Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Світове господарство і міжнародні економічні відносини


Стогній Олена Євгенівна. Соціально-економічні системи розвинутих країн: основи типологізації: Дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин. - К., 2002. - 274арк. - Бібліогр.: арк. 191-209.



Анотація до роботи:

Стогній О.Є. Соціально-економічні системи розвинутих країн: основи типологізації – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю – 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. – Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ – 2002.

В диссертації досліджуються основні принципи типологізації соціально-економічних систем. Доводиться, що традиційні, загальновизнані критерії такої типологізації, що базуються на порівнянні економічних індикаторів розвитку, обмежують характеристику соціально-економічних систем, зводять її до рівню результативності національних господарств. У той час, коли показниками їхніх успіхів є стійкість системи щодо глобального середовища, відновлюваність, стабільність.

Спираючись на національно-цивілізаційний метод дослідження, автор разробляє нові підходи до типологізації соціально-економічних систем, що базуються на ідентифікації конституюючих соціального середовища суспільного розвитку. Серед визначальних – комунітарна мета розвитку, що знаходить своє відображення в структурі соціальної сфери суспільства.

На прикладі двох развинутих країн – Німеччини і Швеції в диссертації показано, яким чином специфічна національно-комунітарна генетика відбилась на конфігурації їхньої соціальної сфери, визначила тип їхнього економічного устрою, наділивши перевагами, які забезпечують двом цим системам стійкість та стабільність у глобальному просторі.

Сформульовані шляхи трансформації суспільного ладу України, що базуються на формуванні адекватної національному менталітету соціальної сфери.

Перебудова суспільного устрою в Україні, яка триває протягом останнього десятиліття, має своїм наслідком не лише внутрішню дестабілізацію, а й поступову втрату економічних та політичних позицій у світовому просторі. Це висока ціна, яку платить суспільство за відхід від декларованої мети – побудови соціально-орієнтованого суспільства на базі ринкового господарства, це наслідок формування індивідуалістичного господарського порядку за монетаристськими рецептами.

Соціально-економічна політика уряду потребує корегування, приведення у відповідність до реалій сучасного світу. Завдання полягає в тім, щоб основним наслідком її реалізації стало формування соціального ладу, стійкого до руйнівного зовнішнього впливу, з конкурентоздатною економікою, всебічно стабільного та адекватного тим тенденціям, які притаманні сучасним процесам глобальних трансформацій.

Ідентифікація таких суспільних моделей, здійснена на основі типологізації двох соціосистем - Німеччини та Швеції. Їхній досвід безцінний для України, в якій існує політична воля до побудови соціально-справедливого, економічно потужного суспільства. Саме тому ці типи моделей були обрані за об’єкт даного дисертаційного дослідження, а результатом їхнього аналізу та порівняння стали наступні п’ять груп узагальнюючих висновків концептуального та нормативного рівню:

1.

Відслідковуючи генезу та спадковість критеріїв типологізації національних моделей суспільств можна зробити висновок, що проринкові складові їхньої економічної організації загалом зводяться до стереотипів, які не є феноменальними і не можуть бути покладені в основу типологізації соціально-економічних систем, які різняться між собою за концептуальною основою, як індивідуалістичні та комунітарні: ідентифікація типу соціально-економічних систем як на позитивному (концептуальному), так і нормативному (практичному) рівнях не може обмежуватись характеристикою лише внутрішньо-економічної детермінанти соціального розвитку. Так, найпотужніші за масштабами економіки та найефективніші за співвідношенням “витрати-результати”, такі, як США, програють за рівнем контрольованості стабільності економічних процесів, гуманітарного розвитку рівнем соціальної справедливості, за рівнем упорядкованості соціальних відносин таким країнам, як Німеччина та Швеція, і навіть країнам колишнього соціалістичного табору. Обмеженим у порівнянні з цими країнами є їхній мобілізаційний та реструктуризаційний потенціал. А стійкість та лідерство у зовнішньому, глобальному світі вони змушені виборювати з позиції сили.

