Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Педагогічні науки / Корекційна педагогіка (сурдопедагогіка та тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка та логопедія)


Супрун Микола Олексійович. Теорія і практика корекційного навчання дітей з обмеженими розумовими можливостями в Україні (друга половина ХІХ - перша половина ХХ століття) : Дис... д-ра наук: 13.00.03 - 2008.



Анотація до роботи:

Супрун М.О. Теорія і практика корекційного навчання дітей з обмеженими розумовими можливостями в Україні (друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.03 – корекційна педагогіка. Інститут спеціальної педагогіки АПН України. – Київ, 2008.

Дисертаційне дослідження присвячене цілісному історико-педагогічному аналізу процесу розвитку корекційного навчання дітей з обмеженими розумовими можливостями в Україні (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.). Проаналізовано основні особливості цього процесу на різних етапах суспільного розвитку країни. Встановлено, що на розвиток корекційного навчання учнів допоміжних закладів освіти у конкретний історичний період впливали соціально-економічні, політичні та культурологічні фактори. У процесі проведення дослідження проаналізовано теоретичні основи зародження навчання учнів з обмеженими розумовими можливостями, його подальший розвиток у зазначений історичний період. Висвітлено аналіз теоретичних, методичних та організаційних засад корекційного навчання розумово відсталих учнів. Визначено прогностичні можливості використання історичного досвіду в сучасних умовах суспільного розвитку. У науковий обіг введено нові історико-педагогічні документи, що сприяло більш об’єктивній оцінці процесу зародження та подальшого розвитку корекційного навчання учнів зазначеної категорії протягом другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.

Розвиток корекційного навчання розумово відсталих дітей в Україні (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.) як окреме цілісне історико-педагогічне явище є актуальною проблемою.

Наявний історико-педагогічний доробок сучасних істориків олігофренопедагогіки недостатньо розкриває генезис системи корекційного навчання розумово відсталих дітей в Україні у досліджувані періоди його розвитку. Наукові праці радянського періоду розвитку допоміжної школи не відповідають сучасним вимогам об’єктивності та альтернативності наукового пошуку.

У процесі проведення дослідження простежено ґенезу, визначено особливості та основні тенденції, проаналізовано вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на зародження, становлення та розвиток системи корекційного навчання дітей з вадами інтелекту в Україні у трьох взаємодоповнюваних площинах: теоретичній, змістовній та організаційно-методичній.

Проведений науковий пошук дав підстави виділити такі періоди розвитку корекційного навчання розумово відсталих дітей: перший період (друга половина ХІХ ст. – перша половина 20 рр. ХХ ст.); другий період (друга половина 20-х рр. – середина 30-х рр. ХХ ст.); третій період (середина 30-х рр. – середина ХХ ст.). Визначення меж періодів є дещо умовним, оскільки навчання, як складний динамічний процес, має значний інерційний потенціал, тому частина ознак одного періоду певний час зберігається в межах іншого.

Аналіз розвитку теорії корекційного навчання учнів допоміжної школи у зазначені історичні періоди проводився з позицій її критеріїв: методологічні основи досліджень; спрямованість наукового пошуку; формування науково-дослідницької проблематики у сфері олігофренодидактики; зв’язок теорії олігофренопедагогіки із практикою роботи спеціального закладу освіти; окремі науковці та наукові школи у сфері корекційної педагогіки; наукова продукція.

Дотримання названих критеріїв дозволило дослідити динаміку розвитку теорії корекційного навчання учнів допоміжної школи (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.).

У процесі проведення дослідження визначено, що саме на початку другої половини ХІХ – кінця ХІХ ст. спостерігалося формування громадської і наукової думки про необхідність навчання і виховання розумово відсталих учнів. Вітчизняна педагогічна громадськість перебувала під впливом передової, прогресивної педагогічної думки стосовно виховання і навчання розумово відсталих учнів.

