У дисертації вирішене важливе наукове завдання, яке полягає у визначенні історичних умов участі України в міжнародній миротворчій діяльності, розкритті ролі і місця її Збройних Сил у підтриманні міжнародного миру, виявленні основних факторів та тенденцій і виробленні наукових рекомендацій щодо підвищення ефективності підготовки та участі українських контингентів у миротворчих місіях. Основні наукові та практичні результати виконаної дисертаційної роботи такі: 1. Аналіз історіографії показав, що ряд дослідників аналізували окремі напрями участі Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності. Проте комплексного дослідження, яке б охоплювало всі основні напрями підготовки до участі та участь підрозділів та частин Збройних Сил України у миротворчих операціях впродовж 1992–2006 років, немає. 2. З’ясовано, що основними факторами, які обумовили підготовку і участь Збройних Сил України у виконанні миротворчих завдань, стали: – воєнно-політична обстановка у світі та навколо України. Оскільки загальна тенденція глобалізації світового розвитку повною мірою поширюється і впливає на процеси формування нової системи міжнародної безпеки, цілком очевидно, що ефективне забезпечення національної безпеки України можливе лише за умов адекватного аналізу, оцінки та екстраполяції на національні інтереси України тих комплексних процесів, що відбуваються в євроатлантичному та світовому просторі безпеки. Україна у своїй миротворчій політиці орієнтується, перш за все, на рішення ООН і розглядає свою участь у миротворчих операціях як певний внесок у діяльність цієї організації в галузі зміцнення миру і безпеки в усьому світі; – нормативно-правове забезпечення участі Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності на території інших держав здійснюється на підставі міжнародних договорів та на умовах, визначених чинним законодавством України. У кожному окремому випадку рішення приймається на політичному рівні на основі ґрунтовного аналізу військово-політичної обстановки в регіоні, майбутніх завдань, рівня небезпеки та загроз тощо; – до виконання завдань у міжнародних миротворчих операціях направляються спеціально призначені і підготовлені військові частини і підрозділи Збройних Сил України, Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, військ Цивільної оборони та інших військових формувань, а також миротворчий персонал; – під час направлення враховували економічні та фінансові можливості України щодо забезпечення запланованих заходів, здатність держави забезпечити і підтримувати виділені сили і засоби для участі в міжнародних миротворчих заходах, можливість налагодження подальших економічних відносин, а також можливість отримувати надходження до бюджету країни за участь у міжнародній миротворчій діяльності. 3. Встановлено, що основними завданнями українських миротворчих контингентів у міжнародних миротворчих операціях в досягненні поставлених завдань були: – спостереження за виконанням умов перемир’я та угоди про припинення вогню, сприяння створенню безпечної обстановки в неспокійних районах; – створення демілітаризованих зон, районів, гуманітарних кордонів; сприяння деконцентрації сил противника та запобігання їх переміщенню та сутичкам; – створення умов для проведення переговорів та інших заходів щодо мирного урегулювання конфлікту, відновлення законності та правопорядку, нормального функціонування державних і громадських установ та організацій; – контроль за місцевістю в зоні відповідальності та діями населення, протидія масовим безпорядкам, сприяння дотриманню прав людини; – ліквідація фортифікаційних споруд, загороджень та мінних полів; – охорона життєво важливих об’єктів; – сприяння наданню й забезпечення безперешкодному постачанню гуманітарної допомоги цивільному населенню. 4. В результаті дослідження виявлено ряд тенденцій: – об’єднання зусиль військових та інших державних структур міліції, митної служби, сил Цивільної оборони тощо; – в ході розширюється співробітництво держав у військовій сфері; – перетворення завдань із суто військових на багатофункціональні із вирішенням широкого кола завдань, серед яких чинне місце відведено гуманітарним заходам. 5. Дисертаційне дослідження дає змогу визначити напрями вдосконалення організації, підготовки та застосування контингентів Збройних Сил України у міжнародній миротворчій діяльності: – під час підготовки й проведення миротворчих операцій і місій у кожному конкретному випадку необхідно чітко визначати їх цілі і мандат, які б не припускали неоднозначного тлумачення реалізованих заходів; операції мають проводитись під єдиним командуванням на основі тісної координації дій з політичним керівництвом, де проходить миротворча місія; – доцільно уточнити назву Закону України "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав", оскільки до інших держав направляються підрозділи і представники не тільки Збройних Сил України, а й Міністерства закордонних справ України (як радники), прокуратури (для забезпечення цивільного контролю за діяльністю українських контингентів за кордоном, оскільки досвід участі України в операціях ООН у Сьєрра-Леоне, Ліберії, Лівані, а також в операції багатонаціональних сил в Іраку показали, що це було б доцільно); – доопрацювати пункт Положення "Про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов’язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН". Так, серед цих випадків не враховано смерть, яка настала внаслідок бойової психологічної травми або важкого вірусного захворювання, які є реальною небезпекою в окремих районах світу (зокрема, в Африці); – розробити та впровадити Програму морально-психологічної підготовки миротворчих контингентів, зосередивши увагу на соціальних стандартах; – доцільно розробити загальні стандарти щодо проведення миротворчих операцій, а також правила щодо застосування миротворцями військової сили та зброї; – бажано розробити Положення про забезпечення міжінституційної взаємодії, максимального інтегрування та взаємодоповнення різних компонентів миротворчої діяльності, насамперед, військового, цивільного та поліційного, що дасть можливість вирішувати завдання щодо політичної та цивільної реконструкції у зоні конфлікту, створення демократичних структур; – пріоритетним напрямом має стати раннє розпізнавання та своєчасне запобігання виникненню військово-політичних криз і збройних конфліктів з урахуванням національної специфіки їх розвитку. Такий підхід створить передумови для нейтралізації або локалізації основних джерел і причин зазначених криз і конфліктів. | 