Науковий аналіз та порівняння економічних систем Німеччини і Швеції дає підстави стверджувати, що спільними для них є структура ринкового господарського ладу, який базується на однакових конституюючих (індивідуалізм, товарно-грошові відносини, приватна власність, а також спосіб функціонування – конкурентність та ефективність). Обидві вони належать до партиципарного типу соціалістичного ринкового господарства. Проте ці системи різняться між собою за характером взаємодії конституюючих та за їхньою конфігурацією, за цільовою спрямованістю, за принципами взаємодії із зовнішнім, глобальним світом.

Це проявляється у: спрямованості економічної політики: у Швеції вона базується на активізації внутрішнього потенціалу, - у Німеччині – на використанні глобального; у постановці загально-соціальних цілей (хоча в обох випадках йдеться про загальний добробут, але у Швеції він розглядається, як основа розвитку, а в Німеччині – як його наслідок); у шляхах досягнення цих цілей (у Швеції – через циклічну стабільність, у Німеччині – мобілізаційний розвиток).

Тому економічна система Німеччини може бути ідентифікована, як експансивна та мобілізаційна, а Шведська, як інтравертна і функціональна.

Обидві моделі за способами прийняття рішень, відповідають вимогам політичної, а за відносинами власності, стимулами економічної поведінки суб’єктів господарювання – економічної демократії. Усе це забезпечує їм приналежність до системи “змішаної економіки”, що є виявом високого рівню розвитку суспільства. Проте Німецька її модель передбачає співвіснування на ринкових засадах різних форм власності, тоді як шведська – солідаристський спосіб функціонування приватної власності.

За способом виробництва – це ринкові системи, за способом розподілу – соціально орієнтовані, але в межах німецької моделі перерозподіл, як засіб забезпечення соціальної справедливості, здійснюється за принципом субсидарності, у шведській – солідарності.

Економічні системи різняться також за рівнем впливу позаекономічних елементів на конфігурацію їхніх складових, провідником якого є держава: німецька модель економічної системи передбачає охоронну, патерналістську та протекціоністську функцію держави, тоді як шведська, крім означених – пряме організуюче та спрямовуюче втручання держави в економіку; відносини між економічними та позаекономічними конституюючими у Німеччині врегульовуються законодавством, у Швеції – солідарними рішеннями провідних політичних сил.

Таким чином, німецька та шведська економічні моделі суспільного розвитку різняться не за ознаками ринкових принципів будови, а за ступінню та способом взаємозалежності і взаємодії ринкових і суспільних інституцій. Німецька економічна система, де ця взаємодія спрямовується у напрямку стимулювання розвитку, класифікується як соціально-ринкове господарство, у Швеції, де вона є засобом корегування - як соціально-ринкове господарство держави загального добробуту.

2.

Різниця у конфігурації конституюючих у межах двох економічних систем відбиває національну специфіку соціального середовища, яке впливає на формування особливих рис цих моделей. Обидві моделі функціонують у середовищі, що базується на засадах комунітаризму, коли індивідуальні інтереси підпорядковуються загальносуспільним, виразником яких є держава. Проте, ступінь комунітарності двох суспільств є різною, що відбивається у формулюванні суспільної мети розвитку: для німецького суспільства – це високий рівень добробуту, досягнутий завдяки індивідуалістичним устремлінням суб’єктів господарської діяльності, що підсилюється і стимулюється субсидарністю; для шведського – завдяки об’єднаним зусиллям суспільства, що спираються на солідаризм.

Різниця у формах вияву комунітаризму зумовлена національно-історичними та цивілізаційними чинниками розвитку суспільств, які дозволяють визначати німецьку ментальність через єдність солідаризму та субсидарності, а шведську – через солідаризм. Ці чинники відіграють визначальну роль щодо формування типологічних напрямів розвитку (як соціоукладних, так і надкраїнних), і це відбивається у національній соціальній та економічній теорії, політиці та практиці, у формах взаємодії та взаємовпливу складових економічної сфери та середовища її розвитку, у ролі та функціях держави.

