Здійснене дисертаційне дослідження дає підстави зробити узагальнюючі висновки і рекомендації, які мають теоретичне та практичне значення. Отримані наукові результати підтверджують гіпотезу, покладену в основу дослідження, а досягнення поставленої мети дало змогу вирішити наукове завдання удосконалення управління державними соціальними гарантіями, що має важливе значення для розвитку науки державного управління. 1. Трансформація суспільних відносин внаслідок ринкових перетворень в Україні зумовила визначення нових цілей та механізмів гарантування умов життєдіяльності населення. Вихідним пунктом коригуючого впливу держави на соціально-економічні процеси нині є потреба у страхуванні соціальних ризиків та забезпечені сталого соціального розвитку. Установлено, що серед науковців відсутня єдність у розумінні сутності, місця та ролі державних соціальних гарантій у структурі управління суспільним розвитком. У практиці різних країн також немає єдиного підходу до формування системи державних соціальних гарантій. Кожна з цих систем відповідає моделі соціально-економічного розвитку, політичній системі суспільства, його культурним традиціям. На основі аналізу державних соціальних гарантій як цілісної системи соціальної безпеки визначено, що довершена система соціальних гарантій передбачає єдність взаємодії, взаємовпливів, взаємозалежності усіх її елементів. Доведено, що пізнання та використання в практичній управлінській діяльності закономірностей формування соціальних гарантій є основою науково обґрунтованого управлінського впливу держави на систему соціальних гарантій для досягнення її динамічної рівноваги, стійкості та поставлених цілей. 2. Узагальнення різноманітних тенденцій у соціальній політиці різних країн дає змогу зробити висновок, що концепція розвитку державних соціальних гарантій в Україні має відповідати сучасним уявленням про соціально орієнтовану економіку. Обґрунтовано доцільність використання європейського досвіду здійснення державних соціальних гарантій, оскільки саме для країн Західної Європи є характерними розвинений багатофункціональний інститут державних соціальних гарантій та поєднання структур демократичного управління, регульованої ринкової економіки, що забезпечує соціальну стабільність суспільства. 3. Всебічний аналіз вітчизняних та наукових джерел за темою дисертації свідчить про відсутність міждисциплінарних інтегрованих досліджень, які були б придатними для формування теоретико-методологічних засад механізму управління державними соціальними гарантіями з урахуванням тенденцій та особливостей соціально-економічного розвитку України. Розроблено напрями та методику дослідження управління державними соціальними гарантіями, які дають змогу виявити системні характеристики державно-управлінського впливу щодо забезпечення гарантованих умов життєдіяльності населення в конкретно-історичному суспільстві. Вони передбачають дослідження таких сфер та напрямів: моделі державного управління; практики вироблення політики; реалізації політики держави щодо виконання своїх соціальних зобов’язань; цінностей, притаманних суспільству, та культурних традицій країни. 4. Результати аналізу тенденцій розвитку управління державними соціальними гарантіями в Україні свідчать про суперечливість процесу формування системи державних соціальних гарантій, наявність комплексу проблем, основними серед яких є: відсутність системного підходу до формування державних соціальних гарантій, сучасного інструментарію вибору пріоритетів соціальної політики та механізмів її реалізації; відсутність чіткого взаємозв’язку між виробленням політики та її реалізацією; недосконалість нормативно-правового забезпечення у сфері соціального захисту (відсутність єдиної системи “соціального права”, наявність численних суперечностей у законодавстві України, що ускладнює реалізацію конституційних прав громадян); недостатня міжвідомча координація органів, які беруть участь у формуванні та реалізації соціальної політики; нечіткість розмежування функцій, обов’язків та відповідальності щодо реалізації державних соціальних гарантій між державою та регіонами; неефективність систем управління у схемах соціального страхування. 5. Визначено, що удосконалення управління державними соціальними гарантіями потребує обґрунтування сукупності теоретико-методологічних засад механізму управління державними соціальними гарантіями, розробки нової системи принципів, форм, методів, інструментів управління, спрямованих на забезпечення формування цілісної системи соціальних гарантій. Обґрунтовано концептуальні засади механізму управління державними соціальними гарантіями в Україні, який охоплює цілі управління, визначення рівнів управління, сфер прийняття управлінських рішень та інструментів на кожному з рівнів, методи, організаційну та функціональну структури управління. Доведено, що багатосуб’єктність системи управління державними соціальними гарантіями визначає багатофункціональність та багаторівневість його організації. Для побудови ефективної системи управління державними соціальними гарантіями в організаційній структурі управління доцільно виділяти такі три основні рівні: вироблення державної політики; управління системою на національному рівні; впровадження окремих схем соціального захисту та адміністративне управління. На сьогодні в процесі управління соціальними гарантіями в Україні має бути забезпечено: 1) на рівні вироблення державної політики: прийняття соціальної доктрини, визначення соціальних цілей держави (стратегічних і тактичних); визначення форм національних консультацій та узгоджувальних процедур (зокрема через запровадження процесу розробки “Зеленої” та “Білої” Книг), інструментів для забезпечення підтримки раціональних управлінських рішень щодо загальних видатків на соціальні гарантії, структури системи соціальних гарантій, їх рівнів. 