У результаті проведеного нами дослідження зроблено висновки, основні з яких виносяться на захист. 1. Встановлено, що вітчизняні історико-наукові, зокрема історико-аграрні дослідження недостатньо комплексно відтворюють спрямованість та окремі етапи розвитку вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи, а саме проблему становлення й діяльності Української академії сільськогосподарських наук у 1956-1962 рр. Відсутність узагальнюючого аналітичного дослідження з даної проблеми і певна фрагментарність історіографічних розвідок висуває на перший план важливість опрацювання джерельної бази, насамперед комплексу архівних матеріалів, як основи для вивчення історії розвитку дослідної справи в Україні у 50-60-х роках ХХ ст. Обґрунтовано, що представлена джерельна база є достатньою для цілісного і всебічного дослідження поставленої наукової проблеми. 2. У результаті системного аналізу суспільно-політичної та економічної ситуації досліджуваної доби з’ясовано, що в цей самостійний, виокремлений період вітчизняної історії активізуються темпи розвитку виробництва, починає зростати добробут населення, але через 5-6 років увага до аграрних питань дещо послаблюється. Проблеми суспільства віддзеркалювались у науковому середовищі: поява об’єднуючого і координуючого центру – Української академії сільськогосподарських наук – сприяла активізації науково-дослідної діяльності в сільськогосподарській галузі народного господарства України, але внаслідок згортання “радикального реформаторства” система організації аграрної науки знову повернулася до стану міжвідомчої розпорошеності. 3. Встановлено, що аграрна наука України, яка багато років зазнавала політичної залежності, надмірної плановості й централізації, попри безліч втрат і перешкод продовжувала збагачувати скарбницю знань та зміцнювати науковий потенціал. Вчені досягли вагомих результатів у різних галузях сільськогосподарської науки, таких як агробіологія, тваринництво, лісівництво і агролісомеліорація, гідротехніка і меліорація, ґрунтознавство та агрохімія, фізіологія живлення рослин. Після подолання наслідків “лисенківщини” аграрна наука врешті стала на творчий шлях наукового пошуку. Проте міжвідомча розпорошеність не дозволяла зосередити зусилля науковців на пріоритетних напрямах розвитку аграрного виробництва. Агрополітичні рішення часто передували науковим висновкам, що змушувало науковців проводити ті дослідження, що визначалися як актуальні, саме партійно-державними органами. 4. Потреба в удосконаленні управління наукою й поліпшенні дослідної справи зумовила створення розгалуженої мережі науково-дослідних установ, упорядкування структурних підрозділів Академії, реорганізацію сфери наукових досліджень, що дозволило об’єднати провідних учених-аграрників і конкретизувати проблеми сільськогосподарського виробництва, які вимагали невідкладного вирішення. У структурі Української академії сільськогосподарських наук науково-методичні функції виконували п’ять Відділень, у межах діяльності яких здійснювалося комплексне виконання наукових програм за основними напрямами у 1957-1961 рр. 5. З’ясовано, що у досліджуваний період вітчизняну аграрну науку збагачували вагомими здобутками такі видатні вчені: В.Я. Юр’єв, П.В. Кучумов, Ф.Г. Кириченко, Б.П. Соколов, В.О. Козубенко, В.М. Ремесло, С.Х. Дука, О.К. Коломієць, О.В. Попов, А.С. Диба, Г.А. Оношко П.А. Власюк, Л.К. Гребень, О.В. Квасницький, В.О. Поварніцин, Д.В. Воробйов, М.О. Тюленєв, І.Н. Романенко, Л.М. Клецький, К.Г. Телешек. 6. Наприкінці 50-х років минулого століття формувалися наукові школи академіка П.М. Василенка, академіка ВАСГНІЛ І.І. Мартиненка, академіка АН УРСР П.А. Власюка, професорів М.О. Зеленського, М.Г. Городнього, Б.Й. Логгінова, С.І. Лебедєва, К.Б. Свєчина, П.Д. Пшеничного, М.А. Кравченка, В.В. Нікольського, В.Ф. Пересипкіна, члена-кореспондента ВАСГНІЛ І.