Таким чином, соціально-ринкове господарство є категорією надекономічною, що відбиває сутність різновиду комунітарного суспільства, як соціально-орієнтованого і суттєво відрізняється від ринкового капіталізму англо-саксонського зразку - зважаючи на роль історичних особливостей розвитку, національно-цивілізаційного і соціо-ментального підгрунтя - ступінню впливу соціального середовища на параметри та конфігурацію економічної системи, відносною замкнутістю, чітко визначеною соціальною метою розвитку і, головне, національною ідентичністю.

Функції держави щодо економіки у межах соціально-ринкової суспільної моделі значно ширші, а саме: вона забезпечує йому проринковість, керованість, мобілітивність або функціональність, соціальне вирівнювання, відносну незалежність у міжнаціональному економічному та соціальному просторові. Тобто, ці функції патерналістські та протекціоністські щодо всього суспільства (а не лише економічної сфери) та усіх форм суспільного життя, і тому сприяють його соціалізації.

Тому ефективність розвитку такого суспільства має визначатись за критеріями, які враховують взаємозалежність та взаємообумовленість наслідків функціонування усіх конституюючих суспільної (а не лише економічної) моделі.

3.

Важливими ознакою соціально-орієнтованих суспільств є особливий, національно-визначений характер взаємозв’язку його економічних та позаекономічних конституюючих, серед яких провідна роль належить інституціям, що представляють соціальне середовище. Провідну роль серед них відіграє та, у конфігурації якої конкретизується мета соціального розвитку. В соціально-орієнтованих суспільствах – це соціальна сфера, що за компонентами, їхнім конкретним змістом та способом їхнього поєднання, за функцією, що на них покладається є індивідуальною для кожної країни, адекватною етнонаціональній ментальності. Типологізація суспільного ладу, таким чином, повинна здійснюватись на основі урахування рівню його соціалізації та національних форм її прояву.

Параметри соціалізації суспільного ладу можна встановити за критеріями, які визначають роль соціальної політики та соціальної сфери у суспільному житті: за місцем соціальної політики серед національних пріоритетів (як правило, мова йде про альтернативу між соціальним добробутом і економічним зростанням); за розподілом соціальних функцій між державою, цивільним суспільством і підприємницьким сектором; за масштабами державного сектора, що визначаються як обсягами ВВП, що перерозподіляється державою, так і часткою зайнятих у державному секторі; за особливостями соціальної політики; за наслідками соціальної політики, тобто за показниками соціальної ефективності, які набагато ємніші, ніж показники економічної, і, крім того, враховують вплив соціальної політики на підвищення ефективності функціонування економічної системи.

Порівняльний аналіз будови двох моделей соціальної сфери, німецької та шведської, та наслідків їхнього функціонування дає підстави визначити спільне та відмінне, національно-обумовлене, в них.

Загальні наслідки застосування двох, майже однакових за складовими, та різними за функціональним призначенням, моделей соціальної політики є практично однаковими: обидві вони визначають соціалізовану форму суспільного ладу, забезпечують високий рівень економічного зростання та добробуту.

Обидві моделі відіграють активну роль у формуванні основ національних переваг та конкурентоспроможності (до сфери патронованої та фінансованої суспільством, як соціально-значимі конституюючі включені галузі освіти та охорони здоров’я, виховання та правового захисту).

