Анотація до роботи:

Мезенцев К.В. Суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку: теорія, методологія, практика. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук зі спеціальності 11.00.02 – економічна та соціальна географія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

У дисертації розроблено теоретико-методологічні та методичні основи суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку. Визначено місце, об’єкти дослідження та предметну сутність суспільно-географічної прогностики, виділено етапи її становлення та розвитку. Обґрунтовано сутність регіонального розвитку як об’єкту суспільно-географічного прогнозування, виявлено його чинники та закономірності. Розкрито зміст системно-структурного, біхевіористичного та синергетичного методологічних підходів до суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку. Обґрунтовано принципи суспільно-географічного прогнозування. Розроблено методику суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку. Визначено ядра та хвилі суспільно-географічного районоутворення в Україні. Здійснено комплексну статистичну та перцепційну рейтингові оцінки регіонального розвитку України. Розроблено прогноз основних суспільно-географічних індикаторів регіонального розвитку та проведено типізацію регіонів країни за подібністю трендів їх динаміки. Побудовано нейронно-кластерну модель регіонального розвитку з використанням карт самоорганізації. Розкрито механізм використання результатів суспільно-географічного прогнозування з метою розробки заходів регіональної політики.

У дисертаційній роботі сформульовано концепцію суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку, що є вирішенням важливої наукової проблеми.

1. Основним змістом суспільно-географічної прогностики є суспільно-географічне прогнозування, а науковим результатом – суспільно-географічні прогнози. У результаті аналізу історії становлення та розвитку суспільно-географічної прогностики можна зробити висновок, що є всі підстави вважати її сформованою самостійною науковою дисципліною у царині суспільної географії. Про це свідчать наявність теоретичних концепцій наукового передбачення розвитку суспільно-географічних об’єктів у майбутньому (складають ядро наукової дисципліни), наявність відповідних методик прогнозування (становлять інструментарій наукової дисципліни), численні приклади практичної перевірки концепцій та методик, спрямовані на обґрунтування заходів з управління регіональним розвитком. У розвитку суспільно-географічної прогностики виділено три етапи – становлення (1930-50-ті рр.), формування теоретичних основ (1960-80-ті рр.) та сучасний (з 1990-х рр.). Розвиток прогностичних суспільно-географічних досліджень відбувався за двома основними напрямами – формально-математичним та соціально-гуманістичним. Об’єктами дослідження суспільно-географічної прогностики є регіони (суспільно-географічні райони, культурні ландшафти – онтологічні об’єкти) та форми просторово-часової організації людської діяльності у регіонах – суспільно-просторові процеси (гносеологічні об’єкти).

2. Регіональний розвиток – це інтегральний суспільно-просторовий процес, що передбачає зміну в часі станів просторової організації людської діяльності у регіонах. Чинниками регіонального розвитку є: передумови (ресурсні фактори, фактори місця та умови розвитку), управлінські та чинники самоорганізації. Ефективним засобом комплексної оцінки чинників регіонального розвитку є визначення синтетичних індикаторів – рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, їх перцепційної привабливості, регіональної безпеки. Основними закономірностями регіонального розвитку є циклічність (постійна, неперервна повторюваність зміни певного набору стадій регіонального розвитку типу „регіональний розвиток – деградація”, „територіальне зростання – спадання”, „територіальне концентрування – дифузія”, „територіальна поляризація – рівномірність розміщення людської діяльності”), стадійність (поступальна зміна станів просторової організації людської діяльності у регіонах: стадії рівномірного розміщення локальних ядер, моноядерної поляризації території, поліядерної поляризації території та рівномірного використання території), гетерохронна коеволюційність (різночасовість розвитку складових суспільно-просторових процесів, які накладаючись, формують єдиний багатовимірний, але односпрямований процес регіонального розвитку, що передбачає наявність спільного темпу еволюції окремих частин), комплексність (спрямованість розвитку регіонів до такого стану у майбутньому, що характеризується максимальною тіснотою та раціональністю зв’язків, пропорційністю, оптимальністю просторової структури – суспільно-просторових комплексів).

