Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Архітектура / Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури


Розенфельд Максим Ілліч. Техностиль в архітектурному формоутворенні і дизайні (друга половина XIX - XX ст.): дисертація канд. архіт.: 18.00.01 / Харківська держ. академія дизайну та мистецтв. - Х., 2003.



Анотація до роботи:

Розенфельд М.І. Техностиль в архітектурному формоутворенні і дизайні (друга половина XІХ- ХХ ст). – Рукопис.

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури. - Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури. – Харків, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню художнього явища «техностиль». Проаналізовано процес історичного розвитку техностилю як єдиного художнього явища, що грунтується на естетико-образній виразності техніки в архітектурі і дизайні з другої половини ХIХ до кінця ХХ століть. Розглянуто основні еволюційні зміни в розвитку ідеології техностилю й охарактеризовано його концептуальну спрямованість на початку III тисячоліття. У дослідження включені техностильові роботи вітчизняних архітекторів і дизайнерів кінця ХХ - початку ХХI століть, визначені особливості пострадянського техностилю. Виявлено ряд закономірностей - сталих у ході генези техностилю властивостей і принципів формоутворення, що визначають його проектну культуру. Автором особо підкреслюються символіко-семантичні основи техностилю, що формують ідейний зміст сучасної архітектури та її місце у загальному постсучасному культурному стані. На основі проведеного аналізу створено історико-теоретичну модель техностилю.

Відповідно до заявленої мети і завдань дисертаційного дослідження, було отримано такі результати:

1. Визначено, що промислова революція ХVIII століття, що викликала процеси реформування просторового середовища й естетики, слугувала передумовою зародження і розвитку техностилю - художнього явища, що поєднує твори, які ґрунтуються на естетичній виразності техніки. Початком розвитку техностилю стала середина ХIХ століття – момент перегляду традиційної пасеїстської (консервативної) естетики і зародження технічної естетики та промислового дизайну. Умовна дата зародження техностилю - 1851 рік – рік спорудження Джозефом Пекстоном Кришталевого Палацу в Лондоні.

2. З урахуванням сформованого поняття “техностиль” і на підставі аналізу напрямків та художніх мов в архітектурі та дизайні, які існували на протязі досліджуваного періоду, був визначений стильовий діапазон явища. До нього належать: структуралізм, футуризм, авангард, конструктивізм, виробниче мистецтво, баухаус, “тотальний дизайн” Б.Фуллера, “атомізм” Міс Ван дер Рое, рух ЕКСПО, японський “метаболізм”, “Аркігрем”, “поп-арт” та “гай-тек”. Окремі твори еклектики, монументалізму, ар-нуво, пластицизму, ад-хоку та особливо деконструктивізму побічно пов’язані з техностилем. Традиція функціоналізму, органічна архітектура, неокласицизм, консервативний постмодернізм не належать до техностилю, або навіть протиставлені йому.

В ході аналізу історичного розвитку техностилю визначено його основні парадигмальні етапи:

а) друга половина ХIХ століття – перше десятиліття ХХ століття. Зародження техностильової культури в умовах стихійного виникнення перших об’єктів індустрії. У суспільно-політичній свідомості – етап формування демократичної соціальної концепції, що характеризується зростанням науки, розвитком механіки й електротехніки;

б) перше десятиліття ХХ століття. Поява у маніфестах футуристів нової естетичної концепції, основою якої була відмова від традиційних пасеїстських уявлень про красу. Формування художньої парадигми техностилю;

в) 20 – 30-і роки ХХ століття. Освоєння нової культурної програми і формування власного дискурсу у вигляді основних принципів модернізму в роботах авангарду, конструктивізму і виробничого мистецтва;

г) 30-і – 50-і роки ХХ століття. Активний розвиток техностилю на основі сформованої художньої мови, стимульований всесвітнім індустріальним зростанням. Закріплення технократичної ідеології. У галузі політичних концепцій – період великих соціальних утопій повного реформування суспільства. Могутнє піднесення галузей науки і техніки, пов’язаних із військово-промисловим комплексом;

д) 50 – 60-і роки ХХ століття. Кульмінаційний період розвитку техностилю – науково-технічна революція на основі досягнень науки і техніки післявоєнного періоду. Радикальний оптимізм технічної утопії, віра в «месіанські» можливості техніки. Посилення і розширення образності техностильової мови. Активне зростання наукових напрямків високих технологій, що забезпечують розвиток. У галузі науки і техніки – автоматизація, атом, космос, хімія;