Кінець ХІХ ст. – 1917 рік характеризувався посиленням боротьби лікарсько-педагогічної громадськості за зміну ставлення держави до розумово відсталих дітей, а також визначення шляхів їх суспільного виховання. У цей період відбувалося становлення теоретичної гілки олігофренопедагогіки. Розробка педагогічних проблем у сфері спеціальної педагогіки того часу була зумовлена піднесенням суспільно-політичного руху, реструктуризацією шкільної справи, що стимулювали інтерес до аномальних дітей.

У 1918 – 1926 роки долалися філантропічні принципи піклування й опіки, осмислювалася сутність, природа дефективності і соціальна значущість суспільної допомоги дітям даної категорії, відбувалося становлення елементів державної системи спеціальних шкіл та пошук теоретичних основ їхнього навчання. Під впливом нової соціально-політичної ідеології відбулися зміни у розумінні методології науки про розумово відсталу дитину – вона стає на позиції виключно матеріалістичної філософії.

Друга половина 20-х рр. – 1936 рік характеризувалася формуванням нових тенденцій у теорії корекційного навчання учнів зазначеної категорії. Цьому періоду була властива наявність суперечностей між представниками лікувальної педагогіки, які робили ставку на “психічну ортопедію”, та соціальної педагогіки, мета якої вбачалася у соціальному вихованні учнів допоміжної школи у процесі формування особистості засобами ігрової, навчальної та інших видів діяльності.

Із 1927-го по 1931 рік спостерігалося посилення уваги до “соціальної реабілітації” дітей з особливостями психофізичного розвитку педагогічними засобами. Зокрема, у цей час широкого розмаху набуло використання різноманітних тестових методик, спрямованих на комплексне вивчення дитини. Значно розширився спектр наукових досліджень методів, форм і засобів навчання учнів зазначеної категорії.

Створення з ініціативи І.П. Соколянського у 1930 році в Харкові Інституту фізичної дефективності стало вагомим імпульсом для розвитку всієї української дефектології і зокрема допоміжного навчання.

Культурно-історична теорія Л.С. Виготського, яка засвідчила, що вищі психічні функції людини формуються у процесі її життя, під впливом соціального середовища, в першу чергу – навчання і виховання, дала можливість виважено оцінити співвідношення біологічного та соціального факторів у розвитку дитини, показати, що його основу становить засвоєння суспільно-історичного досвіду. Утвердженню цих ідей сприяла діяльність українських вчених І.П. Аплера, А.В. Владимирського, Ц.С. Картузанської, І.П. Левінсона, М.М. Тарасевича та ін. Вітчизняні дефектологи довели, що розвиток у дитини відбувається не спонтанно, не шляхом автоматичного розгортання закладених у ній природних можливостей, не пристосуванням дитини до соціального середовища, а у процесі засвоєння нею суспільного досвіду. Таке розуміння специфіки навчання розумово відсталих дітей і методів корекційної роботи досить близьке до сучасного бачення сутності проблем соціалізації особистості.

У процесі проведення дослідження встановлено, що в олігофренопедагогіці тих років відбувається посилення соціального компоненту навчання та виховання розумово відсталого учня. Некоректне оперування поняттям “важка дитина” зумовило його ототожнення із дефініцією “розумово відстала дитина”. На практиці це призвело до істотних помилок у питаннях комплектування допоміжних шкіл, що неминуче викликало втрату їхньої специфіки. Цей період характеризується помилковими установками щодо добору дітей і комплектування ними закладів спеціальної освіти.

Період кінця 30-х – початок 40-х років відзначався значним розвитком вітчизняної олігофренопедагогіки на засадах перегляду попередніх концепцій розвитку корекційного навчання й утвердження його нової методології щодо питань комплектування допоміжних шкіл, в основу чого було покладено принцип всебічного обстеження дітей з метою відмежування справді розумово відсталих від дітей із подібними станами і нормалізації у допоміжній школі навчально-виховного процесу.

