Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Географічні науки / Економічна, соціальна та політична географія


Трусій Оксана Миколаївна. Територіальна організація наукового потенціалу України : Дис... канд. наук: 11.00.02 - 2008.



Анотація до роботи:

Трусій О.М. Територіальна організація наукового потенціалу України.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.02 – економічна та соціальна географія. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка.-Київ, 2008.

Дисертаційна робота присвячена теоретико-методологічним та методичним питанням формування наукового потенціалу України та обґрунтуванню напрямків підвищення ефективності його використання.

Розкрито сутність поняття “науковий потенціал” як сукупності наукових установ, їх кадрового потенціалу. Розроблено методичні основи дослідження наукового потенціалу. Виявлено функціонально-компонентну структуру наукового потенціалу регіону. Обґрунтовано функціонально-територіальну структуру наукового потенціалу регіону: регіональні (райони наукової діяльності), точкові (вузли, центри наукової діяльності) та ареальні (технопарки, технополіси) елементи. Здійснено оцінку впливу чинників формування і використання наукового потенціалу України. Виявлено регіональні особливості використання наукового потенціалу України. Сформульовані принципи використання регіонального наукового потенціалу: системність, комплексність, інноваційність, альтернативність, гнучке реагування. Розроблені індикатори розвитку наукового потенціалу.

Запропоновані концептуальні засади підвищення ефективності раціонального використання регіонального наукового потенціалу України.

В дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і вирішене наукове завдання – розробка механізму формування наукового потенціалу та концептуальних засад його ефективного використання.

Результати проведеного дослідження дозволили сформулювати такі теоретико-методологічні, методичні та практичні висновки.

1. Науковий потенціал – це цілісна, взаємозв’язана система галузевих і територіальних утворень, що існує на базі територіального поділу праці й охоплює складові наукової діяльності з метою забезпечення належного рівня науково-технічного розвитку країни, регіону. Він має функціонально-компонентну, функціонально-територіальну і функціонально-управлінську структури .

Функціонально-компонентна структура наукового потенціалу – це склад, сукупність його функціональних компонентів – галузей, видів наукової діяльності, що розкривають його роль в процесах спеціалізації і комплексоутворення в регіоні: академічний, галузевий, вузівський, заводський, інші організації, які об’єднують наукові підрозділи і групи музеїв, архівів, бібліотек і книжкових палат, метеослужби, геолого-розвідувальні партії та ін.

2. Сукупність наукових закладів і кадрів, які проводять наукову діяльність, їх фінансове, матеріально-технічне, інформаційне та організаційне забезпечення, що характеризується раціональністю зв’язків і забезпечує додатковий економічний ефект за рахунок взаємодії із виробництвом на певній території формує науково-територіальний комплекс.

Найважливішими принципами раціонального використання наукового потенціалу регіону є: системності, комплексності, інноваційності, альтернативності, гнучкого реагування.

Для суспільно-географічної оцінки використання наукового потенціалу регіону доцільно виділити такі групи індикаторів: а) розміщення та розвитку наукових організацій; б) кадрового забезпечення наукового потенціалу; в) підготовки кадрів в Україні; г) фінансового забезпечення наукової діяльності; д) матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності; е) результативності наукової діяльності; є)зовнішньоекономічної діяльності наукових організацій.

3. Суспільно-географічне дослідженні наукового потенціалу передбачає виконання таких етапів: а) обґрунтування концепції наукового потенціалу регіону та виявлення його як цілісного суспільно-географічного об’єкту; б) визначення чинників формування наукового потенціалу; в) системно-структурний аналіз територіальної організації наукового потенціалу; г) обґрунтування основних напрямків підвищення ефективності використання наукового потенціалу в Україні.

У розвитку наукового потенціалу в Україні можна виділити три історико-географічні зрізи: 1) становлення та розвитку наукового простору (до XVII ст.); 2) систематизації та уніфікації наукової діяльності (XVII - XVIII ст.); 3) інституалізації наукової діяльності та формування науково-територіальних комплексів (XIX - XXI cт.).

4. У 2006 р. загальний обсяг витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт становив 5164,4 млн. грн. (22,4% надходить на виконання фундаментальних досліджень; 15,7% - прикладних досліджень; 51,2% - на виконання науково-технічних розробок). На 1 грн. вкладених коштів отримано 1,04 грн. виконаних робіт. Частка наукового потенціалу у ВВП становила 1,0%. В Україні спостерігається деформація розподілу робіт за їх видами у бік збільшення частки виконаних фундаментальних досліджень (в Україні співвідношення виконаних робіт склалося таким: фундаментальні : прикладні : науково-технічні - 24 : 18 : 58, тоді як в економічно розвинених країнах - 15 : 25 :60).

5. Основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура і докторантура. Після набуття державою незалежності спостерігається розвиток мережі закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів. Так, порівняно з 1991 роком кількість аспірантур зросла в 1,2 рази, докторантур - у 2,6 рази .

Переважна більшість закладів, що здійснюють підготовку аспірантів, підпорядкована шести міністерствам та академіям наук: Національній академії наук України - 27%, Міністерству освіти і науки – 24%, Українській академії аграрних наук – 8%, Академії медичних наук – 6%, Міністерству охорони здоров'я – 5%, Міністерству аграрної політики – 4%. Аналогічна ситуація спостерігається і з підпорядкованістю докторантур.

Аспірантура та докторантура досить рівномірно розподіляються за типами закладів, при яких вони створені. Найбільше число аспірантів і докторантів навчається у галузі технічних, економічних та фізико-математичних наук. Звертає на себе увагу зростання підготовки наукових кадрів у галузі державного управління.