е) друга половина 60-х – 70-і роки ХХ століття. Спад парадигмального періоду. Завершення оптимізму технократичної програми, розчарування в техніці як засобі соціального реформування одночасно з усвідомленням реальності техногенних катастроф. Введення в техностильову концепцію елементів іронії, театралізації – гай-тек, промисловий асамбляж;

є) кінець ХХ століття. Стабілізація на тлі загальнокультурних явищ постмодернізму, ліберального плюралізму. Послідовний розвиток концептуальних напрямків техностилю у вигляді розширеної типологічної групи тенденцій. Толерантне співіснування в межах техностилю модерністського і постмодерністського напрямків. Вектор подальшого розвитку явища – кібернетична культура, комп’ютерна революція.

Таким чином вирішується друге завдання дослідження – визначення основних етапів історичного розвитку техностилю, на базі чого побудована генетична модель цього художнього явища.

3. У результаті аналізу сучасного стану техностилю виявлено і систематизовано три концептуальні напрямки техностилю наприкінці ХХ століття:

а) гай-тек, або пізній модернізм, – напрямок експериментальної архітектури. Використовуються постійно вдосконалюванні передові технології;

б) індастріел, або псевдотехнологічний напрямок, що експлуатує виразність традиційних техноформ. Використовуються, як правило, «низькі технології», або лоу-тек;

в) кібер-тек, або комп’ютерний техностиль. Напрямок, звернений до пошуку нової мови, засобом якого є перспективи віртуальної культури.

4. На підставі аналізу робіт майстрів пізнього модернізму Н. Фостера, Р. Роджерса, Р. Піано, Ж. Нувеля, а також представників японської школи архітектури створено порівняльну схему індивідуальних особливостей авторських манер і підходів.

5. Визначені основні семантичні властивості пізнього модернізму:

– демократичність архітектури гай-тек, що є головним аспектом формування ідеології цього напрямку;

– екологічність, що сприяє збереженню енергоресурсів, створенню природного середовища і є аспектом психологічного сприйняття гай-теку;

– контекстуальність, що визначає характер інженерного, конструктивного, художнього пошуку і є аспектом взаємодії гай-теку та його оточення.

6. Морфологічні принципи пізнього модернізму є засобом розкриття його семантики, а саме: ідеологія сучасної архітектури розкривається завдяки просторовій прозорості (“атріумність”), тектонічній прозорості (“оголеність”), візуальній прозорості (“скляність”).

На основі аналізу сталих ознак архітектурних творів визначені такі морфологічні принципи гай-теку:

– оголеність об’ємно-просторової структури, що є рішенням тектонічної організації твору. Досконале виконання деталей акцентує їх естетичну виразність, створює індивідуальність художнього образу;

– архітектура «відкритих просторів», або «публічних просторів» є засобом композиційної побудови об’єму. Вільний внутрішній простір підсилює емоційний вплив на глядача, розкриває конструктивну структуру;

– скло є основним виразним матеріалом у гай-теку;

Ці основні морфологічні принципи підсилюються такими побічними:

– динаміка та контраст є композиційними особливостями вирішення образу архітектурного твору;

– каркасний, оболонковий, стержньовий типи конструктивного вирішення є переважаючими;

– колористичне рішення творів здебільшого ґрунтується на ахроматичному підході, але окремою концептуальною групою є сигнально-поліхромні. Принцип колірного кодування і яскравого забарвлення елементів конструктивного каркасу підсилює динамізм і агресивність;

– прозорі та глянцеві фактури є переважними у гай-теку; і сприяє виразності неофутуризму;

7. У ході аналізу індастріелу виявлено основні напрямки його художньої мови:

– мілітарний напрямок. Застосування символів військової субкультури розкриває ідеологію футуризму; сприяє посиленню динамізму, агресивності концепції твору,

– біонічний напрямок. Розкриття цієї теми вирішується використанням «органічної» тектоніки або формами поп-арту, що, взагалі, репрезентує взаємозв’язок природи і техніки.

– напрямок техно-ретро. Естетизація техноархаїки. Нове прочитання традиційних об’єктів техностилю або нереалізованих ідей-проектів піонерів технотечії сучасними засобами;

– технореконструктивний напрямок. Створення нових творів шляхом перефункціювання об’єктів індустріальної культури;

– кінематографічний напрямок. Втілення у реальному дизайні образів і прийомів, які були апробовані у футурологічній кінематографії.

