У Висновках підсумовуємо результати дослідження. Вивчення історії української духовної пісні показало, що західноєвропейська духовнопісенна традиція (католицька та протестантська богослужбова, а також позабогослужбова, що належала до обох конфесій) стала однією зі складових у формуванні вітчизняної. Український духовнопісенний репертуар XVII-ХХ ст. представлений трьома функціональними різновидами пісень: позалітургічними, паралітургічними та літургічними, у формуванні якого відіграли важливу роль пісні західноєвропейського походження.
Позалітургічна пісенність виникає в українському православному середовищі, яке змінило функцію європейських пісень з богослужбової на позабогослужбову. Рецепція західноєвропейського репертуару йшла передусім через використання елементів пісенних творів (усталені й типізовані звороти музичної мови, спосіб віршування, запозичені теми та сюжети пісень тощо). Разом з тим в українському позабогослужбовому репертуарі налічувалося не менше двадцяти перекладених пісенних творів, з яких десять були популярними протягом тривалого часу.
Паралітургічна пісенність почала розвиватися у XVIII ст. у зв’язку з діяльністю на західноукраїнських землях Уніатської Церкви, де почали поширюватися деякі практики з латинської літургії, а саме спів духовних пісень на богослужінні. Близькість до латинської літургічної традиції проявися у збільшенні кількості запозичених пісень, яких в рукописах XVIII-ХІХ ст. західноукраїнського походження було не менше п’ятдесяти, а також у збагаченні репертуару завдяки перекладу пісень тих жанрових груп, які не були представлені в позабогослужбовому репертуарі.
У ХХ ст. з’являється третій напрям вітчизняної духовної пісенності – літургічний, який розвивається в християнських конфесіях іноземного походження - протестантській та римо-католицькій - з 90-х рр. ХХ ст., які почали створювати пісенний богослужбовий репертуар українською мовою. У зв’язку з діяльністю Римо-Католицької Церкви, у якій зараз йде активний процес залучення пісень з європейського репертуару, частина яких вже була перекладена триста чи двісті років тому, можна говорити, що сьогоденні переклади є не лише створенням нової, а й органічним продовженням на сучасному етапі багатовікової вітчизняної духовнопісенної традиції.
Порівняння типологічно споріднених процесів дозволило ясніше уявити історію жанру духовної пісні, а також підтвердити деякі гіпотези, висловлені у роботі.
|