У післявоєнні роки відбулося відновлення діяльності НДІД у м. Києві, колектив якого продовжив розробку корекційно-виховного процесу допоміжної школи. Вченими була підготовлена низка наукових та науково-методичних праць, що склали фундамент теорії корекційного навчання розумово відсталих дітей.

Зміст навчання розумово відсталих дітей у зазначені історичні періоди його розвитку досліджувався з позицій його критеріїв: науковість; соціалізаційний зв’язок із життям; зв’язок зі змістом навчання масового загальноосвітнього навчального закладу.

Встановлено, що друга половина ХІХ – кінець ХІХ ст. для допоміжного навчання характеризувався домінуванням філантропічної спрямованості в роботі установ для аномальних дітей. Відповідно і змістова складова цієї діяльності була хаотичною. Кожен заклад мав власний план проведення навчально-виховної роботи. Систематизованого опанування окремих навчальних дисциплін практично ще не здійснювалося.

У дореволюційних спеціальних закладах освіти не було єдиної чіткої системи навчально-виховної роботи. Кожен заклад освіти проводив свій курс навчання, мав свою програму й підручники. З кінця ХІХ ст. по 1917 рік відбувалося накопичення спеціальною школою матеріалу до розробки навчальних програм.

Опрацьовані наукові та архівні джерела дали змогу визначити, що у 1918 – 1926 роках долалися філантропічні принципи піклування й опіки, відбувалося становлення елементів державної системи спеціальних шкіл та пошук змісту навчання їхніх учнів. Були розроблені та впроваджені у допоміжних школах комплексні програми ДВР. Головною метою навчання було визначено формування активності дитини як запоруки становлення колективізму. Ці програми не були спеціально розроблені для допоміжної школи, а адаптувалися до її педагогічних умов, на засадах спеціального підходу і відповідного розподілу змісту матеріалу та його обсягу. Провідне місце у навчальному плані стало належати психічній ортопедії.

Наприкінці 20-х – на початку 30-х років відбувається подальше утвердження комплексного навчання. Одночасно вчені продовжують активний пошук нових підходів до розробки змісту навчання. Першочергова роль у розробці методологічних засад змісту навчання належала Л.С. Виготському.

У 1932 році був запроваджений семирічний термін навчання учнів допоміжної школи (два концентри: перший – 1 – 5 класи, другий – 6 – 7 класи). Одночасно відбувається перегляд місця та ролі комплексного навчання у спеціальній школі.

Досліджено, що у першій половині 30-х років зміст навчання учнів допоміжних шкіл характеризувався зростанням тенденцій до необґрунтованого наближення змісту навчальних програм масової загальноосвітньої школи. Постанова ЦК ВКП(б) “Про педологічні викривлення в системі Наркомосів” (1936 р.) зобов’язувала органи освіти переглянути зміст навчання у допоміжній школі, що мав бути приведений у відповідність із її завданнями.

Опрацьовані матеріали засвідчили, що наприкінці 30-х – початку 40-х років були запроваджені нові програми допоміжної школи, побудовані на засадах повної відмови від комплексного навчання. Змістом ці програми стали орієнтуватися на навчальні програми початкових класів масової загальноосвітньої школи, що ставало перешкодою при здійсненні корекційних навчальних завдань в усіх ланках корекційно-виховного процесу допоміжної школи. Разом із тим, з точки зору структури побудови, розподілу навчального матеріалу за роками навчання, певної завершеності вони мали суттєві відмінності від зазначених документів масової загальноосвітньої школи. Навчальний план допоміжної школи був зорієнтований на отримання учнями поряд із загальноосвітньою відповідну професійно-трудову підготовку. Предметна система викладання набула подальшого розвитку. Загальноосвітні дисципліни були належно представлені. Навчальні програми вміщували спеціальні пропедевтичні заняття з кожної навчальної дисципліни.

