Анотація до роботи:

Хайруддінов М.А. Становлення і тенденції розвитку етнопедагогіки кримськотатарського народу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2003.

Дисертація присвячена вивченню становлення і розвитку етнопедагогіки кримськотатарського народу як галузі педагогічної науки. У роботі подано результати теоретико-методологічного аналізу етнопедагогічних ідей і традицій кримськотатарського народу в контексті цілісного вчення про основи формування і розвитку етнопедагогіки як науки про народну педагогіку і розуміння їх як своєрідного механізму передачі, засвоєння і розвитку національної культури. У дисертаційному дослідженні на прикладі кримських татар показано, що локальний педагогічний досвід має величезну цінність.

У процесі дослідження розроблено теоретичні та методологічні основи етнопедагогіки кримськотатарського народу як системи знань про джерела, структуру, принципи, світоглядні позиції та способи добування знань, що створює педагогічну дійсність народу, визначено зв’язки з іншими науками, з’ясовано науково-педагогічну термінологію. Розкрито сутність, зміст і форми народного виховання, науково обґрунтовано педагогічні умови ефективного виховання учнівської молоді засобами етнопедагогіки. Визначено шляхи оптимального використання етнопедагогіки у сучасному суспільстві і тенденції його розвитку відповідно до збереження різноманітності етносів і всебічного розвитку їхньої культури.

Основні результати роботи втілено у формі спецкурсів для ВНЗ та шкіл, у наукових доповідях на конференціях і публікаціях у наукових часописах.

На підставі результатів проведеного дослідження зроблено такі висновки:

Розвиток будь-якої галузі наукових знань значною мірою залежить від того, наскільки він збагачений досягненнями минулого. Це твердження має особливий сенс, коли йдеться про етнопедагогіку, оскільки ця галузь людського знання не тільки використовує досвід минулого з метою самореалізації, але й функціонує у суспільстві у зв’язку з необхідністю передачі його підростаючим поколінням.

Педагогічна культура кримськотатарського народу має глибоке історичне коріння. Культурологічні та аксіологічні підходи до виховання, що стали пріоритетними в сучасних умовах, актуалізують проблеми вивчення народної педагогіки. Зміни в суспільстві, які відбуваються у кінці другого і на початку третього тисячоліть, розширили обрії використання гуманістичних ідей національних культур. Тому з’явились можливості для збагачення педагогічної науки здобутками конкретно-історичного розвитку, духовного менталітету, філософсько-релігійної думки і сімейно-побутової культури різних народів.

Кримськотатарська народна педагогіка склалася у процесі формування кримських татар як народності у складній та етнічно строкатій обстановці ХІІІ – ХУІ ст. Історія виникнення і розвитку етнопедагогіки кримськотатарського народу є невід’ємною складовою культури народу, яка формувалась в активному зв’язку з процесом етногенезу і мала безпосередній вплив на характер народу, його духовність. Народні знання кримських татар стали результатом синтезу міфологічних, космогонічних уявлень і досвіду повсякденної практичної діяльності прийшлих цивілізованих тюркських племен, місцевих племен і племінних об’єднань Криму.

Аналіз традиційно-побутової культури кримських татар засвідчує, що народне виховання починаючи з ХУІІІ ст., виступало об’єктом вивчення і привертало увагу видатних мислителів і діячів культури. Першими дослідниками народної педагогіки були писарі та книжники, які створювали свої праці для широкого кола людей. Помітний поступальний крок у вивченні “літератури мудрості” зробили давньосхідні філософи, що спеціально займались опитуванням єгипетських жерців і вавілонських халдеїв, намагаючись знайти “золоті зерна знання”, зокрема народної педагогіки.

Видатний кримськотатарський просвітитель І. Гаспринський вбачав у вчених-енциклопедистах, поетах і філософах Близького і Середнього Сходу епохи середньовіччя родоначальників культури мусульманських народів. Він горів бажанням зробити їхню ідейну спадщину надбанням не тільки кримських татар, але й усіх народів світу.

Найважливішими джерелами кримськотатарської етнопедагогіки є давньотюркські пам’ятки рунічної писемності; народний епос; матеріальні джерела (матеріали археологічних досліджень у регіонах проживання тюркських народів, твори мистецтва, засоби праці, житло); повсякденний ужиток, традиційний побут і етикет тюркських народів. Треба відзначити, що в Х ст. літературною мовою на Сході стала фарсі. Тому перська література цього періоду також належить усім тюркським народам, які завдяки їй ознайомилися з видатною пам’яткою перської художньої прози, відомої у всьому світі, – “Сіндбаднаме” (VІІІ ст.), етико-дидактичним твором “Кабуснаме” (ХІ ст.) та ін., що містили зокрема і педагогічні погляди тієї епохи.

