Формами вияву емоційного стану радості є почуття, власне емоції та афекти, які залежать від кількісних та якісних характеристик емоційного процесу – інтенсивності, тривалості, оцінки, що сукупно провокують внутрішні і зовнішні фізіологічні зміни у людини. Власне емоція має випереджальний характер і відображає події у вигляді узагальненої оцінки людиною певної ситуації, яка пов’язана із задоволенням її потреб. Почуття охоплюють всю особистість людини, підпорядковуючи собі основну спрямованість її думок та вчинків. Афект, що є раптовим короткочасним інтенсивним емоційним спалахом, супроводжується різко вираженими фізіологічними реакціями на подію. Емоційний стан радості як необхідний елемент людської життєдіяльності знаходить своє вираження в мові через значення різнорівневих одиниць. У сучасній англійській мові існує достатньо широкий арсенал засобів для актуалізації цього емоційного стану. До таких засобів належать лексичні (слова з понятійним змістом "радість", з емоційно-оцінним змістом, емоційно-експресивні слова з компонентом "інтенсивність дії") та синтаксичні. Лексичні одиниці на позначення радості представлені у лексико-семантичному полі у вигляді складної, багатопланової єдності семантично об’єднаних, взаємодіючих та взаємозалежних мовних одиниць, які належать до різних частин мови. Ця організована сукупність елементів пов’язана між собою за ядерно-периферійним принципом, тобто з-поміж засобів на позначення радості у лексико-семантичному полі виділяються ядро, приядерна зона, ближня і дальня периферійна зони та маргінальний шар. Приналежність одиниці до певної зони ЛСП обумовлюється кількістю ознак, закріплених в її семантичній структурі; при цьому межі між зонами є нечіткими та розмитими. Вираження емоційного стану радості відбувається шляхом заповнення емотивних синтаксичних конструкцій відповідною емотивною лексикою. До синтаксичних емотивних конструкцій-виразників радості ми відносимо окличні речення, які поділяємо на власне окличні та невласне окличні. У тексті актуалізація радості, як правило, відбувається за допомогою не ізольованих речень, а складних синтаксичних цілих, в яких вживання ряду синтаксичних та стилістичних прийомів зумовлює збільшення інтенсивності вираження цього емоційного стану. До синтактико-стилістичних засобів, які слугують для актуалізації радості, належать інверсія, повтори, синтаксичний паралелізм, парцеляція та еліпсис. Мовленнєвою одиницею на позначення емоційного стану радості є феліцитарне висловлення, що оформлюється засобами, які характеризуються різним рівнем експресії та інтенсивності. У дисертації встановлено закономірності поділу феліцитарних висловлень на емоційно стримані та емоційно нестримані залежно від характеру комунікативної ситуації. Емоційно стримані феліцитарні висловлення, які реалізуються в емотивному типі дискурсу, представлені етикетними кліше. Емоційно нестримані феліцитарні висловлення представлені вигуковими висловленнями, які функціонують в емоційному типі дискурсу, є "Еґо"-мотивованими і характеризуються відсутністю дискурсивних стратегій. Під час дослідження окреслено основні тенденції функціонування емоційно стриманих феліцитарних висловлень в емотивному типі англомовного художнього дискурсу. Ці висловлення слугують для реалізації дискурсивної стратегії позитивної ввічливості, яка спрямована на зближення з адресатом та на стирання інтерперсональних кордонів між комунікантами. При цьому домінантними рисами вербальної комунікативної поведінки мовця є комунікативна атрактивність та демонстративна привітність. Актуалізація емоційного стану радості може також здійснюватися за допомогою невербальних дій. До реєстру невербальних дій на позначення радості належать міміка, жести, фонація тощо. Підсистеми кінесичних та фонаційних НВК є домінуючими. Ядрами цих підсистем виступають такі компоненти, як посмішка, жести рук (кінесичні НВК), викрики / вигукування та сміх (підсистема фонаційних НВК). Саме їм зі всієї системи НВК відводиться центральна роль у процесі комунікації, про що свідчить високий ступінь уживаності номінацій цих типів НВК для репрезентації радості в художніх творах. Кількість номінацій проксемічних НВК та невербальних симптомів, що виражають радість, досить невелика. У цих підсистемах ядерними елементами є наближення до кого-небудь (проксемічні НВК) та сльози (підсистема невербальних симптомів). Одна з особливостей дискурсу, який містить феліцитарні висловлення, полягає у тому, що для його оформлення використовуються як вербальні, так і невербальні засоби – окремо чи у взаємодії. Така взаємодія зводиться до взаємодоповнення, повторення, субституції, акцентуації одних засобів іншими. Існує певна закономірність розташування невербальних засобів відносно вербальних, які можуть займати різні позиції: ініціальну, медіальну та постпозицію. Узгодження вербальних та невербальних компонентів відбувається за такими моделями: вербальні + невербальні, невербальні + вербальні + невербальні, вербальні + невербальні + вербальні, невербальні + вербальні. Домінуючими конструкціями є такі, де вербальні компоненти займають ініціальну позицію. Поєднання вербальних та невербальних компонентів моделює ілокутивну силу актуалізації радості. Таким чином, отримані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблематики позначення емоційних станів у мові та мовленні. Перспективним вбачається подальше дослідження радості у ракурсі її етнокультурної, гендерної та вікової специфіки прояву в англомовному соціумі. |