У післявоєнний період нові навчальні плани і програми допоміжної школи характеризувалися посиленою професійною спрямованістю навчання. У них значно повніше, ніж у попередніх, враховувалися пізнавальні можливості розумово відсталих дітей. Перші повоєнні навчальні програми допоміжної школи, на противагу попереднім навчальним програмам 1938-го та 1943 року, чіткіше й повніше враховували корекційно-розвивальні завдання навчального процесу. Метою всіх навчальних дисциплін було визначено корекційне спрямування навчального матеріалу, що забезпечувало подолання психофізичних особливостей розвитку розумово відсталих дітей.

Проведене дослідження дало змогу встановити, що організаційно-методичні основи корекційного навчання учнів допоміжної школи пройшли багаторічний шлях свого становлення. Зазначені історичні періоди його розвитку досліджувалися з позицій його критеріїв: науковість; соціалізаційна спрямованість форм, методів та засобів навчання; спорідненість із організаційно-методичними засадами навчання учнів масового загальноосвітнього навчального закладу.

Визначено, що перший період розвитку організаційних засад навчання розумово відсталих учнів (друга половина ХІХ ст. – перша половина 20-х рр. ХХ ст.) характеризується як період становленням практики роботи допоміжної школи.

Формування громадської і наукової думки про необхідність навчання і виховання аномальних дітей на початку другої половини ХІХ – кінця ХІХ ст. стало однією із необхідних умов започаткування цієї галузі освіти. Незважаючи на зростання суспільно-наукової уваги до аномальних дітей, держава практично відмежувалася від вирішення їхньої долі. За винятком окремих благодійних церковних закладів та психіатричних лікарень цими дітьми ніхто не опікувався.

У перші роки ХХ ст. було започатковано системне навчання розумово відсталих дітей (О.С. Грибоєдов, Є.В. Гер’є, В.П. Кащенко, Г.І. Россолімо, І.О. Сікорський, М.В. Чехов, О.Б. Фельцман та ін.). Вченими були всебічно проаналізовані й запроваджені у практику кращі зразки зарубіжного (Е. Сеген, Ж. Демор, О. Декролі, Б. Менель та ін.) і вітчизняного досвіду роботи допоміжних шкіл. Навчання аномальних дітей все більше базувалося на поступовому відході від опікунських функцій, що стимулювало пошук нових ефективних організаційно-методичних засад.

У процесі проведення наукового пошуку встановлено, що в 1918 – 1926 роках відбувалося утвердження елементів державної системи спеціальних шкіл та пошук теоретичних основ виховання і навчання їхніх учнів. Складні соціально-політичні державотворчі процеси мали радикальний вплив на освітню галузь. Започатковується нормативно-правова база роботи освітніх установ, що забезпечувала здійснення соціального виховання учнів. Зросли вимоги до добору учнів – тільки через ретельне всебічне медичне та психолого-педагогічне вивчення в колекторах та у лікарсько-педагогічних кабінетах. Були створені дитячі будинки двох типів – основні та допоміжні. Комплектування допоміжних шкіл відбувалося дітьми трьох категорій: з відставанням у розумовому розвитку через соціальні причини; з легким ступенем розумового розвитку; глибоко розумово відсталих. Провідне місце у навчанні допоміжних дитячих будинків займала психічна ортопедія.

Комплексні програми ДВР, запроваджені у допоміжних школах України в середині 20-х років, базувалися на педологічному підході до аномальної дитини та на формуванні її соціальної активності.

Рішення ІІ Всеросійського з’їзду СПОН (1924 р.) та цілого ряду партійних і урядових постанов зобов’язували державні органи створювати систему спеціальної освіти. Всі діти, які не могли опанувати навчальну програму масової загальноосвітньої школи, мали тепер навчатися у спеціальній школі, в результаті відбулося значне розширення мережі допоміжних шкіл.