У зв’язку з поверненням кримських татар на територію вже самостійної України та облаштуванням свого життя актуальність звернення до багатого спільного минулого значно зростає. Проте ці питання до цього часу не стали предметом фундаментальних або прикладних педагогічних досліджень.

Варто відзначити, що, незважаючи на зовнішній вплив, кримськотатарська духовна культура зберегла свою самобутність, розвивала традиції гуманізму і патріотизму. Культурні досягнення, що проникали ззовні, адаптувалися і засвоювалися з урахуванням особливостей місцевої економіки, господарства, географічного середовища і традицій кримських татар. Своєрідна і самобутня духовна культура кримських татар, яка на перших етапах характеризувалася багатогранністю і складністю своїх джерел, у подальшому своєму розвитку вилилась в одне з чудових явищ світової культури.

У дисертаційному дослідженні на прикладі кримських татар показано, що локальний педагогічний досвід має величезну цінність, його міцність і сталість забезпечуються позитивними гуманістичними стереотипами, ціннісними орієнтаціями етнічної самосвідомості. Синтез же сприяє удосконаленню досвіду багатьох віків на основі нестандартних підходів, інновацій і т.ін. Вивчення педагогічної культури інших народів орієнтоване, передусім, на виявлення їхніх глибинних засад, базових ідей, цінностей, традицій, еволюції, їх оцінку в аспекті тенденції розвитку етнопедагогіки.

Важливе місце в системі народного виховання відводилося сім’ї. Кримськотатарська сім’я у своїй основі мала авторитарний характер. Дослідження сімейних традицій підтверджує думку про збереження наступності в народній педагогіці. Виявилося, що багато сімейних звичаїв і традицій, до яких ставилися з особливою повагою у глибоку давнину, не втратили в народі своєї значущості: осуд безшлюбності, повага до глави сім’ї, дошлюбна цнотливість, багатодітність, неможливість шлюбу без батьківського благословення, повага до праці. Сім’я була і залишається основним осередком суспільства. Народне виховання ефективне і дієве, коли воно стає сімейним питанням для кожного.

Педагогіка, як частина культури суспільства, містить у собі такі компоненти, як загальнокультурний фон суспільства, у якому розвивається особистість, моральна й естетична культура суспільства, національна культура як сукупність національної психології, мови, звичаїв і, нарешті, релігійна культура суспільства, яка також створює своєрідний педагогічний фон. Сьогодні культура ісламу може бути цікавою для нас тим, що зберегла у своїх джерелах загальнолюдські цінності морального способу життя людини, багато з яких повністю відповідають гуманістичним ідеалам виховання у демократичному суспільстві та заслуговують на увагу педагогів.

Враховуючи зміни функцій сім’ї, роз’єднаності найближчого соціального оточення, що склалася у зв’язку з переїздом у різні райони Криму, перетворення релігійності у певний ритуал, кримськотатарська школа стає мало не єдиним суспільним інститутом, відповідальним за соціалізацію підростаючого покоління. Основне завдання школи – відтворити в кожному поколінні свій народ. Саме вона повинна стати основним центром відродження національної культури, гармонійного єднання знань і віри, їх світоглядного синтезу, інтеграції народу в українське і світове співтовариство.

Отже, створення і розвиток кримськотатарської школи можливе тільки на етнопедагогічній основі. Кримськотатарська школа повинна виростати з культурно-історичної традиції народу, відображати її ментальність. Майбутня кримськотатарська школа у полікультурному освітньому просторі України уявляється варіативною, такою, що, з одного боку, ґрунтується на філософії сім’ї, власного народу, а з іншого – відповідає сучасним освітнім пріоритетам.

Час вимагає повернення до виховного досвіду народу, до духовних коренів розвитку етнічної культури, а це є можливим тільки на основі глибокого вивчення загального і специфічного в культурі різних народів, самобутності та унікальності кожного народу, на основі пізнання закономірностей розвитку національної самосвідомості, народного досвіду і традицій виховання. Під народною педагогічною культурою кримських татар ми розуміємо досвід виховання і навчання дітей, який склався історично і з самого початку передавався від покоління до покоління в усній формі, а потім був зафіксований у письмових пам’ятках у вигляді епосу, легенд і переказів, зводу правил поведінки і т.ін. Народна педагогіка має у своїй основі ідеал і засоби його формування. Представлена у фольклорних текстах і обрядовості народна педагогіка у сукупності становить цілісну виховну систему.