3. Базовими методологічними підходами суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку є системно-структурний, біхевіористичний та синергетичний, що розглядають регіон відповідно як систему, як образ, як систему, що самоорганізується. Суспільно-географічними підходами до прогнозування регіонального розвиту є такі три: перший спрямований на передбачення регіонального розвитку в майбутньому, ґрунтуючись на оцінці чинників, які його визначають; другий – передбачає пошук тенденцій, закономірностей регіонального розвитку, базуючись на аналізі динаміки у часі основних його індикаторів; третій – спрямований на виявлення точок біфуркації у розвитку регіонів, потенційних форм просторової організації людської діяльності. Принципи суспільно-географічного прогнозування відповідають методологічним рівням і об’єднані у чотири групи: світоглядно-філософські (діалектизму, об’єкт-суб’єктної єдності, поліконцептуальності, рефлексії, ціннісної орієнтації), загальнонаукові (системності, холістичності, самоорганізації, еволюційності, поліінформативності), суспільно-географічні (територіальної цілісності, просторово-часової єдності, територіальної ієрархічності, регіонального типологізму) та методичні (історичності, цільової спрямованості, варіантності, аналогій, внутрішньої несуперечливості).

4. Методично суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку передбачає виконання трьох етапів: початкового, аналітико-розрахункового та синтетично-конструктивного. Методи суспільно-географічного прогнозування об’єднано у дві групи – експертні та фактографічні. Серед фактографічних виділено методи аналізу та прогнозування динаміки регіонального розвитку, аналізу та прогнозування просторової взаємодії, таксономічного групування, класифікації та оптимізації розвитку регіонів. Методика суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку має блокову структуру, включаючи окремі методики та відповідні методи: виділення територіальних одиниць суспільно-географічного прогнозування (суспільно-географічне районування), аналізу еволюційності регіонального розвитку (методи історико-географічний, літературний, теорії поля, гравітаційні, оверлейного аналізу, теорії графів), його рейтингової оцінки (методи кластерного, дискримінантного аналізу, теорії нечітких множин, експертних оцінок), статистичного (методи факторного, спектрального, кореляційно-регресійного аналізу, згладжування, аналітичного вирівнювання), нелінійного (методи нейромережеві, фрактальної геометрії, нелінійної авторегресії) та оптимізаційного (методи математичного програмування, балансові, нормативні) прогнозування регіонального розвитку.

5. Суспільно-географічне районування передбачає здійснення таких процедур: виділення ядер районоутворення, делімітацію регіонів, аналіз їх просторової структури. Ґрунтуючись на застосуванні математико-картографічних методів, визначено шість регіональних ядер районоутворення в Україні: Київ (Київська столична агломерація), Харків (Харківська агломерація), Одеса (Одеська агломерація), Дніпропетровськ (Придніпровський агломераційний простір), Донецьк (Донбаський конурбаційний простір) та Львів (Львівська агломерація). З використанням методу багатокутників Тіссена визначено межі відповідних регіонів – Столичного, Харківського, Причорноморського, Придніпровського, Донецького та Карпатського. З урахуванням наявності поза сферою інтенсивного впливу регіональних ядер районоутворення значних периферійних („буферних”) територій необхідною є державна підтримка формування нових („програмних”) регіонів – Подільського (з потенційним ядром районоутворення у Хмельницькому), Волинського (Луцьк) та Центрального (Черкаси). Аналіз еволюційності регіонального розвитку найефективніше здійснювати шляхом поєднання двох методичних елементів: історико-географічного аналізу (на основі вивчення різночасових літературних джерел, архівних матеріалів тощо) та математико-картографічного і оверлейного аналізу (шляхом побудови серій карт статистичних поверхонь потенціалів поля людської діяльності за базисні роки та їх накладання). У результаті аналізу еволюційного регіонального розвиту в Україні виділено хвилі районоутворення (як періоди інтенсивного формування ядер районоутворення) та відповідні елементи просторової структури (регіональні, внутрішньорегіональні та локальні ядра). Рейтингова оцінка регіонального розвитку включає дві складових – статистичну (визначення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, регіональної безпеки) та перцепційну (визначення рівнів перцепційної соціально-економічної привабливості регіонів, побудову їх перцепційних портретів). Найвищий рівень соціально-економічного розвитку характерний для Столичного, Придніпровського та Донецького макрорайонів; Київського, Дніпропетровського, Донецького, Запорізького мезорайонів; найнижчий – Подільського, Центрального, Волинського та Карпатського макрорайонів; Чернівецького, Тернопільського, Закарпатського, Херсонського, Кіровоградського, Рівненського, Хмельницького, Житомирського, Волинського мезорайонів. Найвищий рівень регіональної безпеки характерний для Столичного регіону, найнижчий – Донецького. Рівень перцепційної соціально-економічної привабливості найвищим є для Київського та Кримського, найнижчим – Донецького та Луганського мезорайонів. Чіткі перцепційні портрети мають Столичний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський та Карпатський макрорайони.