У квітні 1932 року замість п’ятирічного вводиться семирічний термін навчання розумово відсталих дітей (два концентри: перший – 1–5 класи: опанування програмою І-го ступеня масової школи; другий – 6–7 класи: підготовка старшокласника до навчання у ФЗУ). Був започаткований відхід від комплексного навчання.

Відмова від комплексного навчання стала сприяти подальшій розробці класно-урочної системи та самостійної роботи учнів. Відбулися зрушення і в розробці теорії різних груп методів навчання (словесних, наочних, практичних) у процесі проведення уроків та в позакласний час.

Встановлено, що навчальний план 1934 року передбачав реорганізацію навчального процесу допоміжної школи. Допоміжне навчання стало прирівнюватися до навчання у масовій загальноосвітній школі, що зумовило нівелювання самої його ідеї.

Постанова ЦК ВКП(б) “Про педологічні викривлення в системі Наркомосів” (1936 р.), була спрямована на перегляд питань організаційно-методичного забезпечення діяльності допоміжної школи. На це був спрямований і наказ республіканського НКО “Про практичні заходи щодо поліпшення навчальної і виховної роботи у спеціальних школах для розумово відсталих дітей і важковиховуваних” (вересень 1936 р.). Допоміжна школа отримала єдину семирічну структуру. Одночасно із загальноосвітньою підготовкою вона мала виконувати специфічні завдання: корекцію особливостей розвитку, зміцнення здоров’я лікувально-педагогічними засобами, професійно-трудову підготовку. У руслі реалізації цих положень 1937 – 1938 року виходять нові програми і навчальний план допоміжної школи. Опанування учнями знаннями в обсязі знань початкових класів масової загальноосвітньої школи стає головним завданням допоміжної школи.

Встановлено, що в історії вітчизняної допоміжної школи кінець 30-х – початок 40-х років характеризується завершенням формування її організаційно-методичних основ.

Утвердженню корекційного навчання розумово відсталих дітей сприяла підготовка дефектологів у Київському педінституті, в Харківській медшколі (дефектологічний відділ), а також на річних курсах при НДІ дефектології.

Післявоєнний розвиток допоміжної школи (1946-й – початок 50-х рр. ХХ ст.) знаменувався становленням її організаційних засад.

Визначення зазначених періодів розвитку корекційного навчання розумово відсталих дітей дало змогу комплексно простежити його динаміку у трьох взаємопов’язаних площинах: теоретичній, змістовій та організаційно-методичній.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми запровадження корекційного навчання у допоміжних закладах освіти. Темою окремого історико-педагогічного пошуку може стати наукова спадщина вітчизняних учених, педагогів вищої школи, відомих діячів органів освіти, дефектологів-практиків, маловідома та невиправдано забута, а також корекційна спрямованість окремих навчальних дисциплін.

Публікації автора:

Монографія

  1. Супрун М.О. Корекційне навчання учнів допоміжних закладів освіти: витоки, становлення та розвиток (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.): [монографія] / Супрун М.О. – К.: Вид-во Паливода А.В., 2005. – 326 с.

Статті у наукових фахових виданнях

  1. Супрун М.О. Реалізація принципу ступеневості у підготовці курсантів закладів освіти пенітенціарного профілю до роботи із розумово відсталими засудженими підлітками / М.О. Супрун // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2000. – №5. – С. 205–210.

  2. Супрун М.О. Методологічне значення для олігофренодидактики творчої спадщини Григорія Ващенка / М.О. Супрун // Науковий вісник Нац. агр. ун-ту. – 2000. – №30. – С. 349–353.

  3. Супрун М.О. Проблема навчання та виховання розумово відсталих підлітків в умовах виховної колонії (історико-педагогічний аспект) / М.О. Супрун // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2001. – №6. – С. 256–262.

  4. Супрун М.О. Організація пропедевтичної практики майбутніх психологів у допоміжній школі-інтернаті (історія питання) / М.О. Супрун // Дефектологія. – 2001. – №3. – С. 37–38.

