Теоретико-методологічний аналіз проблеми професійної підготовки соціальних педагогів дав можливість встановити, що в умовах правового становлення поля професійної соціально-педагогічної діяльності, інтенсивного його розширення, проблема підготовки професійних соціальних педагогів набуває особливої актуальності. Її розв’язання пов’язане з пошуком нової парадигми розвитку неперервної освіти – освіти упродовж усього життя, із завданнями модернізації неперервної освіти, впровадженням інноваційних технологій, застосування яких має сприяти усвідомленому професійному самовизначенню, формуванню готовності до професійної соціально-педагогічної діяльності та професійно зумовлених особистісних якостей фахівців. На основі узагальнення результатів дослідження зроблено такі висновки. 1. Здійснений аналіз стану дослідженості проблеми професійної підготовки соціальних педагогів у педагогічній теорії свідчить про значне зростання уваги до вивчення її психолого-педагогічних аспектів упродовж останніх п’ятнадцяти років. Дослідниками обґрунтовано суть соціально-педагогічної діяльності, її основні напрями, зміст, особливості здійснення в установах різного відомчого підпорядкування; охарактеризовано особистість соціального педагога та особливості процесу професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів у ВНЗ, виявлено специфіку їхньої підготовки до роботи в різних сферах соціально-педагогічної діяльності та з різними категоріями клієнтів; виявлено можливості творчого використання прогресивних ідей зарубіжного досвіду професійної підготовки соціальних працівників/соціальних педагогів. Узагальнення результатів вивчення сучасного стану професійної підготовки соціальних педагогів свідчить, що теоретичні напрацювання недостатньо використовуються для подолання суперечностей між постійно зростаючими вимогами суспільства до рівня професійної компетентності соціальних педагогів і реальним рівнем їх професійної підготовленості; між сферами професійної діяльності соціальних педагогів та визначеним напрямом їх професійної освіти; між потребою суспільства в підвищенні престижу суб’єктів соціально-педагогічної діяльності і їх недостатньою професійною компетентністю; між постійним розширенням сфер, функцій, запровадженням інноваційних технологій професійної соціально-педагогічної діяльності і відсутністю системної післядипломної освіти та підвищення кваліфікації; між реальними можливостями навчальних закладів і новими освітніми потребами суб’єктів навчального процесу, споживачів освітніх послуг. 2. У результаті історико-педагогічного аналізу встановлено, що на рубежі XX–XXI століть в Україні склалась унікальна ситуація інтенсивного паралельного розвитку практики професійної соціально-педагогічної діяльності, соціальної педагогіки як галузі наукового знання, спеціальності в напрямах вищої педагогічної освіти і навчальної дисципліни. Виявлено й охарактеризовано основні етапи становлення і розвитку професійної соціально-педагогічної діяльності. З’ясовано, що становлення сучасної професійної соціально-педагогічної діяльності відбувається на основі досвіду, нагромадженого представниками багатьох професій з освіти, культури, охорони здоров’я, спорту, соціального забезпечення та охорони правопорядку, що зумовило своєрідність, міждисциплінарність цього процесу. Суть професійної соціально-педагогічної діяльності зумовлюється загальнолюдськими цінностями. Вона спрямована на активізацію соціокультурних і соціально-педагогічних функцій суспільства, сім’ї, громади, окремої людини. Покликання соціального педагога – створювати систему соціально-педагогічного сприяння реалізації життєвих потреб і можливостей кожної людини, поліпшення якості її життя. З’ясовано, що в сучасних умовах спостерігається тенденція до розширення поля професійної соціально-педагогічної діяльності й кола клієнтів. Обґрунтовано модель особистості соціального педагога; встановлено базові компоненти структури особистості соціального педагога, зокрема: мотиваційний, ціннісний, професійно-особистісний, гностичний, нормативно-правовий, технологічний і функціонально-рольовий. 3. Вивчення зарубіжного досвіду підготовки фахівців для соціальної сфери дало змогу встановити, що у світовій практиці не створено універсальної моделі соціальної/соціально-педагогічної освіти і підходу до визначення освітньо-кваліфікаційних рівнів, змісту освіти, побудови програм, структури, технологій організації навчального процесу. З’ясовано, що загальними підходами, на яких базуються освітні моделі США, країн Західної Європи та багатьох інших країн світу є: етика, ідеали, цінності соціальної/соціально-педагогічної роботи, відданість своїй справі, служіння людям; наявність певної системи вимог до претендентів, що мають намір навчатися соціальної роботи; єдність теоретичного компоненту освіти з практикою соціальної/соціально-педагогічної роботи; прагнення будувати процес професійного навчання у контексті неперервної освіти; орієнтація