6. Статистичне прогнозування передбачає виконання таких послідовних процедур: оцінка чинників регіонального розвитку (з використанням факторного аналізу), ретроспективний аналіз динаміки регіонального розвитку (передбачає виявлення циклічних (на основі спектрального аналізу) та випадкових коливань), побудову, вивчення і використання прогнозних однофакторних (трендових, декомпозиційних, авторегресійних) та багатофакторних (множинної регресії) моделей. Отримані результати свідчать, що у регіонах України можна виділити 2-3 виражених цикли динаміки густоти населення як важливого прогнозного індикатора – 24-26-річні, 12-14-річні та 8-10-річні. Найяскравіше 24-26-річні цикли виражені у Донецькому, Луганському, Дніпропетровському, Київському, Львівському, Закарпатському та Кримському регіонах, найслабше – у Вінницькому, Житомирському, Волинському, Рівненському, Чернігівському. У цих же регіонах 8-10-річні цикли практично не виражені. Для більшості регіонів України протягом останніх 3-5 років характерний перехід від стадії експоненційного скорочення до стадії асимптотичного скорочення індикаторів регіонального розвитку, що унеможливлює використання прогнозних трендових моделей (окрім восьми регіонів України, для яких побудовано прогнозні моделі з використанням логарифмічної апроксимуючої функції). Побудовані модель експоненційного згладжування Голта та авторегресійна модель АRІМА дозволяють визначити, що густота населення найвищими темпами скорочуватиметься до 2010 року у Кіровоградському, Чернігівському, Вінницькому, Хмельницькому, Житомирському, Черкаському, Сумському, Донецькому та Луганському регіонах. Найнижчі темпи скорочення характерні для Івано-Франківського, Львівського, Чернівецького, Рівненського регіонів, а у Київському регіоні відбуватиметься її зростання. Нелінійне прогнозування передбачає визначення точок біфуркації у регіональному розвитку, прогнозування кількості та можливих варіантів формування дисипативних структур у регіонах, їх групування на основі карт самоорганізації, нейромережеве прогнозування суспільно-просторових процесів. Як індикатор розвитку процесів просторової самоорганізації визначено рівні територіальної концентрації та диференціації соціальних негараздів. Про перебування регіону поблизу точки біфуркації свідчать різке зростання рівня концентрації та низькі значення коефіцієнта варіації соціальних негараздів. Такими регіонами в Україні нині є Тернопільський, Херсонський та Черкаський. Регіонами, у яких формуються дисипативні структури, можна вважати території із відносно незначним рівнем концентрації та високими значеннями коефіцієнта варіації соціальних негараздів (Київський та Одеський регіони). Побудована нейронно-кластерна модельна на основі карт самоорганізації у межах північно-центральної та західної частин України дозволила ідентифікувати два чітко виражених регіональних ядра концентрації людської діяльності – Київське та Львівське, навколо яких у формі багатокутників розміщені ядра нижчих рангів.