Однаковими критерії лежать в основі вимірювання параметрів їхньої ефективності:

соціальні наслідки функціонування (рівень зайнятості, рівень доходів, рівень гуманітарного розвитку, рівень розвитку соціальної інфраструктури, рівень соціальної стабільності, взаємовідносини між прошарками населення, тощо);

рівень та якість впливу на показники ефективності динаміки економічної структури (стійкість та стабільність економічної системи, конкурентоспроможність у глобальному середовищі, доходність, тощо)

- вплив на рівень адаптивності до сучасних глобалізаційних процесів (з точки зору способу включення у глобальний простір: за монетаристською схемою, чи власною, національною).

Проте, за каналами впливу на суспільно-економічні процеси ці моделі різняться між собою:

німецька модель є прагматичною, і передбачає активну, мобілізуючу форму впливу, що відбивається в залежності рівню суспільного добробуту від результатів діяльності суспільства, а індивідуального – від особистого вкладу в суспільне виробництво.

Цій меті підпорядкована конфігурація складових соціальної сфери, серед яких провідною її конституюючою виступають соціальні відносини, що складаються навколо ринку праці. Іншою, на перший погляд незалежною, конституюючою є система прямих та непрямих трансфертів, проте й на неї покладається мобілізуюча функція (через цю систему, крім вирівнювання, забезпечується регулювання суспільних процесів та реструктуризація галузевої структури).

Фінансування соціальної сфери здійснюється на основі субсидарності і рівною мірою торкається усіх суб’єктів суспільної діяльності. Держава виступає гарантом перерозподілу коштів відповідно до законодавства;

шведська модель є функціональною і розрахована на підтримку відповідного рівню добробуту та є постійною складовою корегування соціально-економічних процесів. Вона передбачає активний і конструктивну роль держави, адекватну потребам суспільства на даному етапі та делеговану їй провідними суспільними силами, і захищає суспільство від шоків, що супроводжують реструктуризаційну діяльність держави.

Роль держави у межах цієї моделі не вичерпується гарантуванням законності процесів перерозподілу: вона, разом із провідними суспільно-політичними силами, є активним агентом соціальної сфери, її субсидантом, організатором та координатором. Забезпечуючи стабільність конфігурації конституюючих цієї сфери, держава (разом з іншими учасниками солідарного процесу) отримує право регулюючого втручання в економіку та суспільне життя.

Модель соціальної сфери в Німеччині, а отже й загальносуспільна модель, яка визначається формою соціалізації, що в свою чергу відбиває загальносуспільну мету розвитку, носить мобілізаційний характер і орієнтована на економічне зростання. Тому в уточненому, національно-цивілізаційному контексті цей тип суспільства можна ідентифікувати, як соціально-ринкова модель економічного зростання.

Соціально-економічна модель Швеції, в основі якої лежить функціональна за своїм характером будова соціальної сфери, може бути ідентифікована як соціально-ринкова модель соціального розвитку.

4.

Типологізація соціально-економічних моделей суспільств, здійснювана на основі визначення рівню та природи їхньої соціалізації ставить перед необхідністю визнання національно-культурної (ментальної) і цивілізаційно-історичної обумовленості загальносуспільної мети розвитку та певної, національної конфігурації конституюючих соціальної сфери, а відтак, і соціального ладу.

Такий підхід дозволяє сформулювати низку національно-цивілізаційних вимог до формування політики суспільних трансформацій спрямованих на побудову соціально-орієнтованого суспільства: встановлення рівню адекватності декларованої мети розвитку національній ментальності, природному ступеню комунітарності суспільства; побудова інституціональної інфраструктури та створення відповідної декларованій меті конфігурації соціальної сфери, які б слугували базою суспільних трансформацій, забезпечуючи стабільність умов розвитку та функціонування соціального середовища.

За таких умов конфігурація конституюючих соціальної сфери визначатиме напрямки трансформації та конфігурацію складових економічної структури.