Н. Романенка. 7. У цілому, підвищення врожайності основних сільськогосподарських культур на початку 60-х років минулого століття відбувалося за рахунок вдосконалення структури посівних площ (посівів більш продуктивних культур); сортозаміни; системи насінництва, що дозволяла використовувати високоякісне насіння; застосування органічних і мінеральних добрив, засобів захисту рослин; зрошення; вдосконалення системи сільськогосподарських машин. Результати селекційних досліджень та впровадження інтенсивних технологій вирощування визначили потенційно високий рівень врожайності основних зернових культур та їх якість. 8. Встановлено, що за період свого нетривалого функціонування Українська академія сільськогосподарських наук забезпечила комплексне виконання дослідницької роботи науково-дослідними установами від початку наукових розробок до завершення та впровадження результатів наукових досліджень у виробництво за допомогою дієвих механізмів координації науково-дослідної роботи між інститутами і станціями системи УАСГН, а також АН УРСР, АН СРСР, ВАСГНІЛ. 9. Здійснена в досліджуваний період унікальна спроба поєднання наукового пошуку із навчальним процесом сприяла зближенню сільськогосподарської науки й вищої освіти. Це значно покращувало рівень підготовки не тільки фахівців, а й спеціалістів вищої кваліфікації і наукових кадрів. Однак таке об’єднання не виявило суттєвого впливу на наукову діяльність. Було налагоджено співпрацю між науковцями і педагогами, скоординовано тематику науково-дослідних робіт та об’єднано керівництво науковими програмами. Проте в цьому питанні залишалося багато недоопрацювань, почасти організаційних: недостатнє застосування нових методів досліджень, незначна кількість госпдоговірної тематики, неврегульоване впровадження у виробництво результатів досліджень, пропозиції Навчальної частини не включались до загальноакадемічних планів впровадження завершених робіт. 10. До негативних чинників впливу на аграрну науку в зазначений період слід віднести започаткування руйнівних процесів, зумовлених кількома обставинами: 1) впливом адміністративних механізмів тогочасної влади на організацію наукових досліджень і розвиток інфраструктури дослідних установ; 2) ігноруванням об’єктивної закономірності, коли впровадження наукових розробок у виробництво є найефективнішим стимулятором нових досліджень; 3) низьким суспільним авторитетом результатів досліджень та особистої заслуги новатора-дослідника; 4) формуванням негативної громадської думки про аграрну науку, перекладанням на неї прорахунків і невдач у сільському господарстві. 11. У цілому, прийняті після вересневого пленуму (1953 р.) заходи стимулювали подальший розвиток сільськогосподарського виробництва. Із середини 50-х років ХХ ст. сільське господарство вперше стало рентабельним. Середньорічні темпи зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції у 1954-1959 рр. перевищили 7%. Неподільні фонди збільшувалися щороку в колгоспах на 21,8%, у радгоспах – на 16%. Підвищилися валові збори та врожайність зерна, збільшилося поголів’я худоби. Проте зростаюча результативність виявилася нестабільною. З 1958 р. у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо протягом 1951-1958 рр. обсяг валової продукції збільшився на 65%, то з 1959 по 1964 р. – лише на 22%. Середньорічні темпи розвитку сільського господарства зменшилися до 2% на рік, виробництво продуктів тваринництва майже не зростало. 12. Результати проведеного дослідження дозволили зробити висновок, що створення і діяльність Української академії сільськогосподарських наук, цього унікального творчого об’єднання, що не мало аналогів на теренах колишнього СРСР, відіграли важливу роль у подальшому розвитку вітчизняної дослідної справи у другій половині минулого століття та сприяли досягненню сучасних знань з різних напрямів аграрної науки. |
