У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.
1. Висунута ідея «українського модерн-баяна» як мистецтва баянної гри, що склалася в паралелях вітчизняної та зарубіжної творчості і апробована видатними митцями, а також певним внеском автора дослідження, логічно-аналітично осмислена в даній дисертації і запропонована як концепція мистецтва «модерн-баянної» гри. Остання в аспекті «українського модерн-баяна» на рубежі двох століть є наслідком еволюційного розвитку як невід’ємної складової процесу становлення мистецтва світового «модерн-акордеона» у другій половині ХХ століття, якому сприяла тріада чинників: діяльність високоталановитих виконавців-новаторів, удосконалений майстрами інструментарій і оригінальна творчість композиторів для цього класу інструментів.
2. Вказана концепція мистецтва «модерн-баяна» як вітчизняної версії акордеонної гри професійних митців другої половини ХХ століття полягає в наступному:
а) єдність виконавсько-композиторської ініціативи у складенні оригінальних композицій для баяна як «музики для слухання» з включенням тембрально-сонорних ефектів у функції конкретно-графічних показників, носіїв архетипових смислів музики поставангардного мистецтва;
б) практика діяльності митців вищого рівня в композиторській творчості, таких як японець Ю.Такахаші, норвежець А.Нордхейм, німці Г.Катцер і В.Дінеску, росіяни С.Губайдуліна та Е.Денісов, українці Є.Станкович, О.Щетинський, К.Цепколенко та ін. показала, що їх спосіб написання для акордеона (баяна) базувався на фактурно-сонорних пропозиціях майстрів-виконавців. Це були не тільки адресати бажаних виконавських рішень, але це були певні співавтори, оскільки традиційна композиторська освіта базувалася і базується до цього часу на знаннях інструментів іншого роду, ніж акордеон (баян). Прийоми, виразні знахідки видатних баяністів: М.Елегарда, Ф.Ліпса, ін., а також автора даної роботи, були не просто «включеними» в твори названих композиторів, але складали деяке «стрижневе» утворення, «навколо» котрого «нарощувалося» художнє ціле як єдина смислова система.
3. Сформульовано концепцію «модерн-інтонування», яке сполучає тонову процесуальність класичної музики із статикою сонорно-кластерних утворень музики кінця ХХ початку ХХІ століття. Адже статика сонору-кластера і речовості «міхового дихання» сполучена із вишуканою палітрою агогічно-ритмічних подань цього звуко-комплексного утворення (музичною структурою нового типа), зумовленого іманентністю самого інструмента, за законами мовного інтонування.
Доречним тут є введення поняття «екстатики» відносно змісту інтонованих в модерн-музиці шарів-комплексів в певній паралелі до ігрової екстатики церковного передзвону, молитовного зосередження в літургійному дійстві, що органічно на протязі служби. Інтонування не стільки адаптовно-мовне, яке домінує у класичному мистецтві, але екстатично-ігрове, яке у вигляді ігрової комбінаторики має місце і в академічній творчості. Баянно-акордеонне інтонування, що поєднує акордеонну класику і модерн-мистецтво, базується на ігровій екстатиці, для якої не інтервально-звуковисотні змінності, але ритмо-тембральні, динамічно-агогічні перетворення складають сутність втілення «ігрових фігур» у звуковеденні.
Звідси майстерність баянно-акордеонної гри (за М.Давидовим), визначеної мікро- інтонуванням: екстатика сонору-кластеру у винаходах тембральної речовості та динамічно-агогічного, ритмічного різноманіття у поданні базисного звукоутворення. Вказаний виразний пласт екстатичних засобів спостерігаємо і в процесуальності гармонічно-ладових утворень класичного мистецтва.
4. Запропонована концепція «модерн-баян» має свою життєздатність і перспективність в Україні, яка «волею історичних обставин опиняється у зоні пересічення традицій Заходу та Сходу».
5. Головним чинником становлення цього новітнього мистецтва в Україні стала творчість відомих національних композиторів-симфоністів, детермінована діяльністю провідних баяністів-виконавців. Унікальність української «нової» баянної музики кінця ХХ початку ХХІ столітя полягає в тому, що «ознаки нової музичної сучасності» (засоби виразності) не суперечать класичній речовності, а навпаки спрямовані на формування «мови почуттів». В ній панує естетика «наслідування життя», глибоко філософічна і водночас релігійна, яка органічно поєднується з абстракціонізмом, фантастикою, ірреальним, віртуальним, встановлюючи домінанту могутності Космосу і Бога.
6. Прогресивна творчість одеських композиторів в галузі «нової» музики, яка формує нову якість «модерн-баян», виділяється як за якісними (на рівні світових досягнень сучасної композиції), так і за кількісними показниками (більш ніж в інших регіонах України), а також наявність престижного фестивального форуму «нової» музики, який послідовно і регулярно презентує цю творчість в контексті прогресу світового мистецтва, дають підставу називати Одесу центром розвитку сучасного українського мистецтва «модерн-баяна».
7. Мистецтво «модерн-баяна» пред’являє неабиякі вимоги до виконавця і виконавства (високий інтелект і випереджувальна інтуїція), що зумовлює висування на перший план виконавця нового типу модерн-баяніста митця-новатора (на відміну від виконавця-репрезентатора або шоу-«зірки»), Основною складовою творчості виконавця такого типу стає світова прем’єра, яка у виконанні майстрів-баяністів світового рівня перетворюється в модель-еталон. Як правило, такі прем’єри здійснюються на міжнародних фестивалях сучасної та нової музики (серед українських це: «Київ Музик Фест», «Два дні і дві ночі нової музики», «Контрасти», «Форум молодих»), і, як підсумок, закріплюються на аудіо- та відео- носіях: CD, CD-R, DVD як нових ознаках нового часу.
8. Серед важливих сучасних надбань українського музичного мистецтва ми виділяємо формування нового камерно-акордеонного жанра, який стає не тільки здійсненим фактом наприкінці ХХ початку ХХІ століття, а й головним фактором реальної академізаціїї українського баяна-акордеона.
9. Інструмент як останнє акустичне винайдення ХХ століття і, головне, темброві показники в удосконалених концертних інструментах найсучасніших моделей стають привабливими для сучасних композиторів, які виділяють його для себе серед усіх інших відомих народних (національних) інструментів як пріоритетний для своїх творчих пошуків. Такий процес дає неосяжну палітру жанрово-стилістичного розмаїття. Саме в камерній площині розкриваються не тільки нові можливості інструмента в різноманітних стилях, як то: неокласицизм, неоімпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм, а й вимальовується новий філософсько-естетичний вимір інструмента, що і виводить його в елітарний класичний інструментальний комплекс, тобто перегортає наші уявлення про статус інструмента.
10. Динамізм такого перетворення інструмента в Україні актуалізує питання про удосконалення системи національної освіти як по фаховим, так і по спеціальним теоретичним дисциплінам з урахуванням світових надбань з метою підготовки фахівців європейського рівня і їх спроможності відстоювати сучасне українське мистецтво на світовому рівні. Теж саме стосується конкурсної і фестивальної систем.
|