  5. Супрун М.О. Музей дефектології України: історія його створення / М.О. Супрун // Нові технології навчання: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, НМЦСО, 2001. – Вип. 29. – С. 196–201.

  6. Супрун М.О. Окремі методологічні проблеми сучасних історико-педагогічних досліджень в галузі корекційної педагогіки / М.О. Супрун // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: наук.-метод. зб. – Вип. 2 / За ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. – К.: Науковий світ, 2001. – С. 21–26.

  1. Супрун М.О. Вивчення курсантами закладів освіти МВС України основ дефектології та педології / М.О. Супрун // Зб. наукових праць. – №16. Частина ІІ. – Хмельницький: Вид-во Нац. академії ПВУ, 2001. – С.308–315.

  2. Супрун М.О. Теоретико-практичний внесок наукової школи професора І.Г. Єременка у розвиток корекційної педагогіки / М.О. Супрун // Нові технології навчання: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, НМЦСО, 2001. – Вип. 30. – С. 229–234.

  3. Супрун М.О. Вплив творчості професора О.М. Граборова на розвиток української олігофренопедагогіки / М.О. Супрун // Нові технології навчання: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, НМЦСО, 2001. – Вип. 31. – С. 206–216.

  4. Супрун М.О. Дослідження А.І. Селецьким окремих аспектів історії дефектологічної науки / М.О. Супрун // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, 2001. – Вип. 24. – С. 204–210.

  5. Супрун М.О. Повернення із забуття: О.М. Щербина / М.О. Супрун // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, 2001. – Вип. 26. – С. 205–212.

  6. Супрун М.О. Проблема соціалізації розумово відсталих підлітків (історико-педагогічний аспект) / М.О. Супрун // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2002. Спеціальний випуск. – С. 136–141.

  7. Супрун М.О. Професор О.Й. Теплицька та українська корекційна педагогіка / М.О. Супрун // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, 2002. – Вип. 27. – С. 292–301.

  8. Супрун М.О. З історії класифікації засуджених-підлітків із особливостями розумового розвитку / М.О. Супрун // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2002. – №7. – С. 375–383.

  9. Супрун М.О. Внесок К.М. Турчинської в розвиток теорії та історії вітчизняної корекційної педагогіки / М.О. Супрун // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, 2002. – Вип. 29. – С. 116–126.

  10. Супрун М.О. Історія розвитку шефської роботи у спеціалізованих закладах освіти (корекційно-педагогічний аспект) / М.О. Супрун // Військова освіта: зб. наук. праць. – К.: НМЦВО МО України, 2002. – Вип. 10. – С. 190–199.

  11. Супрун М.О. Психічна ортопедія: історія становлення та розвитку / М.О. Супрун // Нові технології навчання: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, НМЦСО, 2002. – Вип. 32. – С. 194–202.

  12. Супрун М.О. Внесок наукової школи академіка В.М. Синьова в розвиток загальної та спеціальної психолого-педагогічної науки / М.О. Супрун // Нові технології навчання: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, НМЦСО, 2002. – Вип. 33. – С. 137–145.

  13. Супрун М.О. Внесок вітчизняних дефектологів у становлення та розвиток диференційованого навчання учнів допоміжної школи / М.О. Супрун // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, 2003. – Вип. 31. – С. 226–233.

  14. Супрун М.О. Щодо питання вивчення основ історії загальної та спеціальної педагогіки у спеціалізованому закладі освіти / М.О. Супрун // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2003. – №8. – С. 382–389.

  15. Супрун М.О. До періодизації розвитку теорії та практики корекційного навчання учнів допоміжної школи / М.О. Супрун // Нові технології навчання: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, НМЦСО, 2004. – Вип. 36. – С. 18–25.

  16. Супрун М.О. Вплив загальної дидактики на вдосконалення змісту навчання дітей з особливостями розумового розвитку у 30-ті рр. ХХ ст. / М.О. Супрун // Дефектологія. – 2004. – №2. – С. 53–55.