7. Суспільно-географічне прогнозування виступає науково-інформаційною основою для розробки основних складових державної регіональної політики. Експертне узагальнення результатів оцінки передумов, аналізу синтетичних індикаторів регіонального розвитку, оптимальної територіальної спеціалізації регіонів, циклів, стадій, тенденцій регіонального розвитку дозволяє визначати типи проблемності регіонів та обґрунтовувати відповідні заходи регіональної політики. Визначено перспективні стратегії просторової організації людської діяльності в Україні на макро-, мезо- та мікрорівнях. На макрорівні відповідно до рівня соціально-економічного розвитку, регіональної безпеки, привабливості, сформованості регіонального ядра перспективні стратегічні напрями пов’язані із розвитком зовнішньої периферії; розвитком внутрішньої периферії та рекламно-інформаційним підвищенням презентативності регіонів; розвитком внутрішньої периферії та пріоритетним підвищенням соціальної привабливості; стимулюванням розвитку нових ядер районоутворення. На мезорівні відповідно до рівня концентрації населення та господарської діяльності перспективні стратегії просторової організації людської діяльності пов’язані із розвитком сервісно-інформаційних видів діяльності; розвитком виробничих високотехнологічних видів діяльності у поєднанні з окремими видами сервісно-інформаційної; розвитком виробничих та вузькоспеціалізованих сервісних видів діяльності. З урахуванням процесів самоорганізації на мікрорівні утворення внутрішньорегіональних ядер відбуватиметься у межах індустріальної стадії розвитку, а регіональних – у межах постіндустріальної стадії на основі розвитку відповідних видів людської діяльності.

Публікації автора:

Монографії

1. Мезенцев К.В. Суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. – 253 с.

2. Пістун М.Д., Мезенцев К.В., Тьорло В.О. Регіональна політика в Україні: суспільно-географічний аспект. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. – 130 с. (Особистий внесок автора: розроблено концепцію прогнозування регіонального розвитку, розкрито механізм регіонального програмування, апробовано методику оцінки рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, регіональної безпеки, суспільно-географічного районування).

Навчальні посібники

3. Мезенцев К.В. Регіональне прогнозування соціально-економічного розвитку. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. – 82 с.

4. Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Суспільно-географічне районування України. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2000. – 228 с. (Особистий внесок автора: поглиблено концепцію суспільно-географічного районування, проаналізовано еволюцію розвитку регіонів України, їх територіальну структуру, визначено перспективні напрями подальшого розвитку).

5. Мезенцев К.В., Мезенцева Н.І. Основи зовнішньоекономічної діяльності. – К.: ІТ ФПУ, 2003. – 160 с. (Особистий внесок автора: розроблено методику прогнозування зовнішньоекономічної діяльності).

Статті у наукових фахових виданнях

6. Пістун М.Д., Мезенцев К.В., Тьорло В.О. Сучасні регіональні соціально-економічні проблеми в Україні // Вісник Київського університету. Географія. – 1999. – Вип. 45. – С. 9-11. (Особистий внесок автора: розкрито зміст основних регіональних соціальних проблем).

7. Пістун М.Д., Тьорло В.О., Мезенцев К.В. Суспільно-географічні основи регіональної політики в Україні // Економічна та соціальна географія. – 1999. – Вип. 48. – С. 47-54. (Особистий внесок автора: визначено окремі завдання регіональної політики та регіональні проблеми соціально-економічного розвитку України).

8. Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Особливості господарського освоєння, сучасні проблеми та перспективи розвитку Столичного макрорайону України // Вісник Київського університету. Географія. – 2000. – Вип. 46. – С. 52-55. (Особистий внесок автора: проаналізовано еволюцію та визначено перспективи розвитку Столичного регіону).

9. Пістун М.Д., Тьорло В.О., Мезенцев К.В. Теоретико-методологічна концепція раціонального розміщення продуктивних сил // Економічна та соціальна географія. – 2000. – Вип. 49. – С. 3-12. (Особистий внесок автора: удосконалено систему факторів розміщення продуктивних сил).

10. Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Особливості господарського освоєння, сучасні проблеми та перспективи розвитку Центрального макрорайону України // Вісник Київського університету. Географія. – 2001. – Вип. 47. – С. 64-66. (Особистий внесок автора: проаналізовано еволюцію та визначено перспективи розвитку Центрального регіону).

11. Мезенцев К.В. Прогнозування соціально-економічного розвитку і суспільна географія // Економічна та соціальна географія. – 2001. – Вип. 50. – С. 12-20.

12. Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Регіональна соціальна безпека в Україні // Економічна та соціальна географія. – 2001. – Вип. 51. – С. 121-128. (Особистий внесок автора: здійснено групування регіонів України за рівнем соціальної безпеки).

13. Білей А.В., Мезенцев К.В., Мезенцева Н.І. Демогеографічні аспекти соціального розвитку Київського регіону // Вісник Київського університету. Серія географія. – 2002. – Вип. 48. – С. 53-56. (Особистий внесок автора: проаналізовано вплив демографічних чинників соціально-економічного розвитку регіону).

14. Мезенцев К.В. Історія та методологія суспільно-географічного прогнозування. // Вісник Київського університету. Географія. – 2003. – Вип. 49. – С. 50-54.

15. Мезенцев К.В. Про використання факторного аналізу в регіональних дослідженнях // Економічна та соціальна географія. – 2003. – Вип. 53.– С. 21-28.

16. Олійник Я.Б., Мезенцев К.В. Прогнозування регіонального розвитку як конструктивна функція суспільної географії // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Серія 4. Географія і сучасність. – 2003. – Вип. 10. – С. 11-29. (Особистий внесок автора: розкрито зміст об’єктів, методологічних та методичних підходів до суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку).

17. Мезенцев К.В. Структура інтегрального суспільно-географічного прогнозу регіонального розвиту // Вісник Київського університету. Географія. – 2004. – Вип. 50. – С. 26-29.

18. Мезенцев К.В. Методика біхевіористичного прогнозування регіонального розвитку // Економічна та соціальна географія. – 2004. – Вип. 54. – С. 17-24.

19. Мезенцев К.В. Геоінформаційний підхід до регіонального прогнозування соціально-економічного розвитку // Картографія та вища школа. – 2004. – Вип. 9. – С. 47-56.

20. Мезенцев К.В. Хвилі суспільно-географічного районоутворення в Україні // Вісник Київського університету. Географія. – 2005 – Вип. 51. – С. 38-41.

21. Мезенцев К.В. П’ять принципових питань щодо прогнозування регіонального розвитку // Економічна та соціальна географія. – 2005. – Вип. 55. – С. 20-27.

22. Мезенцев К.В. Визначення ядер районоутворення: математико-картографічний підхід // Картографія і вища школа. – 2005. – Вип. 10.– С. 130-137.

23. Мезенцев К.В. Прогноз регіонального розвитку України з використанням синергетичного підходу // Вісник Київського університету. Географія. – 2006. – Вип. 52. – С. 39-43.

24. Мезенцев К.В. Суспільно-географічне дослідження регіонального розвитку з використанням карт самоорганізації // Картографія та вища школа. – 2006. – Вип. 11. – С. 107-115.

25. Олійник Я.Б., Мезенцев К.В. Систематизація методів суспільно-географічного прогнозування: сучасний підхід // Економічна та соціальна географія. – 2006. – Вип. 56. – С. 3-11. (Особистий внесок автора: розкрито зміст та сфери застосування методів суспільно-географічного прогнозування).

Публікації в інших виданнях

26. Мезенцев К.В., Провотар Н.І. Регіональні соціально-економічні програми: суть, проблеми, досвід // Регіональна політика України: наукові, основи, методи, механізми: Зб. наук. пр. – Львів: ІРД НАНУ, 1998. – Ч.1. – С. 99-103. (Особистий внесок автора: проаналізовано досвід Євросоюзу щодо визначення проблемних територій).

