Семантико-граматичні категорії – це лінгвістичні таксономічні одиниці, що виявляються в результаті наступного (після частиномовного поділу) етапу граматичної кваліфікації словесних одиниць, які через реальні властивості денотатів здійснюють певну компресію на власне граматичні величини або зумовлюють їх появу. Іменник має п’ять СГК: “конкретні – абстрактні іменники”, “власні – загальні іменники”, “дискретні – недискретні іменники”, “збірні іменники” та “одиничні іменники”. Усі іменники поділяються на конкретні (реальної предметності) та абстрактні (граматичної предметності). За специфікою значення й особливостями його представлення СГК іменника української мови виявляють дихотомічну природу (СГК із власне семантичною домінантою – “конкретні – абстрактні”, “власні – загальні” та СГК із квантитативно-дистрибутивною домінантою – решта іменників). Окрім цього, в українській мові наявні іменники, які є одиницями особливого, потенційного, „вільного” СГК-статусу (кінець, ознака, результат, частина тощо). Референційна віднесеність та СГК-статус таких одиниць виявляється тільки в контексті (коливається від словосполучення до речення). Номінуємо такі одиниці іменниками абсолютної синтагматичної природи (ІАСП). Іменниковим лексемам як репрезентантам СГК притаманні функції вторинної (переважно метафорично-метонімічної) номінації, що призводить до транспозиції у сфері СГК. Транспозиція на рівні СГК іменника – це вмотивоване називання іменником первинно не властивого йому денотата (в конкретній ситуації – референта), що зумовлює зміну СГК-статусу цього іменника. У дослідженні розглядаються переважно транспозиція в напрямку поповнення СГК-значень (імміграційна транспозиція). За ступенем закріпленості в мові й відтворення в мовленні транспозиційні значення на рівні СГК іменника поділяються на такі типи: а) узуально закріплені парадигматичні (ті, які зафіксовані лексикографічно й розпізнаються без лексичної дистрибуції: ват, знак, іуда, керівництво, клавіатура, титан тощо); б) узуально закріплені синтагматичні (зафіксовані лексикографічно, розпізнаються за допомогою лексичної дистрибуції (душевний злам, іскра натхнення, одинока соснина) або ж творяться завдяки їй (транспонанти аналітичної збірності арсенал інструментів, батарея пляшок, цілий гарем жінок тощо); в) узуально незакріплені, але такі, що витворюються без порушень норм сучасної української літературної мови; творяться й розпізнаються переважно в синтагматиці – майбутні Шевченки, граніт науки тощо; г) оказіональні (реалізуються переважно в синтаксичних конструкціях, більших, ніж словосполучення, і являють собою специфічні види метафор, метонімій тощо). Транспозиції конверсивного походження охоплюють випадки семантико-словотвірного ізолювання форм числа: однини (погнали німця, український студент) і множини (безкраї очерети, стоять ячмені). Реалізуються в схемах Subabstr Subconcr, Sub concr Sub abstr, Subonym Subapelat, Subindiscr Subdiscr, Subdiscr Subcoll. Конвергенція на рівні транспозиційних значень СГК іменника проявляється в лексикографічному та кваліфікаційному нерозрізненні первинних семантем у низці афіксованих іменників з омонімічними суфіксами абстрактності – збірності й одиничності – недискретності: а) на -ств-(о) (нерозрізнення первинності абстрактної й збірної семантики) – боярство, батрацтво, бурлацтво, кріпацтво тощо; б) на -ин-(а) (нерозрізнення одиничної та недискретної семантики) – вербина, осичина, полотнина, ясенина тощо. Дивергенція як транспозиціогенний фактор виявляє себе у двох видах – словотвірному (приходити (прибувати) – прихід (церковна єпархія) і приходити (наставати, розпочинатися) – прихід (початок) та семантичному (різне засвоєння одного й того ж іншомовного слова, що зумовлює розщеплення його значення: агент, агрегат, акт, апарат, орган, партія, структура, фаза, фактура). Дивергенційні функціонанти мають по кілька значень, не пов’язаних між собою відношеннями перехідності (радіальна полісемія). Десемантизація й дефразеологізація як механізми транспозиційних відношень пов’язані відповідно з втратою категоріальної семантики суфіксами збірності та фразеологічно зумовленої семантики окремими іменниками. Ці механізми є малопродуктивними. Синтаксично зумовлені транспозиції пов’язані з комбінаторикою, позицією, еліпсисом окремих елементів, внаслідок чого одні іменники набувають контекстуального значення інших, синтаксично пов’язаних з ними або елімінованих. Цей аспект потребує окремого вивчення. Щодо співвідношення ролі формальних та семантичних факторів транспозиції у сфері СГК іменника поділяються на а) власне семантичні (метафора, метонімія, семантична дивергенція); б) формально-семантичні (конвергенція, конверсія, десемантизація); в) формальні (еліпсис, контамінація). Одиниці, утворені за участю конверсії та конвергенції (метонімія тут є обов’язковим фактором), вважаємо транспонантами найвищого ступеня, оскільки їхні опоненти (твірне й похідне слово) перебувають у відношеннях додаткової мотивації (зміна числової парадигми та етимологічний синкретизм афіксів відповідно). Транспонанти метонімічно-метафоричного механізму перенесення є транспонантами середнього (достатнього) ступеня. Утворення, що перебувають у відношеннях часткової мотивації (словотвірна дивергенція, семантична дивергенція запозиченого слова, – тобто ЛСВ з відношеннями радіальної полісемії), а також випадки з десемантизацію афіксів категоріальної семантики та дефразеологізацію номінуємо транспонантами низького ступеня перехідності. Іменники, які не пов’язані лінгвальними мотиваційними відношеннями (за культурологічними пресупозиціями на зразок чайка – “Чайка”) або не репрезентують повного набуття іншого СГК-статусу (типу радість – радощі – зміщення в бік конкретності; Волга – “Волги” – зміщення в бік загальності тощо), є псевдотранспозиціями. Щодо місця транспозиційних значень у структурі СГК іменника, то частина з них є основними репрезентантами окремих СГК: а) підкатегорія „власні іменники” (астроніми, одноіменникові назви організацій, артефактів); б) підкатегорія „недискретні” (назви матеріалу за деревиною). Транспозиційні значення СГК іменника широко функціонують у текстах різних стилів. Транспозиційне поповнення більш віддалених від категоріального центру предметності СГК-значень частіше виявляє конотацію. Серед номінацій, які, транспонуючись, набули пейоративної конотації, більшість становлять недискретні поняття. Саме недискретність супроводжується додатковими денотативними семами “невпорядкованість”, “невизначеність”, які трансформуються відповідно в конотативні “безлад”, “хаос”. Реальними й потенційними транспонантами, що надають конотативних відтінків усім вторинним номінаціям, є власні іменники (оцінна або культурологічна конотація). Існують визначені конотативно релевантні транспозиційні схеми: Subconcr Subabstr ; Subindiscr Subdiscr та Subindiscr (coll) Subsing (конотація пов’язана із метафоричним перенесенням сем “нерозчленованість”, “сукупність” на дискретний предмет). Новостворені, авторські та оказіональні транспозиції СГК, у порівнянні з лексикографічно фіксованими, конотують частіше. Транспозиційні відношення у сфері СГК іменника охоплюють узуальні, оказіональні й потенційні вторинні значення, що може стати поштовхом до новітніх досліджень у галузі менталінгвістики, зорієнтованої переважно на концептосферу іменника, мовної синергетики, зокрема іменникової ентропії як міри семантичної визначеності / невизначеності основного мовного знака тощо. |