  17. Супрун М.О. З історії викладання в допоміжній школі суспільних навчальних дисциплін / М.О. Супрун, І.М. Русіна // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, 2004. – Вип. 35. – С. 95–102.

  18. Супрун М.О. Із історії становлення теоретичних та методичних основ корекційного навчання дітей із особливостями розумового розвитку (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М.О. Супрун // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, 2004. – Вип. 37. – С. 95–103.

  19. Супрун М.О. Теорія та практика корекційного навчання учнів допоміжної школи в історико-педагогічному аспекті / М.О. Супрун // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: наук.-метод. зб. – Вип. 5 / За ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. – К.: Науковий світ, 2004. – С. 45– 48.

  20. Супрун М.О. Українська історіографія історії загальної та спеціальної педагогіки в контексті розвитку сучасної вищої школи / М.О. Супрун // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2004. – №9. – С. 451–457.

  21. Супрун М.О. Вдосконалення змісту освіти учнів із особливостями розумового розвитку в історії корекційної педагогіки / М.О. Супрун // Дефектологія. – 2005. – №1. – С. 45–48.

  22. Супрун М.О. Основні тенденції розвитку навчання розумово відсталих дітей на різних етапах його становлення (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.) / М.О. Супрун // Дефектологія. – 2005. – №3. – С. 50–52.

  23. Супрун М.О. Проблема гуманізації навчання розумово відсталих дітей в історії олігофренопедагогіки / М.О. Супрун // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: наук.-метод. зб. – Вип. 6 / За ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. – К.: Науковий світ, 2005. – С. 84–88.

  24. Супрун М.О. Основні тенденції розвитку олігофренопедагогіки кінця 20-х початку 30-х рр. ХХ ст. / М.О. Супрун // Нові технології навчання: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, 2005. – Вип. 40. – С. 130–140.

  25. Супрун М.О. Історико-правова освіта учнів спеціальної школи в історико-педагогічному аспекті / М.О. Супрун // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2005. – №10. – С. 451–457.

  26. Супрун М.О. Із історії зародження та розвитку державної опіки над дітьми-сиротами з особливими потребами (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М.О. Супрун // Нові технології навчання: наук.-метод. зб. – К.: НМЦВО, 2006. – Вип. 41. – С. 46–49.

  27. Супрун М.О. Організаційно-методичні витоки навчання розумово відсталих дітей (друга половина – початок ХХ ст.) / М.О. Супрун // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: наук.-метод. зб. – Вип. 7 / За ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. – К.: Науковий світ, 2006. – С. 85–88.

  28. Супрун М.О. Ж. Демор та вітчизняна олігофренопедагогіка / М.О. Супрун // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: наук.-метод. зб. – Т.1. – Вип. 8 / За ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. – К.: Науковий світ, 2006. – С. 174–177.

  29. Супрун М.О. Проблеми і здобутки вітчизняної олігофренодидактики (кінець 30 – початок 50-х рр.) / М.О. Супрун: зб. наукових праць КПДУ: серія соціально-педагогічна. Вип. 6. / Відповід. ред В.І. Співак. Упорядник О.В. Гаврилов. – Кам’янець-Подільський: ПП. Мошинський В.С., 2006. – С. 53–58.

Статті, науково-методичні матеріали та тези науково-практичних конференцій

  1. Супрун М.О. Планування виховної роботи в школах-інтернатах / М.О. Супрун , С.Г. Рожкова // Рідна школа. – 1995. – №5. – С. 32–34.

  2. Супрун М.О. Милосердя / М.О. Супрун, В.В Кобильченко // Світло. – 1997. – № 4. – С. 47–49.

  3. Супрун М.О. Реалізація і розвиток окремих педагогічних ідей В.О. Сухомлинського в умовах сучасної спеціальної школи / М.О. Супрун, Ф.Г. Кочерга, Т.В. Кушнірова // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. – К.: ІЗМН, 1997. – Вип. 21. – С. 168–177.