на підготовку фахівців до професійної діяльності на основі особистісно орієнтованого підходу. До прогресивних ідей зарубіжного досвіду нами віднесено: побудову процесу професійної підготовки соціальних педагогів на основі цінностей соціальної/соціально-педагогічної діяльності і неперервної освіти; удосконалення змісту професійної підготовки з урахуванням вимог світових стандартів; зміщення у професійній підготовці акцентів з кваліфікаційних характеристик на формування професійних компетенцій; використання інноваційних технологій та інтерактивних методів навчання; встановлення партнерської взаємодії між закладами освіти й соціальними установами як базами практичного навчання і потенційними роботодавцями; запровадження інтердисциплінарних спеціалізацій; посилення уваги до проблем прав людини та поліпшення якості її життя; навчання супервізорів – керівників практики. 4. Осмислення концептуальних засад професійної підготовки соціальних педагогів на методологічному, теоретичному і практичному рівнях, дало змогу обґрунтувати положення про те, що професійну підготовку соціальних педагогів доцільно розглядати в контексті неперервної освіти, яка є компонентом цілісної системи освіти України, проте через особливості, притаманні професійній соціально-педагогічній діяльності (особливості становлення і розвитку професійної соціально-педагогічної діяльності, цінності, мета, завдання, функції, напрями, технології здійснення), система професійної підготовки соціальних педагогів має власну інфраструктуру і розвивається відповідно до власних цілей і закономірностей. Її ефективне функціонування потребує врахування особливостей соціально-педагогічної діяльності в Україні, має базуватися на цінностях професійної соціально-педагогічної діяльності, інноваційних технологіях професійної підготовки з урахуванням вітчизняного і міжнародного досвіду, інтеграційних процесів, мати прогностичний характер. 5. Професійна підготовка соціальних педагогів в умовах неперервної освіти розглядається нами як системний, багатовимірний феномен, що має цілісний і неперервний характер й охоплює такі підсистеми: допрофесійну підготовку (актуалізація професійного самовизначення, допрофесійне навчання, професійний відбір), різнорівневе професійно-педагогічне навчання у ВНЗ (освітньо-кваліфікаційні рівні – молодший спеціаліст, бакалавр, магістр), післядипломну освіту (підвищення кваліфікації, самоосвіта, підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня, перекваліфікація, оволодіння додатковими спеціалізаціями). Система професійної підготовки соціальних педагогів передбачає єдність, взаємозумовленість, неперервність і наступність функціонування системотвірних (ціннісний, змістовий, функціональний, технологічний, професійно-особистісний, нормативно-правовий, діяльнісний, діагностично-корекційний) і структурних (допрофесійний, різнорівневий професійний і післядипломний) компонентів, що є необхідною умовою професійно-особистісного формування фахівця, доповнення і поглиблення професійної підготовки, забезпечення можливості навчання упродовж усього життя, переходу фахівця на новий, вищий рівень професійної компетентності, варіативності і можливості інтенсифікації цих переходів. 6. Відповідно до авторської методики на кожному етапі формувального експерименту розроблялися й перевірялися технології допрофесійної, професійної підготовки і післядипломної освіти соціальних педагогів. Обґрунтовано доцільність здійснення поліваріантного підходу до організації допрофесійної підготовки майбутніх соціальних педагогів: у загальноосвітніх закладах, позашкільних навчально-виховних закладах; загонах волонтерів-помічників соціальних педагогів при закладах, установах соціально-педагогічного спрямування, центрах соціальних служб сім’ї і молоді; на факультетах і відділеннях довузівської підготовки, заочних школах майбутніх соціальних педагогів при ВНЗ, відділеннях Малої академії наук, при молодіжних об’єднаннях, центрах молодіжних ініціатив та форм і методів її проведення. Обґрунтовано доцільність багатоваріантних підходів до подальшого розвитку післядипломної освіти соціальних педагогів, що передбачає застосування програм різних за рівнями, тривалістю, напрямами, формами здійснення. Доведено ефективність упровадження в практику ВНЗ технологій особистісно-професійного формування майбутнього фахівця: інформаційних, контекстного навчання, педагогічної комунікації, кредитно-модульного навчання, технологій, що базуються на використанні власного досвіду студентів та ін.; оптимального поєднання теоретичного і практичного компонентів професійної підготовки; залучення студентів до науково-дослідної і практичної соціально-педагогічної діяльності. 