2) на загальнодержавному рівні: загальну координацію процесу реалізації соціальних гарантій через створення національного наглядового органу; розроблення концепції реформування нормативно-правової бази у сфері соціального захисту на основі аналізу ефективності реалізації соціальних програм; впровадження нових управлінських підходів до планування соціальних видатків, спрямованих на приведення зобов’язань держави у відповідність з наявними фінансовими ресурсами; визначення ступеня участі основних соціальних партнерів у фінансуванні та адмініструванні; формування ефективних механізмів адміністрування системи державних соціальних гарантій, оптимізацію зусиль органів державної влади, місцевого самоврядування, приватного сектора, громадських організацій у реалізації соціальних гарантій; удосконалення механізму здійснення управлінського контролю за реалізацією державних соціальних гарантій; 3) на рівні впровадження окремих схем соціального захисту та адміністрування: формування ефективної організаційної структури управління у кожній підсистемі системи державних соціальних гарантій; скорочення адміністративних видатків на реалізацію схем соціального страхування і державних соціальних програм; регламентацію відносин між наглядовими органами схем соціального страхування та урядом щодо використання ресурсів фондів соціального страхування. 6. Аргументовано необхідність удосконалення процесу прийняття рішень при здійсненні нормотворчості. Запропоновано модель процесу прийняття законодавчого рішення, яка передбачає стадію наукового обґрунтування, активну участь органів виконавчої влади у виробленні політики, що забезпечить зв’язок між заходами політики та її реалізацією, залучення основних соціальних партнерів до узгодження позицій. Визначено доцільність запровадження всебічного експертного забезпечення формування державних соціальних гарантій у процесах нормотворчості шляхом створення державних і громадських інститутів експертизи, виділення соціальної експертизи в самостійний напрям управлінської процедури, що сприятиме розвитку єдиної системи соціального законодавства України, зближення його із стандартами Європейського Союзу, підвищення обґрунтованості прийняття рішень щодо державних соціальних гарантій. Запропоновано технологію проведення експертизи законопроектів, що визначають соціальні гарантії населенню. 7. Доведено, що важливим інструментом побудови цілісної системи державних соціальних гарантій є соціальні стандарти та нормативи. Його використання в процесі управління дасть змогу вирішити низку системних завдань, передусім створення методологічної бази для визначення пріоритетів соціальної політики, цілей, показників розвитку соціальних процесів, забезпечення рівного доступу громадян до одержання благ і послуг, удосконалення бюджетно-економічних механізмів розподілу ресурсів на соціальні потреби. Викладені пропозиції щодо внесення змін до Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” стосовно визначення понять, порядку розробки та використання державних соціальних стандартів і нормативів, а також до інших нормативно-правових актів. Запропоновано класифікацію основних принципів та вимог формування соціальних нормативів для визначення цілісної системи державних соціальних гарантій. 9. Обґрунтовано запровадження в практичній управлінській діяльності моделі соціального бюджету як аналітичного інструментарію, використання якого дасть змогу планувати на коротко- і середньострокову перспективу основні параметри державних видатків на забезпечення соціальних гарантій, враховуючи основі показники динаміки економічного розвитку країни і регіонів, демографічні прогнози та соціальні нормативи. 10. Система державних соціальних гарантій, її форми, цілі та інструменти постійно змінюються залежно від того, які проблеми та потреби стоять перед суспільством у конкретний період. Тому управлінська діяльність щодо створення і реалізації соціальних гарантій потребує розвитку наукових досліджень з актуальних питань державного управління у сфері соціального захисту населення. Удосконалення механізму управління державними соціальними гарантіями дає змогу підвищити потенціал держави у створенні гідних умов життєдіяльності населення, не справляючи при цьому стримуючий вплив на розвиток економіки. З урахуванням складності і багатогранності вказаної проблематики виникає необхідність продовження вивчення її в майбутньому. На наш погляд, потребують спеціального дослідження проблеми оптимізації управління у кожній підсистемі системи державних соціальних гарантій (соціального страхування, соціальної та медичної допомоги тощо), формування механізмів дотримання державних соціальних гарантій, визначення ролі неурядових організацій у реалізації соціальних функцій держави, розвитку концепції типології держав добробуту з урахуванням досвіду країн з перехідною економікою. | 