Проведене дослідження показало, що традиційному вихованню були притаманні цілеспрямованість, організація і стимулювання активної діяльності дітей. Воно не задовольнялось підготовкою підростаючої дитини до життя лише під впливом середовища, його побутових, стихійних чинників, а передбачало і створення умов, які допомагали дітям оволодіти виробленими до них знаннями про природу і соціальну дійсність, практичними уміннями і навичками, необхідними людині в житті.

Сьогодні педагогічну культуру народу необхідно розглядати через призму етнопедагогіки – науки про народну педагогіку. Народна педагогіка і педагогічна наука знаходяться у стані постійної взаємодії та взаємозбагачення. Етнопедагогіка як наука про емпіричний досвід етнічної групи у сфері виховання й освіти підростаючого покоління пропонує шляхи її використання у сучасних умовах, збирає і вивчає досвід етнічних груп, що базується на багатовіковому поєднанні народних традицій, які природно розвиваються.

Дослідження проблем етнопедагогіки кримськотатарського народу сьогодні потребує з’ясування таких питань: як, під впливом яких суспільно-історичних чинників виникла і розвивалась ця галузь педагогічної науки, які її методологічні і теоретичні засади, і, нарешті, якими є її методи дослідження. Без чіткого визначення методологічних позицій неможливо грамотно, а, головне, результативно і якісно провести педагогічне дослідження, у тому числі таке складне, як етнопедагогічне. Чітка методологічна і науково-теоретична позиція дозволяє оволодіти методологічною культурою, здатністю до наукового обґрунтування, критичного осмислення і творчого використання певних ідей, концепцій, форм і методів пізнання, управління, їх подальшого розвитку і конструювання.

Етнопедагогіка кримськотатарського народу є цілісною системою знань про джерела, основи, принципи, світоглядні позиції і способи добування знань, які створюють педагогічну дійсність народу і дозволяють передбачити його майбутнє.

У складних умовах депортації й репатріації народ не втратив віри в краще майбутнє, сьогодні визначає як пріоритетні напрями життєдіяльності освіту, науку і моральність, що зумовлює й основні тенденції розвитку кримськотатарської етнопедагогіки як науки, спрямованої на: збереження і відновлення гуманістичних народних традицій у житті нових поколінь; захист кримськотатарської мови як одного з найважливіших елементів національної культури; забезпечення єднання знань і віри, їх світоглядного синтезу; формування і розвиток національної самосвідомості молоді засобами національного середовища, навчання рідною мовою та міжнаціональне спілкування; виховання шанобливого ставлення до всіх народів на Землі, їх культури, самобутності, суверенітету, етнокультурних запитів людей, національної та конфесійної незалежності людини.

Етнопедагогіка – наука, яка не тільки займається узагальненням, теоретизуванням і педагогічним прогнозуванням, але й показує способи, шляхи використання знань у сучасному навчально-виховному процесі. Вона забезпечує єдність навчання й виховання, зв’язок з життям рідного народу, урахування вікових, індивідуальних та національних особливостей дітей, досягнення наступності у дошкільному й шкільному навчанні, полегшує перехід із сімейної обстановки в шкільну, збагачує й активізує навчально-пізнавальний процес, сприяє більш повній реалізації потенціалу народної педагогіки у справі навчання й виховання підростаючого покоління шляхом інтегрування кримськотатарської культури і навчально-виховного процесу в рамках єдиної національно-регіональної освіти.

Попри всю широту предмета нашого дослідження, немає можливості в одній роботі охопити все коло питань, пов’язаних зі становленням і розвитком нової галузі педагогічної науки – кримськотатарської етнопедагогіки. Дослідники ще мають розглянути на теоретичному рівні такі важливі, але до цього часу не розв’язані до кінця проблеми, як: якою є соціальна функція окремих етнопедагогічних знань і уявлень, яке місце вона посідає в культурі народу; як відбиваються у змісті етнопедагогіки зміни суспільної свідомості, як вони пов’язані з народними традиціями виховання.

Етнопедагогічна наука і педагогічна практика беруть участь у переоцінці минулого і намаганнях прогнозувати майбутнє. Одним із напрямів педагогічного пошуку може стати вивчення педагогічної теорії і практики (в аспектах світоглядних і ціннісних настанов) великих цивілізацій: традиційної і техногенної західної, орієнтоване насамперед на виявлення глибинних засад педагогічних культур, базових ідей, цінностей, їх еволюції в аспекті тенденцій і перспектив розвитку сучасної цивілізації.

