У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у виявленні та теоретико-методологічному обґрунтуванні основних напрямів реформування системи місцевого управління в Україні з врахуванням практики зарубіжних держав. Апробація отриманих наукових результатів, їх використання у практиці доводять, що вихідна методологія, яка є основою дослідження, правильна, мета – досягнута, а гіпотеза підтвердилась. На підставі отриманих результатів сформульовані певні висновки та пропозиції. 1. Аналіз теоретико-методологічних напрацювань з означеної проблематики засвідчив, що інтерес до вивчення досвіду зарубіжних держав, зокрема у сфері місцевого самоврядування, дедалі зростає. Здебільшого увагу фахівців привертає вивчення механізму функціонування органів місцевого самоврядування в сучасних державах. Проте, органи місцевого самоврядування не поодинокі суб’єкти на певній території щодо надання послуг населенню, оскільки у більшості зарубіжних держав управління місцевими справами здійснюється також і через призначені з центру органи державної адміністрації на місцях, а відтак, взаємодіючи ці суб’єкти формують систему місцевого управління, яку на сьогодні досліджено не достатньо. У зв’язку з необхідністю проведення низки реформ в Україні, актуалізуються історико-теоретичні та правові дослідження організації та функціонування місцевого самоврядування в зарубіжних державах, як елемента системи місцевого управління, проведені за допомогою компаративного аналізу. 2. Доведено, що понятійно-категорійному апарату з означеної проблематики властиве певне розмаїття сутності понять, семантичні розбіжності термінів, що аж ніяк не сприяє впорядкованості їх використання. З’ясовано, що значна кількість нормативно-правових актів та фахової літератури присвячена територіальній організації влади, у яких розкрито її інституційно-функціональні та інші аспекти, проте не містять її дефініції. Пропонується авторське визначення поняття “територіальна організація влади”. Устрій суб’єктів влади в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи адміністративно-територіального рівня держави пропонується визначити як модель організації влади на місцях. Розроблено та запропоновано модель територіальної організації влади. 3. Аргументовано, що не менш спірним є сутність поняття “місцеве управління”, зміст якого вдосконалено. Узагальнюючи та систематизуючи результати досліджень, запропоновано поняття “система місцевого управління”. Запропоновано модель місцевого управління в Україні. Трактуючи систему місцевого управління як частину системи територіальної організації влади, крізь призму означених елементів розглянуто моделі місцевого управління зарубіжних держав. На сьогодні виокремлено три основні системи місцевого управління: англосаксонська, континентальна та змішана, кожна з яких має свої особливості. 4. Різні інтерпретації сутності місцевого самоврядування на понятійному рівні є наслідком розрізнених за суттю концептуалізацій (підходів, теорій, концепцій, узагальнень, класифікацій), сформованих у процесі державотворення, що впливає не тільки на самі дефініції, але й пов’язаних із цим основні положення, завдання, принципи, функції відповідних інституцій, взаємовідносини з іншими суб’єктами тощо. З’ясовано, що окремі положення основних теорій (громадівської, державницької та муніципального дуалізму) відображені у чинному законодавстві України у сфері місцевого самоврядування. Найпоширенішою з них, яка відображає правовий статус органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах, є теорія муніципального дуалізму. Висвітлено основні ознаки сучасного місцевого самоврядування зарубіжних держав: формується та діє від імені місцевого населення (в Україні – від імені та інтересах територіальних громад), територіальність, організаційно-правова та функціональна самостійність, рівень якої закріплено чинним законодавством кожної країни. Традиційно у країнах англосаксонської системи самостійність органів місцевого самоврядування є вищою та різноманітнішою у порівнянні з країнами континентальної системи. 5. Встановлено, що статус органів місцевого самоврядування в унітарних державах визначається центральною владою і закріплюється у конституції. У федеративних, здебільшого, це є виняткова компетенція суб’єктів федерації. У конституціях зарубіжних держав визначено основи функціонування органів місцевого управління, проте, чітке визначення поняття сутності “місцеве управління” чи “місцеве самоврядування” відсутнє. Окрім того, в конституціях: перелічені основні адміністративно-територіальні одиниці, разом з тим закріплюється право створення відповідним законом інших, що дає змогу в умовах соціальних та економічних змін, швидко проводити суттєві реформи без внесення змін до конституції; немає деталізації, вичерпного переліку функцій місцевого самоврядування, як складової системи місцевого управління. Зазвичай, ці функції встановлюються відповідним законом; поширеним є положення про делегування повноважень органів державної влади органам місцевого самоврядування та прямо проголошується автономія, незалежність органів місцевого самоврядування, їх право захищати свої права в судовому порядку; прямо встановлюється право органів місцевого самоврядування самостійно запроваджувати місцеві податки як основне чи суттєве джерело наповнення місцевого бюджету; вказується наявність контролю за діяльністю органів місцевого управління, тобто, держава може втручатись в їх діяльність тільки за умови, що таке втручання необхідне для захисту законності та у спосіб, визначений законом. Законодавство зарубіжних держав в різний спосіб регулює форми діяльності органів місцевого управління, залежно від статусу, що впливає на спосіб формування, обсяг функцій та повноважень, порядок прийняття рішень. 