8. У результаті аналізу художньої мови індастріелу і сталих ознак композиції виділено такі морфологічні принципи формування його об’ємно-просторового середовища:

– промисловий асамбляж – безпосереднє запозичення елементів промисловості, яке мають яскраве техностильове наповнення і використання їх у незвичному середовищному контексті;

– використання декоративних можливостей металу і перфорації;

– застосування колористичних рішень, суперграфіки і сигнального колірного кодування, традиційних для об’єктів промкультури. Визначено дві принципові колористичні тенденції: 1) ахроматичну з перевагою сірих відтінків, властивих природному кольору металу; 2) поліхромну, з високим тональним і колірним контрастом, насиченістю кольору і використанням взаємно додаткових кольорів.

9. Визначено принципи формування віртуальних просторових середовищ експериментального напрямку техностилю – «кібер-теку», що перебуває на стадії формування:

а) нелінійна структура організації простору;

б) «випадкова логіка», що дає можливість комбінаторності;

в) оригінальне формоутворення і тектоніка;

г) «прозорість» сприйняття простору;

д) поліхромія і фактурність віртуальних середовищ.

Таким чином досягнуто рішення завдання дисертаційного дослідження – виявлення й опис морфологічних принципів формоутворення в техностилі і визначення їхньої семантики (висновки 5-9).

10. Визначено відмітні риси вітчизняного техностилю кінця ХХ століття:

– переважне поширення індастріелу, що використовує «низькі технології»;

– «інсталяційно-компілятивний» підхід, що відображує пізньомодерністський напрямок техностилю на пострадянському просторі.

Визначено перспективність техностилю в сучасній вітчизняній практиці.

Узагальнюючи вищенаведене зазначимо, що техностиль на початку ІІІ тисячоліття є розвинутим художнім явищем та охоплює різноманітні напрямки людської творчості. Сьогодні він вже не є засобом реформування світу, бо віра у “месіанські” можливості техніки перетворилася на іронію. Техностиль є одним з найбільш розповсюджених художніх мов у архітектурі та дизайні. Ця мова є дуже виразною, в першу чергу, завдяки футурологічній невизначеності та стилістичній необмеженості, а тому техностиль залишається вільним полем для мистецької уяви та фантазії.

Список опублікованих праць

  1. Розенфельд М.І. Хай-тек контекстуальный и нонконформистский – один стиль, две концепции // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. – Х.: ХХПІ, 1998. – Вип. 1. – С.24-26.

  2. Бондаренко В.В., Черніченко С.Є., Розенфельд М.І. Использование современных тенденций архитектурно-дизайнерской практики в дипломном проектировании // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. – Х.: ХХПІ, 1998. – Вип. 4-5. – С. 80-83.

  3. Розенфельд М.І. Стилевой плюрализм, как формирующий фактор дифференциации тенденций дизайна предметно-пространственной среды на современном этапе // Город: Настоящее, прошлое, будущее: Сб. науч. тр. – Иркутск.: ИГТУ, 2000. – С.264-268.

  4. Розенфельд М.І. К 150-летию техноархаики в архитектуре и дизайне. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. – Х.: ХХПІ, 2000. – Вип. 2-3. – С.179-182.

  5. Розенфельд М.І. Хай-тек – позднемодернистское направление техностиля 90-х. //Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. – Х.: ХХПІ, 2000. – Вип. 4-5. – С.20-23.

  6. Розенфельд М.І. Принципи італійського футуризму і парадигма архітектури “хай-тек” // Мистецтвознавство України: Зб. наук. пр. – К.: Кий, 2001. – № 2. – С.303-309.

  7. Розенфельд М.І. Стиль хай-тек и футуроромантизм // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: Сб. науч тр. – Одесса.: ОГАСА, 2001. – Вып 2. – С.44-46.

  8. Розенфельд М.І. «Индастриал» – «декоративная» тенденция техностиля 90-х. // Вісник Харківської державної академії дизайну та мистецтв: Зб. наук. пр. – Х.: ХДАДМ, 2002. – № 4. – С. 64-71.

  9. Розенфельд М.І. О современном состоянии архитектурной системы техностиль // Вісник Харківської державної академії дизайну та мистецтв: Зб. наук. пр. – Х.: ХДАДМ, 2002. – № 6. – С. 156-161.

  10. Розенфельд М.І. Архитектура технологий // Ватерпас. – 2001. – № 1-2. – С. 30-32.

  11. Розенфельд М.І. О пользе, прочности и красоте стекла // Ватерпас. – 2001. – № 4. – С. 44-49.

  12. Розенфельд М.І. Хай-тек – концепція функціональності й декоративності // Пластичне мистецтво. – 2002. – № 1. – С. 48-52.