Сучасний процес взаємодії і зближення окремих культур все більше перетворює їх у єдину глобальну культурну систему. Проте, незважаючи на інтеграцію, саме в ХХ ст. відбулося усвідомлення цінності різноманіття етносів. З огляду на це кращі перспективи для розвитку отримують ті напрями науки про людину, які розглядають окремі культури не просто як об’єкт дослідження, а визнають їх рівноправними учасниками світового культурно-історичного процесу, надають вирішального значення розумінню чужих форм життя, цінностей, систем, вивченню внутрішньоетнічних і міжетнічних процесів, що породжують етнокультурні відносини.

Отже, виховні традиції народу, створені і втілені у життя зусиллями багатьох поколінь, стали тим благодатним ґрунтом, на якому утвердились ідеї сучасної педагогіки. Етнопедагогіка кримськотатарського народу, будучи берегинею народної мудрості, частиною культури народу, вираженням його самосвідомості, неоціненна для подальшого цивілізованого розвитку як кримських татар, так і людства в цілому. Використання національно-культурних цінностей у вихованні молоді є важливою умовою духовно-морального відродження й розвитку народу. Виховання молодого покоління потребує постійного удосконалення і збагачення його багатовіковим народним досвідом. Творче застосування і розвиток народних традицій навчання та виховання, які склалися історично, мають визначати напрями розвитку педагогічної теорії і практики.

Публікації автора:

Монографія

1. Хайруддинов М.А. Этнопедагогика крымскотатарского народа. Монография. – К.: Наук. світ, 2002. – 335 с.

Навчальні посібники

2. Хайруддинов М.А. Мудрость веков: Книга для чтения по кримскотатарской этнопедагогике. Часть І / Сост. М.А. Хайруддинов. – Симферополь: Экоси-Гидравлика, 1996. – 132 с.

3. Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических институтов, университетов, колледжей и училищ / Под ред. В.Е.Зябкина, М.А.Хайруддинова. – Симферополь: Таврида, 1996. – 254 с. (Глава “Предмет и задачи науки педагогики”).

4. Хайруддинов М.А., Мороз И.И. Самостоятельная работа студентов по педагогическим дисциплинам: Учебно-педагогическое пособие для студентов. – Симферополь: МИГ, 1998. – 214 с. (Вступ, розділи “Організація науково-дослідної діяльності”, “Зміст і тематика самостійної роботи з вивчення педагогічних дисциплін”).

5. Хайруддинов М.А. Мудрость веков /Традиционное мусульманское воспитание/: Учебное пособие. Часть ІІ. – Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2000. – 192 с.

6. Школа ума и сердца. Очерки об инновационных школах Крыма / Сост. Е.В. Быкова, Л.В. Утикас, М.А. Хайруддинов. – Симферополь: СОНАТ, 2000. – 192 с. (Вступ, нарис про досвід роботи першої кримської середньої загальноосвітньої школи, відомості про авторів статей).

7. Хайруддинов М.А. Учебно-воспитательный процесс в педвузе и национальной школе. – Симферополь: Центр учебно-методического обеспечения и современных средств обучения на родных языках, 2000. – 256 с.

8. Сидоренко В.К., Хайруддінов М.А., Абдулгазис У.А. Основи наукових досліджень. Навчальний посібник. – Сімферополь: СОНАТ, 2000. – 168 арк. (Вступ, розділ “Організація й проведення наукового дослідження”, складено список використаної літератури).

9. Хайруддинов М.А., Кравцова Л.Ф. Кичик мектеплилерни инкишаф эттириджи окъутувынын эсаслары (Основи розвиваючого навчання молодших школярів). – Сімферополь: Доля, 2001. – 112 с. (Розділ “Розвиваюче навчання”, додатки, складено список літератури).

10. Хайруддинов М.А., Усеинов С.М. Этикет крымских татар. Эдепнаме. Часть ІІІ кн. “Мудрость веков”. – Симферополь: СОНАТ, 2001. – 288 с. (Розділи “Педагогічні основи виховання дітей у системі національних моральних цінностей”, “Виховання дітей на традиціях кримськотатарського народу”, “Культура взаємовідносин між батьками та дітьми”, “Формування етикету у дітей в сім’ї та школі”, висновки, список використаної літератури).

