Анотація до роботи:

Бойко В.В. Земельні громади Кримської АРСР (1922-1930 рр.). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2003.

В дисертації досліджується діяльність земельних громад Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки протягом 1920-х років. Розглядається ступінь вивчення і висвітлення даної проблеми в історичній літературі, характеризується джерельна база дослідження. Аналізується правове поле діяльності земельних громад Криму, реалізація їх повноважень на практиці, соціальна і національна структура селянства, роль громад в землевпорядних процесах і соціально-економічних відносинах періоду нової економічної політики. В дисертації визначена специфіка земельних громад Криму, яка полягала в їх низькій землезабезпеченості, слабкому розвитку відносин оренди, строкатому національному складі і напруженості у відносинах між різними національними групами селянства, переважному поширенню общинного землекористування.

Політика партійних і радянських органів влади, що проводилася стосовно земельних громад протягом 1920-х років, була вкрай суперечливою. З одного боку, більшовики намагалися використовувати общинний дух селянства з метою колективізації сільського господарства. З іншого боку – класовий підхід, з позицій якого здійснювалися всі заходи радянської влади на селі, руйнував общину і вносив елементи дестабілізації в соціальні відносини між різними групами селянства. Тому земельні громади не тільки не стали “стовповою дорогою колективізації”, як стверджувалося в радянській історіографії, але були по суті єдиною масовою організацією селянства, що чинила опір соціалістичним перетворенням на селі.

Земельні громади Криму були популярним у селянському середовищі інститутом самоврядування. Їхня діяльність охоплювала вирішення більшості актуальних питань селянського життя і спиралася на вікові общинні традиції. Нав’язування ідеологічних функцій органам самоврядування не призводило до очікуваних результатів, тому сільради, комітети селянської взаємодопомоги, групи бідноти тощо не користувалися підтримкою з боку мас, їхнє створення переважно нав’язувалося “згори”.

У порівнянні з земельними громадами інших регіонів України та Росії земельні громади Кримської АРСР мали деякі специфічні особливості. Їх діяльність здійснювалася в умовах нерозв’язаності земельного питання, частих переділів землі за новими нормами наділення, слабкого поширення інституту оренди землі. У Криму основним типом земельних громад були громади з общинним способом землекористування. Гостро складалися відносини між різними національними групами селянства, насамперед, між татарами, росіянами, греками, німцями, вірменами. У Криму в порівнянні з іншими регіонами держави раніше почалися процеси масової колективізації, в ході якої земельні громади були ліквідовані. В той же час процес ліквідації земельних громад на півострові здійснювався досить довго – майже до середини 1931 року.

Земельні громади відіграли позитивну роль у роки непу як інститути самоорганізації і кооперації селянства. Їхній досвід може бути використаний і сьогодні, однак відродження земельних громад на нинішньому етапі розвитку українського села в умовах законодавчого закріплення приватної власності на землю недоцільно. Більш перспективним видається вдосконалення наявних законів про місцеве самоврядування і практики їх застосування із врахуванням сформованого в 1920-ті роки позитивного досвіду регулювання поземельних відносин, розвитку самоврядування на селі, взаємин держави і селянських об’єднань.

Те, що земельні громади змогли настільки яскраво проявити себе у важкі 1920-ті роки, було невипадковим. Україна має глибокі традиції селянського самоврядування, які в роки непу ще не були втрачені. Пізніше, в умовах багаторічного панування тоталітарної системи, ці традиції виявилися багато в чому вихолощеними і незаслужено забутими. Переважна більшість населення сучасної України виросла і сформувалася в умовах цієї системи, не маючи і не знаючи досвіду самостійного господарювання на землі. Політика диктату в сполученні з патерналізмом, що здійснювалася в радянському селі протягом десятиліть, сковувала всіляку ініціативу, формувала утриманські настрої і безгосподарність.

Тому відродження історичного досвіду епохи непу полягає насамперед у зміні соціальної психології вітчизняного селянства, формуванні почуття хазяїна, відповідальності і заповзятливості. Досвід земельних громад 1920-х років показує, що більшість актуальних питань життя села може вирішуватися не на рівні держави, а самим громадянським суспільством. І сьогодні ініціатива самоврядування повинна виходити від самих селян. Селянству в сучасних аграрних відносинах варто виступити не розрізненою масою, а єдиною громадою, що почуває себе хазяїном рідної землі. Інакше аграрні реформи, що проводяться в Україні, зазнають невдачі.

Публікації автора:

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Бойко В.В. Земельные общества России 20-х годов ХХ века как разновидность сельской общины // Культура народов Причерноморья. – Февраль 2001. – №17. – С. 110-116.

2. Бойко В.В. Земельные общества Крымской АССР 20-х годов ХХ века как органы крестьянского самоуправления // Культура народов Причерноморья. – Август 2001. – №22. – С. 79-84.

3. Бойко В.В. Земельные общества и землеустроительный процесс в Крыму в 20-е годы ХХ века // Культура народов Причерноморья. - Октябрь 2001. – №24. – С. 74-79.

4. Бойко В.В. К вопросу о социальной стратификации крымской доколхозной деревни // Культура народов Причерноморья. – Апрель 2002. – №30. – С. 158-164.

5. Дементьев Н.Е., Бойко В.В. О формах и нормах крестьянского землепользования в Крыму на протяжении 20-х годов ХХ века // Культура народов Причерноморья. – Июнь 2001. – №20. – С. 72-75.

Особистий внесок: Автором сформульовано ті положення статті, що стосуються діяльності земельних громад на півострові протягом 1920-х років.

Матеріали наукових конференцій:

6. Бойко В.В. Национальные отношения в земельных обществах Крымской АССР в 20-е годы ХХ века // Материалы межвузовской научно-практической конференции профессорско-преподавательского и студенческого состава “Крым: Развитие физической культуры, спорта, туризма, гостиничного и курортного бизнеса”. – Симферополь, 2003. – С. 91-93.