27. Пістун М.Д., Тьорло В.О., Мезенцев К.В. Основні передумови формування і реалізації регіональної політики в Україні // Українське Полісся: вчора, сьогодні, завтра: Зб. наук. праць. – Луцьк, Настир’я, 1998. – С. 114-117. (Особистий внесок автора: проаналізовано соціальні чинники регіонального розвитку України).

28. Пістун М.Д., Мезенцев К.В. Новосад Н.О. Нові форми активізації економічної діяльності в Україні // Науковий вісник Ужгородського держуніверситету. Економіка. – 2000. – Вип. 4. – С. 27-36. (Особистий внесок автора: визначено можливості створення спеціальних економічних зон та єврорегіонів як заходів регіональної політики).

29. Мезенцев К.В. Місце прогнозування в структурі підготовки фахівців з регіонального менеджменту // Географічна наука та освіта в Україні: Зб. наук. пр. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – С. 56-57.

30. Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Економіко-географічні чинники транскордонного співробітництва Північно-Східного макрорайону України // Регіон: стратегія та пріоритети. – №1-2. – Харків, 2002. – С. 26-28. (Особистий внесок автора: проаналізовано еволюцію та визначено перспективи розвитку Північно-Східного регіону).

31. Мезенцев К.В. Становлення регіонального прогнозування як напряму суспільно-географічних досліджень в Київському університеті // Географічна наука і освіта в Україні: Зб. наук. пр. – К.: Обрії, 2003. – С. 77-78.

32. Мезенцев К.В. Перцепція та прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів (економічних ландшафтів) // Феномен ландшафту: частина – ціле – все: Зб. наук. пр. – К.: Б.в., 2004. – С. 94-96.

33. Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Перцепційні портрети регіонів України // Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення: Зб. наук. пр. – Херсон: ПП Вишемирський, 2005. – С. 208-213. (Особистий внесок автора: розроблено та апробовано методику визначення перцепційних портретів регіонів).

Тези наукових доповідей

34. Мезенцева Н.І., Мезенцев К.В. Суспільно-географічні аспекти управління розміщенням продуктивних сил // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (17-18 травня 1999 р.). – К.: Знання, 1999. – Ч.4. – С. 33-34. (Особистий внесок автора: розкрито зміст таксономічного, прогнозного та програмувального аспектів управління розміщенням продуктивних сил)

35. Мезенцев К.В., Мезенцева Н.І. Розробка суспільно-географічної теорії регіонального розвитку // Україна та глобальні процеси: географічний вимір: Зб. наук. пр. за матеріалами VІІІ з’їзду УГТ. – Луцьк: Вежа, 2000. – Т.1. – С. 196-197. (Особистий внесок автора: охарактеризовано основні суспільно-географічні концепції регіонального розвитку).

36. Мезенцев К.В. Методические подходы к общественно-географическому прогнозированию регионального развития // Страны и регионы на пути к сбалансированному развитию: Материалы международной научно-практической конференции (01-04 июня 2003 г.) – К., 2003. – С. 177-178.

37. Мезенцев К.В. Рівень регіональної безпеки як прогнозний індикатор // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (20-21 квітня 2004 р.). – К.: ВГЛ „Обрії”, 2004. – С. 28-29.

38. Мезенцев К.В. Рейтингові оцінки регіонального розвитку // Україна: географічні проблеми сталого розвитку: Зб. наук. пр. за матеріалами ІХ з’їзду УГТ. – К.: ВГЛ „Обрії”, 2004. – Т.2. – С. 144-146.

39. Мезенцев К.В. Нейромережеві методи суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку // Конструктивна географія: становлення, сучасні досягнення та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (28-29 квітня 2006 р.). – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. – С. 68-69.

40. Мезенцев К.В. Методичні новації у прогнозуванні соціально-економічного розвитку регіонів // Регіон-2006: стратегія оптимального розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (15-16 травня 2006 р.). – Харків: РВВ ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. – С. 17-19.