5. Уроки для України

Побудова соціально-ринкового суспільства в Україні здійснювалась у двох, незалежних один від одного напрямках:

по-перше, відбувалось руйнування усталеної конфігурації соціальної сфери, яка формувалась протягом багатьох років разом і була адекватною солідаристському менталітету нації, сформованому протягом останнього століття (його коріння сягає у общинний спосіб життя, який культивувався в Україні, як частині російської імперії). Новосформована соціальна інфраструктура, що включає цілу низку конституюючих, характерних для соціально-орієнтованих суспільств, не має власної національно-визначеної конфігурації та не відповідає декларованій меті розвитку, що конкретизується у соціальному вирівнюванні, і, за таких умов, не може бути ідентифікована як чинник соціалізації суспільства;

по-друге, трансформація господарського порядку що відбувалась в Україні протягом останнього десятиліття здійснювалась поза контекстом соціальної сфери та на засадах первісного капіталізму. Вона не відповідала важливим вимогам (і ознаці) соціально-ринкового господарства – комунітарно-національній орієнтованості процесів. У ході цих трансформацій держава не була провідником загальносуспільної мети, не виконувала патерналістської та протекціоністської функції щодо загальносуспільних (національних) інтересів.

Це дає можливість ідентифікувати суспільний лад, що складається в Україні, як приватно-ринковий, а не соціально-ринковий, а, тим більше, соціально-орієнтований.

Стратегія трансформації суспільної структури в Україні у контексті декларованої мети вимагає корегування у напрямку формування цілісної, національно-адекватної моделі (конфігурації складових) соціальної сфери, як провідної конституюючої системи соціально-ринкового типу, що відповідатиме таким критеріям її ефективності: високий рівень зайнятості, високий рівень доходів, соціальне вирівнювання, рівень гуманітарного розвитку, рівень розвитку соціальної інфраструктури, рівень соціальної стабільності, взаємовідносини між прошарками населення, тощо.

Це поставить суспільство перед необхідністю формування нової економічної системи, функціонування якої визначатиметься загальносуспільною метою, а показниками ефективності будуть стійкість та стабільність системи щодо глобального середовища, її конкурентоспроможність, і вже потім – темпи економічного зростання, доходність, тощо.

Відповідним буде і вибір моделі, за якою суспільство включатиметься у глобальний простір: монетаристською, чи власною, національною, що передбачає входження у цей простір на умовах рівності, а не примусової відкритості.

Публікації автора:

Стогній О. Соціальна політика та її типологізація, як основа порівняння економічних систем /В зб. наукових праць – К.: ІСЕМВ, 1999. – 0,3 др.арк.

Стогній О. Типологізація соціально-економічних систем: Пошук нових критеріїв. - Тези доповідей науково-практичної конференції “Міжнародна економіка: проблеми, перспективи, майбутнє”, 29 листопада, 1999 р.- К.: КНУ ім. Т.Шевченко, 1999. – 0,1 др.арк.

Стогній О. Соціалізація суспільного розвитку як умова ефективного функціонування ринкових систем. - Тези доповідей Міжнародної науково-методичної конференції “Еволюція економічного розвитку та економічних теорій”, 26-27 квітня 2000 р. - К.: КНЕУ, 2000. – 0,1 др.арк.

Стогній О. Деякі аспекти порівняння ефективності соціально-економічних ринкових систем (на прикладі США, Швеції та Німеччини) // Економічний часопис. – 2001. - № 10. – Сс. 17-23. – 1,0 др.арк.

Стогній О. Інституціональна специфіка соціальних гарантій німецької держави загального добробуту. / В зб. наукових праць. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2002. - №31. – Сс.262-273. - 0,7 др.арк.

Стогній О. Деякі аспекти типологізації соціально-економічного ладу у межах ринкових економік. / В зб. наукових праць. – Тернопіль: ТФЕА, 2002. – Сс. 28-51. - 0,8 др.арк.

Стогній О. Інституціональна будова соціальної сфери, як визначальна складова суспільного ладу (на прикладі швеції та німеччини). / В зб. наукових праць. – Дніпропетровськ: ДДУ, 2002. – Сс. 34-45. - 0,7 др.арк.