11. Педагогіка добра у контексті етнокультурного соціуму. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження І.Гаспринського (Сімферополь, травень 2001 р.) // Головний редактор М.А.Хайрддінов – Сімферополь: Кримське навчально-педагогічне державне видавництво, 2002. – 220 с.

Статті у провідних фахових виданнях

12. Султанов А., Хайруддинов М. Ахлокий тарбияда умумий таълим ва хунар мактаби хамкорлиги (Нравственное воспитание учащейся молодежи) // Совет мактаби. – 1985. – № 9. – С.21–23.(Обгрунтовано шляхи підвищення ефективності морального виховання учнів шкіл і профтехучилищ Узбекистану).

13.Хайруддинов М.А. Сотрудничество общеобразовательной и профессиональой школы // Сов. педагогика. – 1987. – № 2. – С.59–62.

14. Хайруддінов М.А. Іслам виховання людини // Збірник наукових праць: Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). Книга І. – К.: Педагогічна думка, 2000. – С.180–182.

15. Хайруддінов М.А. Релігія в сучасній системі виховання // Шлях освіти. – 2000. – № 4. – С.6–9.

16. Хайруддінов М.А. Етнопедагогіка кримськотатарського народу // Наука і освіта. – 2000. – № 5. – С.16–19.

17. Хайруддінов М.А. Виховання дітей у кримськотатарській родині // Поча-ткова школа, 2001. – № 5. – С.45–49.

18. Хайруддинов М.А. Единство национального и общечеловеческого формирования этики межнациональных отношений // Збірник наукових праць: Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. Вип.5. – Одеса, 2001. – С.47–56

19. Хайруддінов М.А. Культура взаємовідносин між батьками і дітьми // Науково-методичний збірник: Проблеми освіти. Вип.25. – К., 2001. – С.200–206

20. Хайруддинов М.А. Народная педагогическая мудрость // Збірник наукових праць: Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. Вип.6. – Одеса, 2001. – С.24–40

21. Хайруддинов М.А. Народная педагогика крымских татар в системе мудрости воспитания народов Востока // Збірник наукових праць: Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. Вип.9. – Одеса, 2001. – С.15–28

22. Хайруддинов М.А. Педагогика надежды // Наука і освіта. – 2001. – №2–3. – С.24–29

23. Хайруддінов М.А. Педагогічні погляди та діяльність І.Гаспринського (До 150-річчя від дня народження ) // Шлях освіти. – 2001. – № 3. – С.49–54

24. Хайруддінов М.А. Стародавні учені-дослідники Близького і Середнього Сходу про виховання // Збірник наукових праць: Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). Книга ІІ. – К., 2001. – С.300–305

25. Хайруддинов М.А., Кадыров А. Сухомлинский В.А. и Гаспринский И. о воспитании и образовании // Наука і освіта. – 2001. – № 5. – С. 123–127 (Проведена порівняльна характеристика педагогічних поглядів і діяльності В.О. Сухо-млинського і І. Гаспринського).

26. Хайруддинов М.А. Исследователи народной педагогической мысли Ближнего и Среднего Востока эпохи средневековья // Збірник наукових праць: Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. Вип.1–2. – Одеса, 2002. – С. 73–84.

27. Хайруддинов М.А. Народная педагогика и педагогическая мысль Ближнего и Среднего Востока в период Османской империи // Наука і освіта. – 2002. – № 1. – С. 120–125.

28. Хайруддинов М.А. К вопросу об изучении воспитанности школьников // Наука і освіта. – 2003. – № 1. – С.89–95.

29. Хайруддинов М.А. Школьное образование и зарождение педагогической мысли в Крыму в ХІІІ–ХХ вв. / Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія. – Зб. статей: Вип.. 4. – К.: Пед. преса, 2002. – 336 с.

30. Хайруддинов М.А. Тенденция развития этнической педагогики // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. Науково-практичний журнал. – Харків, 2002. – № 4. – .С.28–36.

31. Хайруддинов М.А. Народна гра як засiб нацiонального виховання // По-чаткова школа, 2003. – № 8. – С.61–63.

Статті в науково-методичних журналах, іншій педагогічній пресі

32. Хайруддинов М.А. Bir bas bin bela (Тысяча бед на одну голову) // Emel. – 1997. – 218. – С.30–33.

33. Хайруддинов М.А. Halkin pedagoji bilgisi (Народные педагогические знания) в // Kirim. – 1997. – №18. – С.42–44.