6. У 2006 р. загальна чисельність працівників організацій, які виконували наукові та науково-технічні роботи, складала 160,8 тис. осіб, з яких 80,5 тис. дослідників, 19,7 тис. техніків і 30,2 тис. осіб допоміжного персоналу. При загальній тенденції скорочення чисельності виконавців наукових досліджень і розробок, питома вага фахівців з науковими ступенями поступово зростала. Так у 2000 р. вона становила 14,1%, у 2006 р. - 16,3% . Разом з тим, частка дослідників з науковими ступенями становила 26,2%. В числі дослідників досить вагому частку становили жінки (44%). Майже три чверті числа фахівців з науковими ступенями, зайнятих науково-технічною діяльністю, працювали в організаціях державного сектору економіки.

7. Науковий потенціал України об’єднує 1452 підприємства і організацій: академічний (372 установи і організації); галузевий (831 дослідна установа і організація); вузівський ( науково-дослідні сектори і кафедри 175 вищих навчальних закладів); заводський ( наукові і дослідно-конструкторські підрозділи об’єднань і підприємств 76 установ). Окрему сферу становлять інші організації, до яких належать наукові підрозділи і групи музеїв, архівів, бібліотек і книжкових палат, метеослужби, геолого-розвідувальні партії та ін. Переважає галузевий сектор (57,2%).

8. Функціонально-територіальна структура наукового потенціалу – це співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження наукової діяльності. ЇЇ елементами є: райони, вузли, центри наукової діяльності. За своїм змістом вони можуть бути інтегральними, міжгалузевими та галузевими, за формами територіальної концентрації – регіональними, точковими та ареальними .

9. Конкурентоспроможність національної економіки повинна визначатися темпами впровадження новітніх науково-технічних розробок, рівнем розвитку наукоємного виробництва, ефективністю та динамічністю інноваційних процесів. В Україні на сьогодні відсутня ефективна система забезпечення проведення системних і регулярних прогнозно-аналітичних та стратегічних маркетингових досліджень у сфері науково-технологічного розвитку на середньостроковий та довгостроковий період. Тому створення єдиної системи прогнозно-аналітичних та стратегічних маркетингових досліджень науково-технологічного розвитку для підвищення ефективності державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності, задоволення потреб державного та приватного сектору економіки в об’єктивних і комплексних прогнозах щодо науково-технологічного розвитку, формування конкурентоспроможного вітчизняного сектору наукових досліджень та розробок є найважливішим напрямком перспективного розвитку національної економіки.

10. Необхідно посилити роль державних науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні як основного важеля впливу держави на розвиток прикладних наукових досліджень і розробок, довівши частку таких програм до 30 % від загальної суми коштів, що виділяються в Державному бюджеті на науку. Проведення фундаментальних наукових досліджень важливо здійснювати в основному за кошти Державного бюджету як через базове фінансування наукових установ, так і шляхом конкурсного надання грантів Державним фондом фундаментальних досліджень.

Публікації автора:

Статті у наукових фахових виданнях

1. Олійник Я.Б., Дубина О.М. Географічні аспекти наукової діяльності в Україні // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. – 2003. – № 610. - С. 132-138 (особистий внесок автора: розкрита сутність географічних аспектів наукової діяльності в Україні).

2. Дубина О.М. Територіальна організація фінансового забезпечення наукової діяльності в Україні // Вісник Київського університету. Сер. География. – 2005. – Вип. 51. – С 54-56.

3. Дубина О.М. Територіальна організація підготовки наукових кадрів в Україні // Економічна та соціальна географія. – 2004. – Вип. 55. - С. 225-237.

4. Дубина О.М. Науковий потенціал території як об’єкт суспільно-географічного дослідження // Вісник Київського університету. Сер. Географія. – 2006. – Вип. 52. – С. 54-55.

5. Олійник Я.Б., Дубина О.М. Передумови формування нового напрямку суспільної географії – географії науки в Україні // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. – 2004. – Вип. 4. – С. 196 – 200 (особистий внесок автора: обгрунтована сутність географії науки як нового напрямку суспільної географії).

6. Дубина О.М. Методичні основи дослідження наукового потенціалу регіонів // Економічна та соціальна географія. – 2007. – Вип. 57. - С. 231-236.

Тези доповідей

7. Дубина О.М. Територіальна організація інноваційної діяльності в Україні // Географічна наука та освіта в Україні. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – С. 50.

8. Олійник Я.Б. Дубина О.М. Роль курсу «Теорії розміщення продуктивних сил та регіональної економіки» у підготовці фахівців з економічної і соціальної географії // Модернізація і реформування середньої, вищої і післядипломної освіти в країнах СНД: досвід, проблеми, перспективи: Матеріали ХІІ Міжнародного науково-методичного семінару. Харків 8-12 вересня 2003 р. – Вінниця: Антекс-У Лтд, 2003. - С. 178-181 (особистий внесок автора: розкрита роль курсу в суспільно-географічній підготовці фахівців).

9. Дубина О.М. Ефективність наукової діяльності в Україні // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України. Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (20-21 квітня 2004 р.). – К.: ВГЛ ”Обрії”, 2004. - С. 296-298.

10. Дубина О.М. Зовнішньоекономічна діяльність наукових організацій // Всеукраїнська наукова конференція “Географічна наука та освіта: екологічні та соціальні ризики“. - К.: ВГЛ ”Обрії”, 2005. - С. 166-167.

11. Дубина О.М. Принципи формування регіональних наукових комплексів // Географічні проблеми розвитку продуктивних сил України. Матеріали IV Всеукраїнської наукової конференції (16-17 травня 2007 р.).- К.: ВГЛ ”Обрії”,2007. - С. 68-69.

12. Дубина О.М. Наукові кадри України // Географія в інформаційному суспільстві: у 2-х т. - К.:ВГЛ ”Обрії”, 2008.– Т. ІІ. – С. 44-45.