У висновках наведені підсумки дослідження, зроблені теоретичні узагальнення, намічені перспективи вирішення окремих аспектів розглянутої проблеми, пропонуються рекомендації щодо впровадження отриманих результатів у програму будівництва та розвитку Збройних сил України, формування перспективних напрямків розвитку оборонно-промислового комплексу України. Основні результати дисертації конкретизовані у таких положеннях: 1. У результаті соціально-філософського дискурсу проблеми війни і миру розкрито, що формування західної парадигми війни і миру пройшло тривалий історичний шлях. Дана парадигма увібрала в себе філософські традиції Стародавнього світу, Середньовіччя, Відродження, Нового часу. Обґрунтовано і введено в науковий обіг поняття «західна парадигма війни і миру», яка є сукупністю переконань, цінностей і засобів осмислення проблем війни і миру, прийнятих західним науковим співтовариством. Центральними елементами дисциплінарної матриці західної парадигми війни і миру є плюралізм, толерантність, раціоналізм, практицизм, індивідуалізм. Архетиповим для західної парадигми війни і миру є установка на агресію при розв’язанні проблем міждержавних відносин, що виникають у процесі життєдіяльності світової спільноти. Доведено, що західна парадигма війни і миру постійно збагачується новим змістом, детермінованим як сучасними тенденціями в розвитку соціуму, так і вдосконаленням озброєння та військової техніки, еволюцією воєн і військового мистецтва. 2. Встановлено, що невід’ємними компонентами західної парадигми війни і миру є мілітаристські і миролюбні концепції. В умовах розрядки міжнародної напруженості й розпаду світової соціалістичної системи найпоширенішою мілітаристською концепцією була концепція «обмеженої» війни, адепти якої намагалися встановити для світової ядерної війни певні межі, утримати її в рамках «контрольованого» збройного конфлікту. Виявлено, що мілітаристські концепції при обґрунтуванні ролі і місця воєн в історії людства базувалися на використовуванні концепції великих циклів. Розкрито, що в західному теоретичному «мирознавстві» цього періоду домінували три концепції миру: негативна, позитивна і глобалістська. Доведено, що поряд з вказаними філософськими концепціями миру на Заході в 1970-80-ті рр. існували й інші соціально-філософські напрями, які повністю виключали можливість застосування насильства в міждержавних відносинах. Однією з таких течій в антивоєнному русі другої половини ХХ ст. був пацифізм, який об'єднував широкий спектр суспільно-політичних сил. 3. Дискурс сучасних західних філософських досліджень свідчить про те, що в умовах однополярності почалася трансформація поглядів західних учених на проблему війни і миру. Вони в своїх дослідженнях більше акцентували на таких компонентах західної парадигми війни і миру, як плюралізм і толерантність. Виявлено нові детермінанти виникнення воєн в епоху глобалізму та вступу людства до інформаційної ери (цивілізаційні зіткнення, міжнародний тероризм, обмеженість природних ресурсів тощо). 4. При аналізі основних характеристик воєн сучасної епохи виявлено різноманітність підходів західних дослідників. Провідним серед них є техніко-технологічний детермінізм (приписує вирішальне значення в розвитку військової справи зміні технічної і технологічної сторін військового виробництва, появі нових зразків озброєння і військової техніки, які найсерйознішим чином впливають на підготовку, хід і результат бойових дій). Найвідомішою концепцією техніко-технологічного детермінізму збройної боротьби є концепція інформаційних воєн. Наприкінці 1990-х рр. розроблена концепція мереже-центричної війни. Відповідно до мереже-центричної концепції три сфери - інформаційна, фізична і когнітивна - створюють «середовище війни». 5. Запропонована модель військового реформування, яка враховує західну парадигму війни і миру і базується на пануючих тенденціях військового будівництва провідних західних країн: професіоналізації військової діяльності; підвищення ролі і значення високоточної зброї, зброї на нових фізичних принципах і космічного простору у війнах майбутнього. Запропоновані такі принципи будівництва Збройних сил України в сучасних умовах: інтеграція, достатність, відтворення, всебічне врахування ресурсів, варіантність, керована децентралізація, еволюційність. Обґрунтовано, що процес реформування Збройних сил України неможливий без духовно-морального розвитку військовослужбовців, наповнення оборонної політики ідеалами гуманізму і демократії. |