34. Хайруддинов М.А. Къырымтатар халкъынынъ этногенези акъкъында (об этногенезе крымскотатарского народа) // Йылдыз. – 2001. – №4. – С.103–125

35. Хайруддинов М.А. Культура мусульманства и народная педагогика крымских татар // Культура народов Причерноморья. – 2002. – № 28. – С. 166–173.

36. Хайруддинов М.А. Крымскотатарская школа в поликультурном образовательном пространстве Украины // Культура народов Причерноморья. – 2002. – № 35. – С.136–142.

37. Хайруддинов М.А. Воспитательные и образовательные функции народной традиции // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: Збірник наукових праць // З ред. Л.Л.Товажнянського та О.Г.Романовського. – ип. 4. – Харків: НТУ “ХПІ”, 2002. – С.95-107.

38. Къырымтатар халкънынъ миллий тербие системасы (Система воспитания крымскотатарского народа) // Йылдыз, 2003. – № 1.– С.74–85

Матеріали конференцій, тези доповідей

39. Хайруддинов М., Асанов Р., Асанов А. Milli egitimnin kalkisma ve gelisme problemlri //Докладлар озети, 1992. – Crimea, Simpheropol. – C.14–15. (Визначено моделі кримськотатарської школи).

40. Хайруддинов М.А. Народная педагогика крымских татар на чужбине и в отечестве // Матеріали міжнародної наукової конференції: Кримські татари - історія і сучасність ( до 50-річчя депортації кримськотатарського народу). – Київ, 1995. – С.149–154.

41. Хайруддинов М.А. Проблемы развития школ с обучением на родном языке // Материалы республиканской научно-практической конференции (26–27 января 1995 г.): Проблемы возрождения и развития школ с обучением на государственных языках Крыма. – Симферополь, 1995. – С. 78–79.

42. Концепция образования на родных языках в Автономной Республике Крым / Сост. Р.А. Никифоров, Ф.Я. Якубов, М.А. Хайруддинов и др. // Педа-гогический вестник Крыма. – 1996. – № 11–12. – С.6–12. (Розділи: «Наукове і програмно-методичне забезпечення», “Міжнародне співробітництво”).

Тези, матеріали конференцій

43. Хайруддинов М.А. К вопросу о государственности крымских татар // Материалы научно-практической конференции: Проблемы политической истории Крыма: итоги и перспективы. – Симферополь,1996. – С. 52-54

44. Якубов Ф., Хайруддінов М.А. Освіта кримськотатарською мовою: проблеми і перспективи // Матеріали конференції (5 травня 1999 р.): гуманітарні аспекти інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство. – Київ, 1999. – С.22–30. (Розглянуто питання інтеграції культур народів Криму через освіту, відродження і розвиток освітніх закладів рідною мовою навчання).

45. Хайруддінов М.А. Етнопедагогіка кримськотатарського народу //Матеріали науково-практичного семінару: Українознавство, етнопедагогіка через перспективи освітньої технології за проектом “Зростаємо разом” за програмою “Партнерство”. – Сімферополь, 1999. – С. 28–34.

46. Хайруддинов М.А., Мустафаева З.И. Нравственные ценности крымскотатарской семьи // Збірник матеріалів науково-практичної конференції (10 січня 2000 року): Сучасні технології підготовки майбутнього педагога до професійної діяльності в системі освіти. – Запоріжжя, 2000. – С. 81–85. (Визначені підходи до використання народних традицій у сімейному вихованні).

47. Хайруддинов М.А. Педагогические основы воспитания детей в системе национальных моральных ценностей // Первые научные чтения: Арсений Иванович Маркевич. – Симферополь, 2000. – С. 72–78.

48. Хайруддинов М.А. Традиционное мусульманское воспитание // Збірник наукових праць: Трудова та професійна підготовка молоді: проблеми і перспективи. Вип.3. – Кривий Ріг, 2000. – С.164–168.

49. Хайруддинов М.А. Концепция педагогики школы с крымскотатарским языком обучения // Матеріали міжнародної конференції (Алушта, 2001, 12–17вересня): Кримські педагогічні читання. – Харків, 2001. – С. 350–358.

50. Хайруддинов М.А. Человек в свете мусульманской культуры

// Актуальные вопросы истории крымских татар. 1 научные чтения (К 120-летию типографии газеты «Терджиман») // Главный редактор, д.и.н., профессор В.Ю. Ганкевич. – Симферополь, Бахчисарай, 2002. – 10-12 апреля. – С.59–63.