсифікації спонукального впливу. Спонукальний дискурс є повнозначним цілісним комунікативним утворенням, а не послідовністю окремих мовленнєвих ходів адресанта, структура яких містить компоненти спонукальних сем. Спонукальна інтенція адресанта виявляється вже на початку спілкування та закладається ним у всю семантичну
та прагматичну дискурсну організацію. Як окремий тип дискурсу спонукальний дискурс виділений нами з німецькомовних художніх творів за такими параметрами: характер відносин між учасниками; тип іллокуції; прагматична спрямованість мовлення окремого дискурсу; спосіб мовного кодування референтної ситуації. Специфічними ознаками цього типу дискурсу є спонтанність у розвитку спонукальної інтенції адресанта та непрогнозованість досягнення ним результату. Результати, отримані в процесі виконаного дослідження, можуть бути використані для виявлення семантичних та комунікативно-прагматичних особливостей текстів різних типів. Здійснений у роботі аналіз спонукального дискурсу неінституційного типу відкриває перспективи подальшого вивчення міжособистісного спілкування у когнітивному, психолінгвістичному та ґендерному аспектах у різних мовленнєвих ситуаціях. | 