  4. Супрун М.О. Із досвіду використання дефектологічних знань у процесі підготовки майбутніх психологів ОВС / М.О. Супрун // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. – К.: ІЗМН, 1996. – Вип. 18. – С. 93–97.

  5. Супрун М.О. Окремі аспекти формування професійного інтересу у курсантів закладів освіти МВС пенітенціарного профілю / М.О. Супрун: матеріали доповідей та повідомлень міжнар. наук.-практ. конф. [“Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи”], (Ужгород, 21-22 жовтня 1999 р.) / Ужгородський держ. ун-т. – Ужгород: Ужгородський держ. ун-т, 1999. – Ч. ІІ. – С. 228–236.

  6. Супрун М.О. Корекційно-педагогічна спрямованість навчального процесу пенітенціарних закладів освіти / М.О. Супрун: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [“Актуальні проблеми виховання та навчання студентів із особливими потребами”], (Київ, 11 вересня 2000 р.) / ун-т “Україна” – К.: Університет “Україна”, 2000. – С.165–169.

  7. Супрун М.О. Із історії підготовки кадрів для допоміжних закладів освіти (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М.О. Супрун: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [“Актуальні проблеми професійної підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем”], (Ужгород, 5-6 травня 2003 р.) / Ужгородський держ. ун-т. – Ужгород: Ужгородський держ. ун-т, 2003. – С. 309–312.

  8. Супрун М.О. Формування самооцінки у дітей з особливостями розумового розвитку та її вплив на формування злочинної діяльності (історико-педагогічний аспект) / М.О. Супрун, Р.В. Суханов: зб. наукових праць молодих вчених, курсантів, студентів. – К.: Київський ін-т внутр. справ, 2003. – С. 129–133.

  9. Супрун М.О. Екскурсія / М.О. Супрун // Спеціальна педагогіка: понятійно-термінологічний словник [уклад. В.І. Бондар та ін.]. – Луганськ: Альма-матер, 2003. – С. 123.

  10. Супрун М.О. Дефектологічна спрямованість діяльності наукового об’єднання майбутніх психологів / М.О. Супрун, Р.В. Суханов: тези доповідей четвертої міжнар. наук.-практ. конф. [“Актуальні проблеми виховання та навчання людей з особливими потребами”], (Київ, 26-27 листопада 2003 р.) / університет “Україна” – К.: Університет “Україна”, 2003. – С. 156–157.

  11. Супрун М.О. Вплив філантропічних ідей XVIII-XIX ст. на розвиток загальної і спеціальної педагогіки / М.О. Супрун, В.С. Василюк, І.М. Русіна: зб. наукових праць молодих вчених, курсантів, студентів. – К.: Київський юрид.

ін-т МВС, 2004. – С. 80–88.

  1. Супрун М.О. Профілактика правопорушень як процес соціалізації неповнолітніх з особливостями розумового розвитку (історико-педагогічний аспект) / М.О. Супрун, Р.В. Суханов: матеріали І Кримської конф. [“Реабілітація дітей з особливостями психофізичного розвитку: сучасність і перспективи”], (Сімферополь, 28 листопада 2005 р. ) / Кримський інженерно-педагогічний університет. – Сімферополь: Кримське навчально-педагогічне видання, 2005. – С. 207–212.

    Супрун М.О. Вплив історико-правових знань на формування особистості учня / М.О. Супрун, І.М. Русіна: зб. наукових праць молодих вчених, курсантів, студентів. – К.: Київський юрид. ін-т МВС, 2005. – С. 197–204.

    1. Супрун М.О. Із досвіду взаємодії майбутніх психологів правоохоронних органів та студентів-дефектологів / М.О. Супрун: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [“Деліквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії”], (Одеса, 11-12 лютого 2006 р.) / Одеський юрид. ін-т ХНУВС. – Одеса: Одеський юрид. ін-т ХНУВС, 2006. – С. 293–297.