7. З’ясовано, що інтегративним показником результативності процесу допрофесійної підготовки старшокласників є рівень сформованості у них готовності до усвідомленого професійного самовизначення, у структурі якого виокремлено мотиваційний, когнітивний і діяльнісно-практичний компоненти. На основі розроблених критеріїв визначалися рівні готовності (високий, достатній, середній та низький ), що відображали кількісну та якісну характеристики цього новоутворення. Інтегративний показник результативності процесу професійної підготовки студентів у ВНЗ (рівень сформованості готовності до професійної діяльності) у дослідженні трактується як складне особистісне утворення, що визначається цінностями соціально-педагогічної діяльності, психологічною готовністю до виконання професійних обов’язків; системною сукупністю професійних знань, умінь і навичок, необхідних для кваліфікованого виконання професійних функцій; сформованістю професійно зумовлених особистісних якостей. У дослідженні визначено такі основні компоненти готовності: мотиваційний, ціннісний, когнітивний, професійно-особистісний, діяльнісно-практичний, аналітичний. На основі кількісної та якісної характеристики цього особистісного новоутворення готовність до професійної діяльності соціального педагога диференційовано за чотирма рівнями – високий, достатній, середній та низький. 8. З’ясовано, що розвиток соціально-педагогічної освіти в Україні має ґрунтуватися на пошуку оптимальної відповідності між традиціями вітчизняної вищої школи і новими тенденціями, притаманними світовій практиці соціальної/соціально-педагогічної освіти, а саме: органічного взаємозв’язку з соціально-економічним і соціально-політичним розвитком країни і перспективами розвитку соціальної і соціально-педагогічної сфер; орієнтованість змісту та організаційних форм професійної освіти на зв’язок теорії з практикою соціальної/соціально-педагогічної роботи та інноваційні тенденції в практичній сфері; врахування історичних надбань, особливостей країни та регіональних відмінностей; запровадження у ВНЗ кредитно-модульної системи, сучасних освітніх та інформаційних технологій, структур управління; широке включення в систему Internet й інтенсивний розвиток дистанційної форми навчання; інтеграція ВНЗ країни з провідними зарубіжними університетами, школами соціальної роботи, що сприятиме створенню освітніх комплексів і приєднанню їх до Міжнародної асоціації університетів, шкіл соціальної роботи і соціальної педагогіки; оновлення процесу професійної підготовки соціальних педагогів у ВНЗ України відповідно до вимог світових стандартів. 9. Розроблено навчально-методичний комплекс, що охоплює авторські програми, навчальні, навчально-методичні і методичні посібники, спрямовані на професійну підготовку соціальних педагогів і цілеспрямоване формування професійно зумовлених особистісних якостей соціального педагога. Зокрема, розроблено й апробовано експериментальну освітньо-кваліфікаційну характеристику та освітньо-професійну програму професійної підготовки соціальних педагогів освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, спеціаліст і магістр; на основі матеріалів дослідження розроблено програму „Школи волонтерів – помічників соціальних педагогів”, „Заочної школи юного соціального педагога”, навчальний план факультету довузівської підготовки із спеціальності „Соціальна педагогіка”, програму курсу „Соціальна педагогіка” і факультативного курсу „Основи професійного самовизначення” для учнів старших класів, програму курсу „Загальна педагогіка”, програму і посібник спецкурсу „Зарубіжний досвід професійної підготовки соціальних працівників/соціальних педагогів” для студентів ВНЗ спеціальності „Соціальна педагогіка”, програму курсів підвищення кваліфікації „Актуальні питання соціальної/соціально-педагогічної діяльності” для соціальних педагогів і соціальних працівників у системі післядипломної освіти. Результати дослідження підтвердили висунуту гіпотезу, досягнуто мету, розв’язано всі визначені завдання. Зафіксовано та емпіричними фактами підтверджено високу ефективність розробленої нами моделі системи неперервної освіти соціальних педагогів. Теоретичні й методичні результати дисертаційного дослідження доцільно покласти в основу розробки програми неперервної професійної освіти соціальних педагогів відповідно до міжнародних стандартів якості і компетенцій і комплексу матеріалів її навчально-методичного супроводу. До подальших напрямів досліджень вважаємо за доцільне віднести: соціально-педагогічний потенціал навколишнього середовища і можливостей залучення фахівців споріднених спеціальностей до соціально-педагогічної діяльності; теоретико-методологічне і дидактичне обґрунтування особливостей професійної підготовки і діяльності фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів; концептуальні засади підготовки соціальних педагогів на основі запровадження міждисциплінарних спеціалізацій, інноваційних підходів до реалізації просвітницьких програм соціально-педагогічного спрямування для волонтерів і фахівців споріднених спеціальностей; психолого-педагогічні та організаційно-методичні засади здійснення моніторингу потреб та аналізу результативності професійної діяльності соціальних педагогів. |