6. Досліджено систему адміністративно-територіального устрою зарубіжних держав, яка здебільшого є дво- та трирівневою. Окрім того, з огляду на історичні, соціальні та територіальні особливості країни, можуть утворюватися адміністративно-територіальні одиниці з особливим статусом. Впродовж останніх десятиріч спостерігаються тенденції пристосування територіальної структури держав до загальноєвропейських стандартів: укрупнення адміністративно-територіальних одиниць найнижчого рівня (Німеччина, Австрія, Бельгія), введення ще одного рівня (повіти у Польщі), створення регіонального рівня управління на місцях (Франція, Бельгія) з метою оптимізації управління цими територіями. 7. З’ясовано, що у зарубіжних країнах відсутнє єдине трактування юридичного підґрунтя компетенції органів місцевого управління, але спосіб його визначення різниться. Щодо власних повноважень, то в зарубіжних країнах існують два способи регулювання компетенції органів місцевого самоврядування: позитивного регулювання, притаманний країнам з англосаксонською моделлю місцевого управління (США, Великобританія) та негативного регулювання повноважень, поширений у країнах з континентальною та змішаною моделлю місцевого управління (Франція, ФРН, Польща). Здійснено аналіз власних і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування різних адміністративно-територіальних рівнів, поряд з якими у законодавстві багатьох країн виокремлені обов’язкові та добровільні повноваження, які засвідчують відповідно державний та самодостатній рівні забезпечення їх діяльності. Розподіл компетенції між органами влади у країнах англосаксонської моделі здійснюється за об’єктами регулювання та повноваженнями, перелік яких чітко визначений, а в країнах континентальної моделі – за сферами та напрямами діяльності, що властиво для органів місцевого управління в Україні. Встановлено, що делеговані повноваження можуть надаватись як центральними органами влади (парламентом, урядом, міністерствами, відомствами), так і органами державної влади місцевого рівня органам місцевого самоврядування, у виконанні яких останні є підзвітні тим суб’єктам, які їм делегували. За тривалістю виконання ці повноваження є постійними і тимчасовими. На практиці органи місцевого самоврядування зарубіжних країн володіють правом повернення делегованих повноважень, що пропонується закріпити у чинному законодавстві України. 8. З’ясовано, що ефективне функціонування місцевого управління залежить від їх фінансової самодостатності. Основою фінансової автономії місцевого управління є місцеві бюджети, дохідна база яких формується з таких джерел: податків, неподаткових надходжень, державних дотацій і субсидій, позик. Досліджено, що здатність органів місцевого управління надавати високоякісні соціальні послуги базується на постулатах: сильній і надійній базі доходів зі значною часткою власних та раціональному розподілі видаткових зобов’язань між різними рівнями управління. 9. Висвітлено відмінності у здійсненні контролю та нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування у країнах різних систем місцевого управління. Розрізняють види контролю: державний, громадський та самоконтроль органів місцевого управління. Об’єктами контролю є власні та делеговані повноваження. Залежно від об’єкту, застосовуються відповідні форми контролю: загальний правовий нагляд за власними повноваженнями (превентивний, ретроспективний) та спеціальний фаховий нагляд за делегованими повноваженнями. 10. Запропоновано з метою наближення моделі місцевого управління в Україні до європейської, здійснити реформи: у сфері адміністративно-територіального устрою, зокрема: законодавчо визначити статус адміністративно-територіальних одиниць та критерії їх виокремлення; підвищити роль проміжного рівня управління через запровадження виконавчих органів місцевого самоврядування; сформувати державну політику щодо об’єднання територіальних громад. функціональні та процедурні реформи місцевого управління шляхом: чіткого розподілу повноважень за рівнями управління; вирішення питання укрупнення чи об’єднання громад задля досягнення їхніх спільних цілей; системи фінансового забезпечення органів місцевого управління, через: удосконалення механізму міжбюджетних відносин; збільшення частки місцевих бюджетів у зведеному бюджеті; удосконалення системи місцевих податків; формування системи фінансово-кредитних установ, що дасть змогу використовувати позиковий механізм: місцеві цінні папери, комунальне кредитування тощо. Дослідження інституту місцевого управління у зарубіжних країнах наочно демонструє цінність цього досвіду для України, за адаптації якого підвищиться рівень розвитку територіальних громад та відповідно місцевого управління в системі територіальної організації влади. |